Колонки 19 Жовтня 19:30

«Аналог» проти «цифри»

За два тижні до початку війни я був у Польщі. Війна ще не почалася, але її привид уже висів над головою. Як і питання: нападе? не нападе?

Думки розділялися. Тривога наростала.

Юрій Винничук

Одностайність вчувалася лише серед тих, хто не сумнівався, що нападе. І поляки, й українці погоджувалися, що напад буде зі сходу і півдня, щоб захопити повністю Донбас і все узбережжя Чорного моря аж до Придністров’я. Так передбачали усі. І так воно найлогічніше виглядало.

Водночас усі погоджувалися з тим, що Україна не вистоїть. Потуга Росії здавалася настільки великою і непереможною, що протистояти їй просто неможливо.

Майбутню війну обговорювали всі наші західні сусіди. Я жадібно читав польську пресу, а вона часто цитувала висловлювання чеських, німецьких, американських політиків. Ніхто з них не вірив, що Україна вистоїть. Не вірилося також у тривалу війну з застосуванням важкої артилерії, ракет, авіації, з жахливими злочинами проти цивільних людей.

Польський генерал Мірослав Ружаньський в недавньому інтерв’ю для журналу «Nowa Europa Wschodnia» признається:

«До 24 лютого я належав до тих, хто вважав, що російська армія – друга армія світу. Я очікував, що то армія насичена новою технологією».

Для нього стало великою несподіванкою те, що відбулося потім.

Я повернувся додому за тиждень до початку війни. І якраз 24 лютого увечері у мене була запланована онлайн-презентація роману «Лютеція» у Вроцлаві. Біля шостої ранку мене розбудили дружина і син і промовили страшне слово: ВІЙНА!

Новини просто приголомшили. Бо не тільки Донбас, не тільки південь. Бомблять Франківщину, Київщину… З Півночі йдуть колони танків.

Я був настільки ошелешений, що не міг отямитися і не знайшов нічого мудрішого, як випити 50 грамів горілки. А потім була тривога і перші сидіння всією сім’єю в підвалі разом з песиком і котиком, з увімкненим транзистором, який не вмикали роками.

Вечірня презентація відбулася не стільки довкола роману, як довкола гарячих подій. Правда, в романі описана була війна зі звіролюдьми. Десь на сході. Жорстока, не людська. Така, якою вона постала перед нами.

Дивним чином, пишучи «Лютецію» у 2017 році, я писав про 2022 рік.

«Звіролюди воюють з нами і будуть воювати, поки ми їх не знищимо».

«Гадаєте, їх перемогти неможливо?»

«Я вірю, що можливо. Велика Битва мусить завершитися нашою перемогою. Принаймні у мітах перемагаємо таки ми. Бо коли весь народ рушає на ту священну Битву… не тільки лицарі, а й Листарі… – тут я зам’явся… – … я хотів сказати волонтери… перемога буде наша».

Таємничі Листарі в романі відігравали роль сучасних волонтерів.

Перші дні війни минали в суцільній тривозі. Але поволі вона відступала, коли ми всі, і весь світ побачив, як наші збройні сили дають відсіч. Як б’ють ворога на всіх фронтах.

І сталося диво: Україна вистояла. Ворогу не вдалося захопити столицю, і він змушений був відкотитися назад.

Усі ті паради, помпезні «учєнія» російської армії, зброя на рівні «аналагав нєт» виявилися кумедною бульбашкою.

І коли прийшла віра в те, що ми здатні відбити навалу, нам стали давати більше зброї. Погляди багатьох політиків різко змінилися.

Мілош Земан, який ставився до Росії з пієтетом, раптом засудив війну. Болгарія, яка завше була близька до Росії, взялася ремонтувати наші танки. Сербія, яка теж весь час перебувала у російському фарватері, максимально спростила в’їзд та перебування на своїй території українців.

Угорщина, попри загравання з Путіном і частенько не надто дружні до України заяви, прийняла понад мільйон українських біженців, угорці засудили Росію за агресію на території України, проголосували за виключення РФ із Ради ООН з прав людини, а також підтримали вступ нашої країни до ЄС.

Ізраїль, який теж голосами своїх політиків дозволяв неправдиві випади проти України, звинувачуючи в націоналізмі, раптом відкрив для себе очі й побачив, де саме процвітає найбільший націоналізм і дрімучий антисемітизм, чиї солдати мають витатуйовану свастику і чиї політики кленуть «жидів».

Світ з подивом стежить за нашими фронтовими успіхами. А наші жертви – чи то загиблі військові, чи цивільні – не марні. Вони теж воюють за нас. Після звірств у Бучі військова допомога Україні лише зросла. Після ракетної атаки 10 жовтня вона зросла ще більше.

Згаданий вище генерал Мірослав Ружаньський каже:

«Споглядаючи на Україну, мусимо убезпечити себе перед тим, щоб у Польщі не було Бучі, щоб не повторився у нас Ізюм».

Світ на прикладі нашої війни з Росією вчиться воювати, випробовуючи зброю, яка досі не мала ширшого застосування. У той час, як Росія не розвивала свої технології, а, маючи необмежені фінанси, просто їх купувала, країни НАТО роками розпрацьовували різноманітні мілітарні технології, хоч на практиці їх ніхто не застосовував. І щойно тепер світ побачив зовсім новий тип ведення війни, де перемогу здобувають не кількістю ракет, танків і живої сили, а завдяки гіперзвуковій зброї, новітній авіації у вигляді безпілотників і ефективному кіберзахисту. Розрекламований російський «аналог» програє українській «цифрі».

 

Юрій Винничук, спеціально для Infopost.Media

Фото зі сторінки автора

Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки Юрія Винничука для нашого видання

 

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, який реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

 


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі