Майже третина населення Словацької Республіки вважає, що триваюча інформаційна війна є тільки приводом для урядів у обмеженні свободи слова. При цьому словацьке суспільство попри активну допомогу українським біженцям, які постраждали від російської збройної агресії, продовжує вірити у наративи про “братні народи” і “вимушену агресію” Росії.
Про це йдеться у дослідженні спільного проекту Словацького інституту політики безпеки (SSPI) та Інституту стратегічної політики Stratpol – Infosecurity.sk.
Ми вирішили дослідити, які меседжі щодо ситуації в Україні розповсюджуються у Словаччині та як бачать її крізь призму медіа, соцмереж і виступів топ-політиків пересічні громадяни сусідньої країни.
Забігаючи наперед: на жаль, словацьке суспільство, попри всю європейськість, доволі щільно пронизане російською пропагандою, і для цього є свої передумови, зокрема 3 ключові – економічна, насамперед, енергетична залежність, вразливе інформаційне поле та проросійські політики.
Залежність від Росії. Економічний аспект
Відносини Словаччини з Росією в основному пов’язані з двома аспектами. По-перше, її суверенітет і національні інтереси, а по-друге, її членство в ЄС і НАТО. Ступінь залежності Словаччини від експорту, особливо у сфері первинних джерел енергії, є одним з найвищих у ЄС.
Хоч країни-члени ЄС є найважливішими торговими партнерами Словаччини, проте країна імпортує приблизно 87% природного газу та дві третини нафти з Росії. За даними рейтингового агентства Moody’s, це робить Словаччину однією з найбільш вразливих країн ЄС у разі припинення імпорту.
Саме тому Єврокомісія вирішила врахувати ступінь залежності Словаччини, як і сусідньої Угорщини, від російської сировини. За попередньою інформацією ці дві країни можуть уникнути ембарго на імпорт російської нафти, яке передбачене у рамках шостого пакету санкцій.
У 2014-2015 роках імпорт енергоносіїв у Словаччину перетворився на політичну зброю і став інструментом маніпуляції енергетичною та економічною безпекою Словацької республіки. Саме у 2014-му розпочалися перші реверсні поставки газу із Європи до України через територію Словаччини. Тоді російський “Газпром” неодноразово заявляв про те, що вважає такі поставки незаконними. А у червні цього ж року президент Путін також заявив, що Росія може скоротити постачання газу до Європи у разі, як почнуться реверсні поставки до України.
Однак найбільшою вразливістю, за даними дослідження “Globsec Trends 2020”, в останні кілька років були проросійські настрої населення.
Пропонуємо переглянути коротке caption-відео про те, як російські спецслужби та проросійські сили в Словаччині намагаються зруйнувати підтримку України, зокрема, через кампанії з дезінформації.
Передусім у суспільстві чітко присутній наратив про Росію як старшого брата. У його основі лежить концепція “слов’янської єдності” та “панславізму”, яка показує також Росію у ролі жертви Заходу.
За даними опитування Globsec 2021 року, 42% словаків вважали Росію стратегічним партнером, а 78% респондентів сприймали народ РФ як братню націю. Більше того, 50% опитаних вважали звинувачення Заходу на адресу Росії безпідставним, а 52% не погоджувались, що Росія агресивна у своїх діях та намагається послабити ЄС і НАТО.
Опитування проводилися на вибірці з 1000 респондентів з Болгарії, Чехії, Угорщини, Чорногорії, Північної Македонії, Польщі, Румунії, Сербії та Словаччини із застосуванням стратифікованої багатоетапної випадкової вибірки у формі комп’ютерного телефонного опитування (CATI).
І це при тому, що лише вісім років тому (теж за даними Globsec) до 83% опитаних у Словаччині виступали проти агресивних дій Росії щодо України. Тоді більшість населення країни вважала, що долю України мають вирішувати самі українці шляхом виборів, а не Росія з її військовим втручанням у Крим і Донбас.
Варто додати також, що рейтинги підтримки дій президента Росії Владіміра Путіна у Словаччині зросли з 41% у 2017 році до 55% у 2020 році. Січневе опитування показало, що 44% опитаних вважають, що США і НАТО винні у напруженості на сході України. З іншого боку, 29% словаків бачили себе частиною Заходу, і лише 11% бажали орієнтуватися на Схід.
Проте у березні, згідно з опитуванням Focus для GLOBSEC, картина змінилась. Наприклад, більшість респондентів (66%) вважає війну в Україні неспровокованою та невиправданою агресією з боку Росії.
Фейки у словацьких медіа
Станом на 2021 рік більшість телевізійного ринку Словаччини контролювалась чотирма медіагрупами. Приватна Markiza Group, яка знаходиться у власності чеського підприємця Петера Келлнера, мала частку в 23,8% телевізійного ринку у 2020 році. JOJ Group, що належить J&J Media Enterprises Group, займала 20% ринку, а TA3 (Grafobal Group) – 3,4%. При цьому суспільний мовник RTVS мав 14,1%.Однак на жодному з каналів словацькою мовою не було помічено яскравих випадків проросійської дезінформації
Серед друкованих ЗМІ аналітики Globsec and Antipropaganda.sk виділяли кілька тижневиків та щомісячних видань, які поширювати проросійські наративи, однак вони, як правило мали маргінальний характер.
Найпопулярнішою платформою споживання новин словаками у 2020 році став інтернет. Посприяла цьому, зокрема і пандемія COVID-19. Проте попри традиційні новинні сайти (SME, Aktuality.sk, Dennik N), які регулярно відвідували 27,6% словаків, обертів набрали і альтернативні видання – Hlavne Spravy, Zem a Vek, Slobodny vysielac та Infovojna. З них новини черпали близько 13,4% словаків і саме ці видання були основними джерелами проросійських наративів у Словаччині.
На початку березня 2022 року Управління національної безпеки Словацької Республіки (NBÚ) закрило один з найбільших і найвпливовіших конспірологічних сайтів у країні – Hlavne správy. За словами міністра оборони Словаччини, видання фінансувалось російським посольством.
Для ефективнішої боротьби з дезінформацією після вторгнення Росії в Україну Словаччина навіть змушена була переглянути закон про кібербезпеку. Словацький парламент ухвалив зміни, які дозволили владі тимчасово блокувати дезінформаційні сайти. За перший місяць вторгнення Росії Управління національної безпеки зробило недоступними чотири такі сайти.
Проте навіть блокування сайтів не допомогло зупинити хвилю фейків, пов’язану з війною. Користувачі, які до того поширювали дезінформацію про COVID-19, почали писати про переміщення іноземних військ територією Словацької Республіки. Ці публікації використовувались як доказ мобілізації, “окупації” Словаччини іноземними державами, особливо США, і як доказ початку війни Заходу проти Росії.
У лютому цього року нагнітання щодо потенційної мобілізації словацьких чоловіків до армії посилилось у месенджерах та чатах, де через фейкові акаунти розповсюджувались провокативні голосові повідомлення.
Після блокування Маріуполя у квітні російськими військами та бомбардування комбінату “Азовсталь”, у підвалах якого заблокованими разом з військовими ЗСУ опинились тисячі мирних жителів з дітьми, фейки у Словаччині вийшли на рівень з російськими у плані абсурду, що насправді є типовою рисою російських дезінформаційних наративів.
Один з прикладів таких фейків: під “Азовсталлю” знаходиться броньований бункер із біолабораторією, у якому заблокованими опинились 240 іноземних офіцерів НАТО. На базі цієї лабораторії нібито проводились випробування біологічної зброї, жертвами яких стали тисячі жителів Маріуполя.
Попри неодноразове спростування тез про біолабораторії США в Україні звичайна публікація в Facebook швидко набрала понад тисячу коментарів та 1,6 тисяч поширень. Зважаючи, що у Словаччині зареєстровано трохи більше 4 мільйонів інтернет-користувачів (з майже 5 з половиною мільйонів населення), таке поширення досить вагоме для словацького інтернет-простору.
Попри таку популярність фейкових меседжів на тему війни Росії в Україні, словаки мало ідентифікують себе з тим, що вони є частиною інформаційної війни, яку веде Російська Федерація. Про це свідчить опитування, проведене агентством Ipsos у співпраці з Центральноєвропейською обсерваторією цифрових медіа. Так, за результатами опитування тільки 40% словацьких респондентів погодилися з цим твердженням. 14% респондентів у Словаччині ж вважають, що їхню країну не зачіпає інформаційна війна, оскільки вона обмежується Україною та Росією.
Словацькі політики-дезінформатори
Проте найбільшою проблемою з точки зору поширення дезінформації у Словаччині стали навіть не ЗМІ чи соцмережі, а політики, які завдяки своєму авторитету мають більш значний вплив навіть за альтернативні медіа. Найвпливовішими дезінформаторами, за повідомленням фактчекера AFP Роберта Барки, були представники опозиції Любош Блаха (SMER – sociálna demokracia) та Мілан Угрік (Ľudovú stranu Naše Slovensko).
Хоча варто тут приділити увагу і провладним політикам, які час від часу теж поширювали фейки (на цьому, за словами Роберта Барки, попались члени трьох із чотирьох партій коаліції – OĽANO, SME RODINA, SaS та ZA ĽUDÍ). Серед них, зокрема, поширення партійцями SME RODINA фейків про ставлення Єврокомісії до традиційних сімей.
