7 причин, чому відбудова України в умовах війни проти Росії має початися з модернізації західного кордону

Міжнародні інвестиції в прикордонну інфраструктуру України матимуть мультиплікаційний ефект.

Після критичних перших тижнів російського вторгнення, а надто після успішних дій українських збройних сил та стійкості всієї країни, все більше експертів та політиків Європи та світу почали говорити не тільки про можливість української перемоги у цій війні, а про відбудову України. 

При чому відбудову в контексті модернізації України та її інтеграції в ЄС і НАТО. Тобто відбудову за сучасними підходами, принципами та цілями. Іншими словами, новий план Маршалла.

Ще один важливий сигнал: не тільки українська сторона, зокрема президент Володимир Зеленський, але і європейські партнери, зокрема голова Європейської Ради Шарль Мішель, говорять про те, що відбудова та модернізація України може і має початися ще до завершення бойових дій. 

І в цій відбудові інфраструктура має вирішальне значення. Не тільки та інфраструктура, яка зруйнована росіянами за принципом “випаленої землі”, а й та, яка може забезпечити надійне, швидке та диверсифіковане сполучення України із Заходом, частиною якого наша країна вже фактично стала і на допомогу якого сьогодні розраховує найбільше. 

Інвестиції в інфраструктуру завжди були передумовою для розвитку. Сьогодні для України ​​– це ще й передумова для стійкості. Зокрема, і прикордонна інфраструктура на заході України, вздовж кордону з ЄС і НАТО. Бо це ворота життя сьогодні та в майбутньому.

Ми виокремили 7 причин, чому відбудова України в умовах війни проти Росії може і має початися з модернізації інфраструктури західного кордону нашої країни, зокрема з реконструкції існуючих та розбудови нових пунктів пропуску.

Коротко ці 7 причин можна переглянути у нашому caption-відео.

По-перше, якщо і починати відбудову та модернізацію України під час війни, то варто обирати напрямки та об’єкти з найменшими ризиками щодо атак. Пункти пропуску на кордоні з ЄС і НАТО – це якраз ті об’єкти, які можна починати робити “вже”.

Як об’єкт цивільної інфраструктури на самісінькому кордоні ЄС і НАТО ці пункти пропуску навряд стануть ціллю відкритих атак Росії, насамперед, ракетних. Адже атакувати об’єкти на самому кордоні – це високий ризик зачепити територією сусідньої країни, а у нашому випадку це країни-члени НАТО. Згідно з 5 статтею угоди про альянс, напад на одного з членів НАТО вважається нападом на весь альянс. Навряд Росія наважиться на прямий збройний конфлікт з НАТО.

По-друге, реконструкція старих та обладнання нових пунктів пропуску на західних кордонах України – це питання експорту та імпорту, від чого сьогодні критично залежить майбутнє країни у всіх контекстах: чи то отримання гуманітарної допомоги, чи постачання пального для компенсації дефіциту, чи експорт української продукції, зокрема зерна, та отримання надходжень до бюджету. Насправді вже зараз цей процес відбувається точково, адже до прикладу на польському кордоні створено окрему лінію для проходу вантажівок з пальним. Також на КПП “Ужгород” на українсько-словацькому кордоні анонсували створення окремої смуги для гуманітарних вантажів. У цьому ключі варто спробувати напрацьовувати та ухвалювати рішення на основі принципу інтегрованого управління кордоном і робити український західний кордон системно більш ефективним в критичних умовах. Зокрема, уникати ситуацій, коли через зміни в розмитненні вживаних авто, що логічно спровокували значне зростання попиту на автівки, призвело до хай і тимчасових, але фактично блокувань пунктів пропуску величезними чергами.

По-третє, пункти пропуску є тим об’єктом інфраструктури, на який вкрай раціонально спробувати залучити дуже різні міжнародні кошти за дуже різними програмами, не тільки в рамках так званого плану Маршалла для України. Тим паче, що вже такий досвід був втілений не так давно: у 2014-ому ЄС виділив загалом понад 29 мільйонів євро на 6 українських пунктів пропуску на західному кордоні України.

