Бути кримською татаркою — значить, бути вільною: як вимушена переселенка інтегрується в Чернівцях
10 Квітня, 2024
З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну чимало ромів (переважно із Закарпаття) також вирушило в якості біженців від війни у країни Європи. Однак більшість із них статусу біженця не отримало, оскільки стикнулися з місцевою бюрократією. До того ж, чимало із закарпатських ромів мають громадянство Угорщини, отже часом біженцями не вважаються.
Благодійний фонд Romaversitas дослідив, що ромські родини, які втекли із Закарпаття до Угорщини, стикнулися з багатьма проблемами. Не лише з пошуком роботи і житла, а навіть з тим, аби записати своїх дітей до школи.
Фото: Zsófi Szász / 444.hu
«Дітям-біженцям з України доводиться пройти важкий шлях, перш ніж вони зможуть навчатися в угорській школі. В особливо складному становищі опинилися закарпатські роми, які хоч і не мають мовних проблем, але за сотні кілометрів від рідного дому змушені відчувати різні негаразди через власні звички», – зазначає видання 444.hu.
«Здебільшого вони виросли в повністю закритих циганських таборах – так там (в Україні) називають циганські поселення – де немає ні води, ні газу, ні асфальтових доріг, навіть сміття ніхто не вивозить. У притулку для біженців були люди, які боялися душу», – так проілюстрував ситуацію Олах Орбан, який досліджував ситуацію закарпатських ромів-біженців в якості співробітника фонду Romaversitas.
Він та його колеги опитали 160 ромських сімей, переважно матерів, які опинилися в Угорщині через війну в Україні. Опитування тривало з липня до середини вересня. Більшість з опитаних вже кілька місяців перебували в Угорщині, проте майже 60 відсотків відповіли, що у них є дитина, яку вони не змогли записати до школи.
Крім того, багато опитаних вважали за шкільне навчання заняття, які проводять волонтери або недільні церковні організації, тож реальна картина може бути істотно гіршою.
Згідно з дослідженням Romaversitas, це відбувається частково тому, що батькам дуже важко долати адміністративні перешкоди. Як особи з подвійним громадянством (України та Угорщини) вони в принципі автоматично мають право на все, що отримують українці зі статусом біженців. Але через брак інформації багато з ромських родин просто не знають, до кого звертатися по допомогу.
Відповідно до законів Угорщини та ЄС, діти біженців зобов’язані відвідувати школу так само, як і угорці, а найближча школа повинна їх зарахувати в якості учнів.
Проте закарпатських ромів здебільшого розміщували не у квартирах чи будинках, які пропонували волонтери або громадяни, а у ізольованих тимчасових помешканнях. Відповідно, багато з них навіть не уявляли, де житимуть восени або взимку.
Наприклад, кілька ромських жінок, які опинилися в такому ізольованому «контейнерному» готелі в місті Дьйор повідомили, що бажають за краще повернутися додому (на Закарпаття). За їхніми словами, залишаться в Угорщині лише їхні чоловіки. У такій невизначеності багато дітей не відвідували шкільні заклади.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, наразі в Угорщині зареєстровано 31 тисячу біженців з України. Однак за іншими підрахунками лише в Будапешті їх може наразі перебувати близько 43 тисяч, зважаючи на наявність подвійного громадянства, тому не фігурують в якості біженців. Тож, скільки там перебуває закарпатських ромів, сказати вкрай важко.
У вересні цього року Юдіт Сентірмай, представниця столичної мерії, повідомила про те, що лише близько 1000 українських біженців наразі офіційно проживають у громадському житлі, і яких підтримує муніціпалітет Будапешту. Цікаво, що це здебільшого угорськомовні громадяни, які опинилися у скрутному становищі.
Роми не розуміють навіщо щоранку відправляти дітей на навчання
При цьому у закладах, що безпосередньо утримує мерія Будапешту проживає нині приблизно 300 осіб, половина з яких діти, і всі вони відвідують дитсадок або школу. За словами Сентірмай до цього тривала значна соціальна робота, оскільки не всі батьки зрозуміли процес адміністрування, а «без допомоги вони навіть не змогли б отримати інформацію необхідну в цій системі».
Але виявляється, що навіть тим ромським сім’ям, яким вдалося «знайти дорогу» до школи для своїх дітей часом нелегко адаптуватися до нових умов.
«Є діти, які, незважаючи на те, що в Україні закінчили 7-8 класів, не навчилися ні читати, ні писати чи рахувати», – каже Ондраш Сараз, співробітник гуртожитку для біженців під час дослідження Romaversitas.
За його словами, з такими учнями важко справляється місцева школа, яка і так бореться з нестачею вчителів. Тим паче, немає спеціального педагога, який міг би займатися з відстаючими у індивідуальному порядку. Для цього нині шукають волонтерів.
Соціальний працівник Ференцвароша Ондраш Секель похвалив місцевий шкільний округ, який напряму намагався розподілити ромських дітей між місцевими дитсадками та школами, щоб вони не були зосереджені в одному місці.
Хоча записалися всі, але з 13 сімей лише у 3-х діти щоранку ходять до садочка чи школи.
«Звичайно, усі батьки дуже люблять своїх дітей, але вони не розуміють, чому варто щоранку відправляти їх на навчання», — каже Секель.
Ромські діти, які приїхали з України, теж не звикли до расизму в школі, адже навчалися компактно і зустрічалися переважно з ромами. В Угорщині ситуація інша, тут всі навчаються спільно.
Згідно з дослідженням Romaversitas, під час епідемії коронавірусу багато ромських дітей взагалі не мали доступу до процесу навчання, оскільки вдома не мали обладнання для участі в онлайн-освіті.
Ромські чоловіки ледве знаходять роботу, а жінкам ще важче
Біженці, розміщені в місцях масового розміщення, як правило, не сплачують за проживання та харчуванням, їх забезпечує всім необхідним місцева влада, але є й протилежні приклади.
Дослідники Romaversitas поспілкувалися з родинами, які сплачували по 160 000-180 000 форинтів на місяць у робочому гуртожитку в Йозефвароші, і не отримали жодної допомоги. Це сталося через те, що чоловіки працювали в Угорщині ще до війни, і сплачували за житло 60 тисяч, але коли приїхали інші члени сім’ї, то й витрати, пропорційно, зросли втричі чи більше.
Крім навчання дітей, найскладнішим питанням для дорослих ромів є працевлаштування. Чоловіки перебувають у дещо кращому становищі, їм легше знайти фізичну роботу, тоді як жінки у значно гіршому становищі.
Згідно з дослідженням Romaversitas, багато хто з ромських жінок не мають навіть початкової освіти, а через догляд за маленькими дітьми у них немає вільного часу. Лише 15 відсотків респондентів працюють, переважно прибиральницями чи помічниками на кухні, але є й такі, хто знайшов роботу доглядальницею за літніми людьми. Часто трапляється, що їх без попередження звільняли з роботи, змушували працювати без контракту або затримували зарплату.
Дослідники зустрілися з жінкою, яка не може працювати, оскільки її син, хворий на діабет, потребує цілодобового спостереження. Йому потрібна школа, де він матиме можливість навчатися, а жінці робота, яка буде поруч із школою. Однак, не маючи відповідних контактів та знань, жінка не має уявлення до кого звертатися з цими питаннями. А також доводиться постійно відчувати на собі дискримінацією на ринку праці, і про таку ситуацію повідомляють більшість закарпатських ромів в Угорщині.
Більшість ромів переїхали із Закарпаття
Як зазначають автори дослідження, за різними оцінками, кількість ромів в Україні коливається від 200 000 до 400 000, але їх соціальний статус є досить неоднорідним. Умови їх життя значною мірою залежать від регіональних і місцевих економічних і соціальних умов. Більше чверті (29,4%) ромів в Україні є закарпатцями.
Закарпаття переважно населене угорськомовними ромами, більшість з них не володіють українською, російською чи ромською мовами. Угорськомовні роми в основному – як і більшість опитаних родин – з Берегова, Мукачева, Ужгорода та Хуста живуть в районах, населених місцевими угорцями. Тож не дивно, що 40% респондентів походили з Берегова, 34% – з Ужгорода, 10% з Мукачева та 3% з Хуста. Двоє відповіли, що вони приїхали з Київської області, а 12% респондентів не відповіли.
Закарпатські роми переважно проживають у так званих «циганських таборах». На Закарпатті близько 120 таких сегрегованих таборів. Найбільші розташовані у Мукачеві, де близько 7000 мешканців, і Берегові, де проживає близько 6000 ромів на околиці міста – в останньому місцева влада навіть відгородила його стіною заввишки 2,5 метра.
«Циганські» табори в основному розташовані на околицях населених пунктів, далеко від місцевої інституцій та інфраструктури (дитячий садок, школа, церква, лікарня, аптека, магазин, ринок, муніципалітет, громадський центр тощо). У багатьох випадках тут немає водопроводу, каналізації, газу, сміттєзвалища та асфальтних доріг.
Багато ромських сімей живуть у незадовільних житлових умовах, у переповнених будинках або хатинках з глини, які потребують ремонту.
З чим зіткнулись роми при переїзді
Згідно з опитуванням, 36% сімей, які прибули до Угорщини, не мали в своїх помешканнях водопроводу, 33% не мали опалення, 38% не мали електрики.
Майже половина респондентів (44%) принаймні один раз, або кілька разів, часто або майже завжди за 3 місяці до приїзду до Угорщини, лягали спати голодними.
Щодо образ через ромське походження в Україні 59% респондентів відповіли, що з ними такого не траплялося, а 40% зазначили, що іноді або часто стикалися з расистськими висловлюваннями.
Після змін до законодавства Угорщини до 2015 року близько 94 тисяч закарпатських угорців отримали подвійне громадянство і відповідно угорський паспорт, як правило, з метою працевлаштування за кордоном.
За інформацією Гельсінського комітету, громадяни Угорщини не можуть претендувати на статус притулку, наданий громадянам України та їхнім родичам, але теоретично мають право на пільги та отримання гуманітарної допомоги тощо.
Із 161 респондентів 59, тобто 37% від усієї вибірки, відповіли, що отримали статус притулку як громадяни України, а 43 (27%) сказали, що вони мають подвійне громадянство – тому статусу притулку не мають чи не отримали. 19% респондентів, тобто 30, зазначили, що отримали посвідку про тимчасове проживання. 14 відповіли, що є громадянами України, але ще не мають статусу притулку, а решта 10% респондентів не зрозуміли питання або не відповіли.
Також 41% опитаних сказали, що не отримали жодної допомоги від місцевої адміністрації.
І хоча більшість респондентів зазначили, що цивільні волонтери та активісти допомагали їм на кордоні, прибуття до Угорщини загалом було значним стресом для всіх. Жінки та діти прибували переважно автобусами та потягами, але деякі діставалися до Угорщини пішки з прикордонних сіл та міст.
Типовим було те, що потяг/автобус родинам доводилося довго чекати після прибуття на кордон, іноді годинами, а то й цілий день.
Ромські сім’ї, які втекли із Закарпаття, насамперед знаходили притулок у громадських, церковних чи муніципальних установах, перетворених на тимчасові гуртожитки для біженців. Інші розмістилися у гуртожитках для робітників; в літніх таборах і кемпінгах, а також у навчальних закладах, будинках культури та житлових контейнерах.
Більшість опитаних зазначили, що серед їхніх нагальних потреб є насамперед окреме житло, робота та сприятливі умови для навчання дитини – основні умови для повсякденного життя.
При цьому незважаючи, що більшість чоловіків працюють в Угорщині і більшість із них жили в глибокій бідності на Закарпатті, опитані родини бажали б повернулися в Україну в довгостроковій перспективі, «бо це їхній дім».
«Як довго вони планують залишатися в Угорщині у основному залежить від зовнішніх, і наразі непередбачуваних факторів. Це задача, яку мають вирішувати спільно цивільні, міжнародні та внутрішньодержавні представники, щоб сім’ї закарпатських ромів також мали доступ до базових умов, необхідних для повсякденного життя в Угорщині», – зазначають дослідники фонду Romaversitas.
Нагадаємо, що за перший місяць з початку російського вторгнення близько 100 000 ромських біженців покинули Україну, але багато з них повернувся, щоб з’єднатися зі своїми сім’ями.
За словами європейських активістів, багато ромських біженців, які втекли з України, повернулися додому після випадків дискримінації та відмови в наданні гуманітарної допомоги в Угорщині.
Подібні випадки зафіксовані також у Чехії, Румунії, інших країнах.
Роми з подвійним україно-угорським громадянством часто продовжують курсувати між столицями Вишеграда (Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини). Місцеві уряди відмовляються надавати цим сім’ям таку ж допомогу, як і іншим українцям з одним паспортом.
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