Важливий кейс із маніпулювання та поширення дезінформації стосується COVID-19 та тодішнього прем’єра Словаччини Ігоря Матовича у березні 2021 року. Варто додати, що лідер партії OĽANO є чинним міністром фінансів Словацької Республіки та віце-прем’єр-міністром. Під час особистої зустрічі першої партії з 200 тисяч доз російської вакцини Sputnik V він розповів про таємну угоду закупівлі без згоди уряду та партнерів по коаліції.
Заяви словацького політика відразу ж використала російська пропагандистська машина для зміцнення позиції на міжнародній арені та повідомлень про нібито реєстрацію вакцини “у ще одній європейській країні”.
На свою підтримку Матович наводив нібито результати соцопитування, за якими 500 тисяч словаків готові вакцинуватись тільки російською вакциною, а закупівля Sputnik V була зумовлена нестачею інших вакцин. При цьому купуючи російську вакцину уряд Матовича не скористався можливістю купити близько 2 мільйонів доз зареєстрованих у ЄС вакцин.
У своїх численних інтерв’ю Матович фактично втілив російський наратив про те, що противникам вакцини Sputnik V нібито байдужі людські життя. Тези, озвучені словацьким прем’єром, миттєво підхоплювати сотні анонімних Facebook-акаунтів, розганяючи їх по мережі. Пізніше, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну ці акаунти майже одномоментно перепрофілювались на військову та зовнішньополітичну тематику.
Фахівці підрозділу словацької поліції, який займається розвінчуванням фейків, Hoaxy a podvody – Polícia SR присвятили цьому навіть тематичний жарт.
“Не забувайте, що ті, хто стверджував, що у вас всередині після вакцинації є чіп, сьогодні стверджують, що російські солдати знайшли в Україні зловісні американські біологічні лабораторії”.
Проте не тільки Матович відзначився поширенням фейків серед словацьких політиків. Наприкінці березня 2022 року редакція словацького новинного сайту SME повідомила про закриття блогу президента проросійської партії “Словацької національної партії” SNS Андрея Данка (Andrej Danko), колишнього спікера парламенту країни.
Своє рішення обґрунтували тим, що Данко “певний час поширює брехню про війну в Україні, яку Росія розв’язала за наказом Володимира Путіна”. Зокрема, словацький політик поширював наратив про те, що вторгнення Росії в Україну – не війна, а “конфлікт”, а лідери Словаччини прагнуть відзначитись, посилаючи в Україну воювати словацьких волонтерів. За словами Данка, “українська влада вже 8 років тероризує російський народ у ДНР та ЛНР… Росія вирішила допомогти російському населенню в Україні”.
Прихильником тісних відносин з Росією виявився також колишній прем’єр-міністр Словаччини, лідер партії Smer-SD (Direction-Slovak Social Democracy) Роберт Фіцо. Його антиурядова позиція, яка перекликалась із заявами антивакцинаторів у час активної фази COVID-19, посилилась під час російського вторгнення в Україну. Таким чином експрем’єр, який тричі очолював уряд країни, консолідував навколо себе чималу аудиторію з числа проросійських та просто маргінальних словацьких політиків, а також населення Словаччини.
Початок російської збройної агресії також відбувся на тлі бурхливих дебатів про співпрацю Словаччини в НАТО. Після років суперечок Братислава нарешті підписала Угоду про оборонне співробітництво (DCA) зі Сполученими Штатами на початку лютого.
Критики оборонної угоди назвали її підписання кінцем суверенітету Словаччини. Найактивнішим противником військової співпраці зі США виявився саме Роберт Фіцо, який назвав це “зрадою”, незважаючи на те, що саме він почав процес, коли був у уряді.
Пізніше він взагалі з відсилкою до армії нацистської Німеччини заявив, що війська НАТО на словацькій землі будуть схожі на “вітання Вермахту”.
Напад Росії на Україну Фіцо назвав невипадковим. За словами опозиційного політика, передувало цьому “повалення демократично обраного українського уряду за підтримки ззовні”. Про це він заявив, посилаючись на революцію на Майдані 2014 року.
Однак, за словами експертки Інституту політики GLOBSEC, аналітичного центру в Братиславі Катаріни Клінгової (Katarína Klingová), уряд Словаччини наразі єдиний у своїй підтримці України, як у своїх діях, так і в публічних заявах.
Три наративи
Частина опозиційних політиків, прокремлівські ЗМІ та боти просувають у Словаччині, як і в частині інших країн Європи, три основні наративи. Спрямовані вони на те, щоб нівелювати військову підтримку України з боку Заходу, звинуватити ЄС та НАТО у провокаціях щодо Росії і налаштувати місцеве населення проти біженців з України.
До такого висновку дійшли експерти Infosecurity.sk, який є спільним проектом Словацького інституту політики безпеки (SSPI) та Інституту стратегічної політики Stratpol.
Метою першого наративу є переконати словацьке суспільство, що постачаючи зброю в України Словаччина підтримує війну, збільшує кількість жертв та втягує своє населення у конфлікт, до якого не має відношення. Тут варто додати, що Словаччина передала Україні систему протиповітряної оборони ЗРК С-300, раніше серед “подарунків” були 12 000 одиниць 120-міліметрових боєприпасів на суму 2,6 млн євро. Крім того обговорювалась можливість постачання самохідних гаубиць Zuzana.
Ця ж теза просувається і у решті європейських країн, проте відчутний результат вийшов тільки в Угорщині. Тезу про ненадання Україні зброї через турботу про власне населення, яке “не має платити ціну війни” до та після парламентських виборів активно використовує команда прем’єра Віктора Орбана.
Однак, за Статутом ООН, надання військової допомоги Україні для захисту як країні, яка опинилась у центрі неспровокованого військового вторгнення російських військ, не означає залучення інших держав у військові дії.
Крім того, зростаючі апетити Кремля та оприлюднені в російських ЗМІ обговорення подальших планів щодо України і її населення ставлять під сумнів те, що припинення військової допомоги призведе до припинення насильства на її території. А приклади жорстокості російської армії, яка виконує завдання по начебто “денацифікації” та “демілітаризації”, показують відсутність розмежувань ними між військовими та цивільними об’єктами і громадянами, внаслідок чого в Україні вже загинуло 2665 цивільних громадян. Крім того, за офіційними даними, загинуло 219 дітей та понад 398 дістали поранення різного ступеня тяжкості.
Другий популярний наратив полягає в тому, що саме Захід несе відповідальність за війну в Україні. Європейське населення намагаються переконати в тому, що Росія стала жертвою багаторічної провокації, яка створила відчуття загрози.
Цьому сприяють постійні заяви кремлівських політиків та ЗМІ, які стверджують, що начебто НАТО продовжує розширюватись всупереч домовленостям з Російською Федерацією. Однак наразі жодних підтверджень щодо таких домовленостей не було надано.
Тут варто зазначити, що НАТО – це суто оборонне об’єднання, засноване на демократичних цінностях. До Північноатлантичного альянсу країни вступають на основі власних переконань. І жодна країна не може нав’язувати іншим щодо вступу чи не вступу до будь яких міжнародних організацій.
Останній наратив стосується українських біженців. Він покликаний протиставити людей, які вимушено покинули свою країну через військові дії та корінне населення Словаччини. Створюється думка, що словаки у своїй же країні стають громадянами другого сорту, а українці отримують високу фінансову та матеріальну підтримку.
Цей наратив поширений і у решті сусідніх з Україною держав, які прийняли велику кількість біженців. Він постійно посилюється повідомленнями про чергове, нібито таємне виділення мільярдного фінансування для біженців, як це було в Чехії, вкидами у соцмережах про українців, які начебто втекли на дорогих іномарках із західних областей України, де навіть не велись бойові дії.
Однак це твердження щонайменше маніпулятивне, оскільки соціальна допомога українським біженцям покликана забезпечити базові потреби людей, які втекли від війни. Українці після підтвердження свого статусу у Словаччині можуть отримувати матеріальну допомогу у тому ж розмірі, що й словаки, субсидію на харчування дитини у школі та у окремих випадках допомогу по догляду за дитиною. У той же час підтримка українських біженців не означає зменшення нинішньої соціальної допомоги громадянам Словаччини.
***
Словаччина є гарним прикладом того, що російська агресія не обмежується виключно територією України та поширюється навіть на такі невеликі країни як Словаччина, особливо, коли ті можуть і допомагають Києву зміцнювати свою оборону та стійкість. Для нас усіх важливо розуміти, наскільки непросто для прозахідних та європейських політиків Словаччини підтримувати Україну, зокрема зброєю, і цю допомогу потрібно не тільки цінувати, а допомагати євроатлантичним силам у Братиславі відстоювати правильність своїх сьогоднішніх рішень. Ключова відповідальність та роль в протидії російським руйнівним наративам належить саме експертам та медійникам. На жаль, сподіватися на добру волю популістичних політиків, які ладні поширювати найбільш цинічні російські фейки заради рейтингів та впливу, не доводиться.
Віталій Дячук, аналітик Інституту Центральноєвропейської Стратегії, спеціально для InfoPost.Media
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.