Колонки 04 Серпня 17:53

Думати українською, говорити угорською, писати російською

Ужгород. Закарпаття. Наші дні. Йду викидати сміття до лінії контейнерів у кінці нашої вулиці. Зазвичай там завжди хтось порпається у відходах або чекає поряд на «щось цікаве» – пляшки, картон чи бінго у вигляді чавунної ванни, яку викидають, бо ремонт.

Не раз і не два я чув, як роми, бо це здебільшого роми, переговорюються один з одним та й будь з ким, хто там буває. І більшість з них користується ромською, угорською, українською, закарпатським діалектом й інколи російською.

Зазвичай, коли розповідаю комусь не з місцевих про поліглотів, що риються у смітті, вони дивуються. Адже всім відомі «ср**і» по темі небажання декого вивчити чи заговорити українською. А тут таке…

Звичайно, подібне поєднання багатомовності та жебрацтва є типовим лише для Закарпаття. Але навів цю ілюстрацію для того, щоб негарно, та все ж яскраво показати: знати кілька мов і щодня користуватися ними – можливо.

Але давайте візьмемо більш позитивний приклад. Даруйте за нескромність, мене.

Я з дитинства говорю і користуюся угорською – батьки розуміли, що її треба «заінсталювати» від народження, бо вона дуже складна і пізніше вже не вийде.

125179462 10224720255536812 2452237222973385618 N

(До речі, ця помилка типова для Закарпаття: «спочатку навчимо говорити українською, а пізніше угорською». Але у 5-7 років дитина вже не має мотивації вчити цю складну мову у сучасних реаліях).

Багатонаціональні дворики для Ужгорода були нормою

Так от. Ходив я у «російську» групу в дитсадку, а потім у школу з українською мовою навчання. Вдома і з найближчими родичами спілкувався угорською та, скажімо так, закарпатським варіантом української.

Словацьку вивчив з телевізора та зі спілкування з будівельниками, що працювали в Ужгороді і ходили до нас у гості. Читати угорською навчився майже самостійно, з угорського гумористичного журналу.

У дворі з дітьми говорив усіма трьома мовами, бо двір у нас був багатонаціональним, типовим для Ужгорода 80-их. Наприклад, багато євреїв тих часів говорили угорською та російською. А були ще діти зі змішаних шлюбів, які теж говорили двома-трьома мовами.

Тоді це все здавалося мені природнім. Хоча вже давно розумію, що так було далеко не усюди.

Тут логічно би задати мені питання – а чому ж тоді ти пишеш саме російською?

Ну, як бачите, цей текст у цю хвилину пишу українською (це не переклад з російської, клянусь, у мене є свідки ).

Розповім по секрету, що коли у підлітковому віці, під час гормональних штормів, почав писати вірші, писав їх угорською, українською та російською. Кожен раз вибираючи мову якось інстинктивно, відповідно до настрою. Дотепер зберігаю той зошит. Чесно кажучи, угорською виходило найкраще.

Але мама виписувала журнал «Иностранная литература», один з найпередовіших у ті часи (прочитав майже усі номери з 1986 по 2004, ну і плюс, звичайно, багато перекладених книг) і під впливом – як не парадоксально, кращих зразків зарубіжної літератури – коли почав перші прозові спроби, писав російською.

А коли процес продовжується десятиліттями – і читання, і писання – то змінити це хоч і можна, але від накопиченого досвіду та усього написаного дуже не хочеться відмовлятися. Тим більше що писав я для себе, хіба що читав дещо друзям – у дев’яності публікуватися було нереально, особливо коли ти з Ужгорода. Та й навіть ужгородський самвидав, в якому теж брав участь, тоді весь писався російською.

Чому бути поліглотом – важливо

Коли в мене з’явилися діти, я хотів, щоб вони теж знали угорську. Тим більше, їхні бабусі та дідусі теж усі її знають. Щоб святкували “угорське” різдво, щоб могли дивитися мультики і слухати музику угорською, щоб краще розуміли Закарпаття, щоб кожну наступну мову їм було легше вивчати, щоб ширшим поглядом дивилися на світ.

Хоча наперед неможливо вгадати, що дасть твоїм дітям та чи інша мова у майбутньому.

Звичайно, сьогодні я говорю угорською гірше, ніж у дев’яностих, коли постійно тусив з місцевими угорцями – бо вони виїхали, угорське ТБ вже давно не дивлюся, бо нема телевізора.

 

Від редактора

Раніше ми багато розповідали про важливість розуміння культур тих національностей, які проживають в Україні. До прикладу, бажаючим зрозуміти трохи глибше угорців, слід прочитати публікацію про 12 слів, які допомагають зрозуміти угорську культуру.

 

Але до чого веду. Мені досі віриться, що повсякденно користуватися кількома мовами – це добре, корисно. Це розвиває кругозір і робить тебе не тільки «більш європейським», а й справжнім ужгородцем. Почитайте історію нашого міста і побачите, що в усі періоди його існування освічені люди користувалися кількома мовами, не схожими між собою.

Почитайте історії «Втраченого Ужгорода», і побачите, що герої тих оповідей зазвичай знали кілька мов, і так було десятиліттями.

Але хочу щоб мене зрозуміли правильно. Я не про те, що знати одну мову – це трагедія. І не про те, що всі зобов’язані переходити на мову співбесідника. Та і, само собою, не про те, що громадяни України мають право не знати української.

Я про те, що користуватися кількома мовами у повсякденному житті – це перевага, а не недолік. Що це типово для Ужгорода чи навіть Закарпаття. Що це невід’ємна ознака історії не тільки цього краю, а й усієї України.

І не бачу нічого поганого у продовженні цієї традиції, хисту та схильності. Наша здібність та відкритість до мов є, власне, однією із цінностей, на яких стоїть Європа, як соціокультурна територія, та Євросоюз, як мультинаціональна та соціополітична спільнота.

І ця цінність не стає меншою від того, що поліглоти порпаються у смітті.

 

Банді Шолтес, письменник, спеціально для InfoPost.Media,

Фото Вікторії Якименко

 

This text is also available in English: Thinking in Ukrainian, speaking Hungarian, writing in Russian

Ez a szöveg magyarul is elérhető: Ukránul gondolkodni, magyarul beszélni, oroszul írni. Soltész Bandi rovata

 

*Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Пропонуємо також прочитати інші наші матеріали на тему багатомовного середовища на Закарпатті – як у освіті, так і в повсякденному житті:


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі