30 відомих українців подякували словацькому народу за боєприпаси для ЗСУ (Відкритий лист)
23 Квітня, 2024
Білінгвальне навчання могло би стати ключем для вирішення українсько-угорської освітньої суперечки, яка триває вже 4-й рік. Наша розповідь про тих, хто у це не тільки повірив, а й втілив.
5 вересня 2017 року Верховна Рада ухвалила новий закон “Про освіту”, 7 стаття якого передбачала, що мовою навчального процесу має стати державна, себто українська мова. Однак, це не означало повний перехід на українську мову викладання, адже в законі наголошувалося на праві навчання поряд з державною мовою також мовою нацменшини. А також додавалося, що: “у закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами – державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу”.
Оскільки угорська, румунська, словацька, польська, болгарська та інші мови українських нацменшин, материнська держава яких є країною-членом ЄС, є офіційними мовами Євросоюзу, то здавалося б представники нацменшин мали бути спокійними.
Однак, окрім великої низки запитань до освітнього закону та його мовної статті, виникало ключове “а скільки ж насправді дисциплін і в якому класі може викладатися рідною мовою нацменшини, а скільки українською?; хто це регулюватиме?”
Серед нацменшин виникли логічні побоювання, що всі предмети, за виключенням рідної мови та літератури нацменшини, мали б відтепер викладатися українською мовою.
Усе це спершу загубилося на тлі політичного галасу, який виник після ухвалення нового українського закону про освіту. Свій протест майже відразу тоді висловили не тільки Росія, що передбачувано, а й Угорщина, Румунія, Польща, Болгарія. Будапешт протестував тоді найбільш емоційно, і з того часу, мабуть, найбільш послідовно та системно.
Не зняло напругу в цьому питанні навіть ухвалення на початку 2020 року закону «Про повну загальну середню освіту», в якому було уточнено мовні пропорції на виконання рекомендацій Венеційської комісії. Згідно з ним, до 4-го класу включно угорці (а також інші нацменшини, для яких рідною є одна з офіційних мов ЄС) можуть навчатися повністю рідною мовою. З 5 класу не менше 20% часу викладання (не предметів) має відбуватися українською мовою. До 9 класу відсоток часу викладання державною мовою має сягнути 40%, і нарешті в 10-11(12) класах – до 60%.
Додатково наголосимо, що йдеться про час викладання, а не предмети, що відкриває можливість для одночасного викладання одного предмету на уроці відразу двома мовами, тобто білінгвально.
Також у законі зазначено, що школа сама вирішує, які саме предмети якою мовою викладати “з урахуванням особливостей мовного середовища” (розділ 6 статті 5 закону).
Приватні ж школи в Україні повністю звільнили від мовних вимог, їм надалось право “вільного вибору мови освітнього процесу”, але з однією умовою – вони “зобов’язані забезпечити опанування учнями державної мови відповідно до державних стандартів” (розділ 10 статті 5 закону).
Усі ці мовні нововведення мають вступити в дію у освітньому процесі з 2023 року. І ми знайшли школу та педагогічний колектив, який може стати прикладом для наслідування – як ефективно адаптуватися до нової системи без асимілятивного впливу та шкоди для учнів, а навпаки, підняти інтерес до навчального процесу та спонукати до більшого заглиблення у предмет.
Це Виноградівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів №3 імені Жігмонда Перені, в якій донедавна всі предмети викладалися виключно угорською мовою. Ґабріелла Гомокі, яка очолювала навчальний заклад з 2009 року і донедавна, разом з колегами-педагогами вирішили спробувати поступово інтегрувати українську в навчальний процес.
Ще один момент. Якщо ви переглянете профіль пані Габріелли у мережі Facebook, то побачите, що на її аватарках почергово змінюються символи угорської нації (включно з зображенням короля Іштвана) з “рамками” українських мотиваційних кампаній, як то “Дякую захисникам України”, “26 червня День Кримськотатарського прапора”. Ця інклюзія відверто захоплює.
Тим паче, що Габріелла Гомокі, як і переважна більшість її угорських колег, доволі скептично поставилася до нового закону про освіту Україні. Але зрештою, спробувала його імплементувати, і ось що в неї вийшло.
– Ґабріелло Степанівно, розкажіть як відбувалося навчання у Виноградівській школі №3 до того, як був ухвалений Закон України «Про освіту» в 2017-ому.
– Наш заклад єдиний у місті Виноградів, де викладання ведеться мовою національної меншини. Вивчення всіх предметів, окрім української та англійської мов, відбувалося угорською у повному обсязі.
– Після ухвалення освітніх законів ваш заклад потрапив у нову систему координат, адже української мови мало би стати більше. Як колектив та батьки відреагували на ці нововведення?