По-четверте, але вкрай важливе доповнення та продовження попереднього пункту: згадані кошти ЄС були трагічно неефективно використані українською стороною, і 2018 році Євросоюз заявив про зупинку цієї програми підтримки та необхідність повернути виділені кошти. Відтак, переконати ЄС ще раз “вплутатися” в аналогічну історію буде непросто, але ефект від успішного використання потенційних коштів може дати подвійний ефект, адже компенсує репутаційні втрати та упередження щодо України за провал програми підтримки 2014-го року. Тобто інвестиції в пункти пропуску та, ключове, якісне використання цих інвестицій може стати потужним сигналом, що Україна змінилася, готова бути ефективною, європейською, та дотримуватися зобов’язань.

По-п’яте: за останні кілька років питання реконструкції старих та спорудження нових пунктів пропуску на західному кордоні пройшло вже всі рівні “українського бюрократичного пекла”, тобто сформовані списки пріоритетності, підготовлена практично вся необхідна документація та міжнародні угоди. Більше того, за кілька місяців до російського вторгнення український уряд сам анонсував “велике будівництво” на західному кордоні, тим паче, що окремі пункти пропуску, як то Красноїльськ та Дяківці на кордоні з Румунією, чи КПП “Ужгород” на словацькому кордоні, мають високий ступінь готовності. Тобто в даних випадках треба “просто доробити почате”. Саме такі об’єкти “без бюрократичного шлейфу” мали би стати першими. Усе це є частиною стратегії інтегрованого управління кордоном, втілення якої в сучасних реаліях також стає важливим безпековим фактором. Не варто недооцінювати емоційний та політичний ефект добудови та запуску цих пунктів пропуску в короткостроковій перспективі. Це був би важливий сигнал з України і для всієї України: відбудова почалася.

По-шосте: модернізація старих та відкриття нових пунктів пропуску на західному кордоні – це нові ланцюги постачання в умовах, коли велика кількість цих ланцюгів було знищено не тільки в Україні, а по всьому світу, а також йде формування нових глобалізованих ланцюгів постачання, й дуже важливо, щоб Україна була в ці процеси інтегрована, особливо на тлі релокації певної частини українського бізнесу саме в західні регіони. Це також гарний привід для посилення діалогу з сусідами не на політичному рівні, що часто ставало проблемою раніше, а на рівні взаємних інтересів, торгівлі, регіонального розвитку. 

По-сьоме: пункти пропуску – це можливість створити нові робочі місця на всіх етапах реалізації проєкту, від будівництва до додаткового набору прикордонників, які постійно скаржаться на брак кадрів. Модернізація та будівництво КПП – це підтримка багатьох інших галузей економіки, а також можливість посилити спроможність західних областей України в контексті тилу та спроможності допомагати тим регіонам, які найбільше постраждали від російського вторгнення та обстрілів. Вже сьогодні кожна з західних областей перетворилася на гуманітарний хаб. Покращення прикордонної інфраструктури в межах цих областей створить додаткові можливості в цьому ключі. 

***

Звичайно, щоб кожен з цих пунктів чи всі вони разом лягли в основу конкретного рішення щодо розбудови, реконструкції та модернізації західного кордону України потрібні додаткові розрахунки та планування. Стратегія інтегрованого управління кордонами, затверджена українською владою, дасть можливість зробити це максимально швидко та ефективно. Головне почати це робити, і якомога швидше. 

* Статтю створено в межах проєкту “Мультикомпонентна громадська підтримка реформ у сфері інтегрованого управління кордонами”, який реалізує ГО “Європа без бар’єрів” у рамках проєкту “Підтримка ЄС у зміцненні інтегрованого управління кордонами в Україні (EU4IBM)”, який фінансується Європейським Союзом та впроваджується Міжнародним центром з розвитку міграційної політики (ICMPD).

** Висловлені в тексті думки є особистою позицією авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу чи ICMPD.

Принагідно радимо переглянути аналітичні матеріали щодо розбудови в умовах війни українського західного кордону з Угорщиною, Румунією та Словаччиною.

Віталій Дячук, аналітик Інституту Центральноєвропейської Стратегії,

фото з відкритих джерел та архіву InfoPost.Media

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.