– Почну з того, що працівники нашої школи постійно докладали багато зусиль, аби учні оволоділи українською мовою. Колеги з угорськомовних шкіл у сільській місцевості іноді дорікають нам тим, що у місті учням легше опанувати українську, бо на відміну від сіл, у Виноградові наявне українське мовне середовище, що дуже важливо. Також у нашій школі є багато учнів з поліетнічних, або змішаних сімей, і це теж сприяє опануванню державної мови. Але окрім цих факторів ключову роль відіграли постійні зусилля педагогічного колективу. Як керівник закладу освіти, я завжди переймалася, аби предмет “українська мова” викладався на належному рівні, бо розуміла важливість знання державної мови. Наприклад, у всіх початкових класах нашої школи українську мову викладає не вчитель-класовод, як це зазвичай прийнято у 1–4 класах, а український філолог. Ця традиція нашого закладу тягнеться ще з 2000-х років, задовго до прийняття нових законів про освіту та мову.
Ми завжди дбали, щоб випускники нашої школи почувалися комфортно в українськомовному середовищі. Як тільки Міністерством освіти була затверджена Експериментальна програма викладання української мови у школах національних меншин на Закарпатті (2014 р.), ми відразу почали впроваджувати її у навчальний процес, що дало змогу збільшити кількість уроків української мови у 5–9 класах до п’яти на тиждень. Також включаємо, при можливості, у варіативну складову навчального плану для 11-го класу додаткові уроки української мови та літератури, щоб учні мали змогу якісно підготуватися до ЗНО. Тобто ми ретельно працюємо з навчальним планом у межах можливого.
– Чим було зумовлене таке прагнення навчити дітей української тоді, коли про мовні закони ще ніхто навіть не думав?
– Бо ми бачили, як важко дається вивчення державної мови тим учням-угорцям, які переводилися до нашого закладу зі шкіл у сільській місцевості. Те саме можна сказати і про дітей, що є вихідцями з повністю угорськомовних сімей, які проживають у місті. Для цих двох груп діюча навчальна програма з української мови у п’ятому класі, що базується переважно на вивченні граматики, а не комунікативних компетентностей, була непосильною. А саме з п’ятого класу починається навчальний матеріал, який потім виноситься на ЗНО. Тому ми вирішили покращити викладання української мови у початковій школі, щоб зробити м’якшою адаптацію до навчання в базовій школі.
– Повернемось до освітніх законів. Як відреагували педагогічний та батьківський колективи на те, що у навчальному процесі в угорській школі суттєво збільшиться відсоток навчального матеріалу, що викладатиметься українською ?
– Після ухвалення Законів України «Про освіту» та «Про повну загальну середню освіту» колектив нашої школи не на жарт налякався. Адже було незрозумілим, як етнічний угорець, який здобув дошкільну та початкову освіту угорською, зможе у п’ятому класі 20% навчальної програми сприймати українською мовою. Адже йдеться про складні предмети базової школи, де доволі складна термінологія. Ми бачили три варіанти розвитку подій: 1) дитина знеохотиться до навчання; 2) учні будуть заучувати навчальний матеріал українською, не розуміючи його змісту; 3) батьки найматимуть репетиторів з тих предметів, які викладатимуться українською, або просто вивезуть дитину навчатися в Угорщину.
Перед нами постав вибір: або ми просто чекаємо 2023 року, коли завершиться перехідний період, і зіткнемося з цими проблемами, або ж ми поступово адаптуємося до нових вимог законодавства. Порадившись з педагогічним колективом, адміністрація школи вирішила не сидіти, склавши руки. Ми поставили собі за мету за час перехідного періоду навчитися білінгвальному методу викладання для того, щоб трохи спростити нашим учням перехід до повного виконання норм закону «Про освіту». При цьому для нас було пріоритетним здобуття освіти рідною мовою задля збереження національної ідентичності учня-угорця.
У той час ми насправді дуже мало знали про двомовне навчання, тому вирішили взяти участь у проєкті “Формування багатомовності дітей та учнів: прогресивні європейські ідеї в українському контексті“, який був співорганізований Міністерством освіти і науки України та Офісом Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин. Проєкт був започаткований ще в 2016 році, ми ж приєдналися до нього на початку 2018 р., а з вересня 2019 р. почалася імплементація білінгвілізму (двомовного викладання і навчання) у нашій школі. У рамках цього проєкту я з кількома педагогами пройшли спеціальне тренінгове навчання, яке тривало півтора роки.
– Якщо проект існував з 2016 року, то чому Ви приєдналися до нього лише у 2018-му?
– Спочатку ми відмовилися від участі, тому що і батьки, і педагогічний колектив боялися асиміляції угорськомовних учнів. Ми всі не до кінця розуміли, що таке двомовна освіта. Хоча насправді, майже кожен угорець є білінгвом.
Якщо коротко, то суть білінгвального підходу полягає у поєднанні двох мов при вивченні програмового матеріалу. Йдеться не просто про “дзеркальний” переклад кожного слова вчителя. Педагог змінює мову тоді, коли помічає, що деякі учні класу втратили контакт з учителем, бо перестали розуміти, про що йдеться на уроці. Тобто педагог плавно переходить з однієї мови на іншу. Якщо ж деякі терміни учні не можуть зрозуміти українською, вчитель пояснює їх угорською, і навпаки. Позитив білінгвального підходу в тому, що дитина під час навчання постійно чує дві, а то і три мови.
– Скільки педагогів перейшли на білінгвальну методику викладання?
– Всього у нашому закладі працює 42 педагоги, а тренінгове навчання в рамках цього міжнародного проєкту пройшли троє вчителів, які викладають українську мову та фізику. Однак, для решти працівників ми проводили внутрішні навчання на засіданнях педагогічної ради та методичних об’єднань, тож вони також запроваджували елементи білінгвальної методики. Звісно, ми б раді, аби весь педагогічний колектив нашого закладу мав можливість взяти участь у такому унікальному міжнародному проєкті, тому сподіваємось, що він був не останнім.
– Чи важко було цим трьом вчителям-першопрохідцям викладати свої предмети по-новому?
– Неважко, тому що дуже багато допомагають самі учні. Деякий час ми вагалися, який вид білігнвальної методики обрати саме для нашого закладу. Потім знайшли золоту середину: оскільки більшість учнів нашої школи є угорськомовними, то кожен урок починається рідною для них мовою, а вже у процесі пояснення вчитель плавно “вплітає” українську мову. Пропорційність використання двох мов залежить від індивідуальних особливостей класу, учнів, предмету та теми уроку. Тобто наразі у нас вже вироблена певна внутрішня методика саме для нашого закладу, залишилось лише «відшліфовувати» її. Ми планували з 2023 року, так як це вимагає Закон, повністю перевести п’яті класи на білінгвальне навчання, а через рік після цього провести анкетування серед учнів та батьків, щоб побачити їхні враження.
– Скільки часу було потрібно, аби білінгвальна система повноцінно запрацювала?
– Перші плоди ми побачили через чотири місяці. У грудні 2019 року наш заклад відвідала група експертів, яка дала позитивний висновок щодо впровадження двомовності. Окрім цього, ми бачили наочний доказ, що двомовність працює, – учні пам’ятали окремі терміни, фрази, словосполучення, які вчитель пояснював українською місяць тому.
– Чи не було випадків, коли вчителі опиралися двомовній методиці і не хотіли її впроваджувати?
– Ні, жодного випадку. У нас була інша проблема – ми не мали на кого рівнятися, бо наша школа була першим угорськомовним закладом, що пробував імплементувати двомовність у навчальний процес. Ми справді були першопрохідцями, тому доводилось порівнювати свої методи викладання з аналогічними в румунсько- та болгарськомовних закладах середньої освіти.
– За Вашими спостереженнями, скільки потрібно часу, щоб педагог опанував методику двомовного викладання?
– Залежно від того, який у нього стартовий рівень володіння двома мовами. Експерти з італійських університетів розповідали нам, що у них дозвіл на білінгвальне навчання надається тільки тим вчителям, які добре володіють двома мовами. Якщо змоделювати ситуацію, що педагог вільно володіє і українською, і угорською мовами, то, думаю, одного року йому буде цілком достатньо, аби опанувати методику двомовного викладання.
– Як Ви вважаєте, що українська влада мала б зробити для того, аби мотивувати вчителів переходити на двомовну освіту у закладах національних меншин?
– Очевидно, що потрібно організовувати безкоштовні тренінги за участі експертів з європейських країн. І певна річ, що матеріальна мотивація займає не останнє місце.
– А якою була реакція на білінгвальну методику викладання зі сторони учнів, батьків, громадськості?
– Деякі колеги-освітяни нас доволі сильно критикували. Звучали навіть закиди, що ми нібито українізуємо заклад освіти. Батьки відреагували на нововведення доволі стримано. Їхня позиція була приблизно такою: якщо це дасть позитивний результат, то нехай буде. А учні сприйняли нові методи викладання з цікавістю. На початку їм було трохи незвично, що вчителі пояснюють деякі терміни не лише угорською, але й українською. Ми вивчали враження дітей і зрозуміли, що рухаємося у правильному напрямку. Фактично, двомовна система не була для них повністю новою, бо елементи білінгвілізму наші педагоги використовували при вивченні української мови ще задовго до того, як це стало трендом. Вчителі школи при викладанні предметів постійно користуються двомовною термінологією, щоб “призвичаїти вухо учня”, адже перед нашими очима завжди майорить ЗНО, яке діткам-угорцям складати державною мовою вдвічі важче ніж тим, для яких вона є рідною.
– Як Ви переконували опонентів, що двомовна освіта не веде до асиміляції?
– Заклади освіти повинні діяти в юридичній площині і виконувати вимоги Закону України «Про повну загальну середню освіту». Цей документ передбачає, що початкову освіту (1–4 класи) представники національних меншин здобувають повністю рідною мовою, у 5 класі 20 відсотків обсягу навчального часу діти повинні навчатися українською, а 80% – мовою національної меншини. Ця пропорційність поступово змінюється і в 11 класі повинна дійти до показників 60% – державна мова, 40% – мова національної меншини.
Є два способи виконання цієї норми закону. Дирекція може скласти чіткий перелік предметів, за яким одні дисципліни викладаються повністю українською, а інші – цілком угорською. Другий спосіб – білінгвальна освіта, при якій учні чують угорську мову на кожному уроці. Очевидно, що другий варіант не несе загрозу асиміляції, а тільки сприяє розвитку мовленнєвих компетентностей учнів, що у майбутньому полегшить їхню інтеграцію в українське суспільство.
– Чи відомо Вам, скільки угорськомовних шкіл перейшли на білінгвальну систему?
– У тодішньому Виноградівському районі тільки ми одні. Наскільки мені відомо, у тодішньому Берегівському районі також ніхто не перейшов.
– Як думаєте, чому інші заклади не скористалися цією можливістю?
– Тому що боялися українізації, не розуміючи суті білінгвізму, так само як і ми в далекому 2016 році. На той час позиція педагогічних та батьківських колективів угорськомовних шкіл була категоричною – викладання всіх предметів повинно відбуватися виключно угорською у повному обсязі. Багато хто сподівався, що на дипломатичному рівні буде досягнуто компроміс між Україною та Угорщиною і мовна стаття Закону «Про освіту» буде скасована. Ми ж розуміли, що якщо з 2023 року доведеться виконувати норми законодавства, то варто завчасно подбати про дітей і спростити їм адаптацію до нових вимог.
– До речі, що ще, на Ваш розсуд, держава могла б зробити для кращої інтеграції угорців в українське суспільство?
– Якщо говорити про середню освіту, то обов’язково треба змінити методику викладання української мови у школах національних меншин. Чинна навчальна програма спрямована не на розвиток мовленнєвих компетентностей, а на запам’ятовування величезної кількості правил, необхідних для ЗНО. У результаті ми маємо ситуацію, коли угорськомовні учні непогано виконують тестування з української мови, володіють морфологією, синтаксисом, але мають проблеми з лексикою, вмінням висловлюватися. Також необхідно синхронізувати вивчення української та угорської мов, адже у більшості випадків програмовий матеріал з української мови випереджає теми уроків з рідної мови, а це, як розуміємо, нонсенс в освітньому процесі.
Парадоксом є також те, що угорськомовним учням значно легше дається вивчення англійської мови, аніж української, хоча першу вони не чують у повсякденному житті у такій кількості, як другу. Це зумовлено тим, що методика викладання англійської мови краще адаптована для вивчення здобувачами освіти, представниками іншої мовної сім’ї, аніж української. Також я вважаю, що програма ЗНО з української мови для представників національних меншин повинна бути іншою, ніж для українськомовних учнів. Але це вже тема для окремої статті.
– Ґабріелло Степанівно, наостанок дозвольте особисте питання. Знаю, що ви за національністю угорка. Як так сталося, що ви обрали фах українського філолога?
– Я завжди хотіла бути педагогом, тому що моя мама все життя працювала вчителем початкових класів. Однак, коли у п’ятому класі українську мову мене почала вчити Віра Іванівна Чепинець, я закохалася у цей предмет. Особливо мене дивувало, як глибоко вона вміла аналізувати літературні твори. Мою дитячу уяву захоплювали висновки, до яких можна дійти при вдумливому читанні літератури.
Максим Молнар, вчитель історії та права,
фото – Михайло Лемак та з архіву Г.Гомокі, спеціально для InfoPost.Media
Пропонуємо також прочитати інші наші матеріали на тему багатомовного середовища на Закарпатті:
- Поєднати українську, угорську, російську та японську мови в Україні. Історія Тімеї Боді
- Думати українською, говорити угорською, писати російською
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
