Аналітика 23 Листопада 14:38

Одеса: спочатку було Зерно

18 травня 1415 року у Снятині пан і дідич Русі Червоної Ягайло, з Божої ласки Круль Польський Владислав ІІ прийняв послів патріарха константинопольського та імператора грецького з листами і вислухав їхнє прохання допомогти братам-християнам Зерном.

Відвантажити це Зерно монарх христолюбивий наказав з порту королівського Кочубейова.

Так вперше згадане місто, яке через чотири століття отримало всесвітньо відоме ім’я Одеса. І якщо Світ постав із Слова, то Одеса постала з Зерна.

Zernopiv1

Войцех Герсон, Ягайло приймає полонених

Афінянин на краю ойкумени

Вперше на стратегічне значення українських степових чорноземів звернув увагу Афінський морський союз у 437/436 році до нашої ери.

Зерно давало силу державам від часів пірамід. Стабільно годувати солдатів, моряків, робітників хлібом – ось було завдання для високоорганізованих логістичних систем, які, власне, і були каркасом тогочасних держав.

Розширити можливість годувати підданих – значить збільшити їх кількість, а отже отримати перевагу над сусідами.

В протистоянні із Спартою афінський стратег Перикл вирішив спертись на чорноморське зерно і особисто очолив величезний флот, який перетнув три моря і продемонстрував силу Афін в Ольвії.

Тільки уявіть собі найсильніший військово-морський флот тих часів, переможця персидської армади, – це був вражаючий аргумент, який навели афіняни своїм потенційним союзникам в гирлі Дніпра і Південного Бугу. Поставки зерна Перикл організував якраз напередодні війни з головним конкурентом, і доки хліба вистачало в Афінах – доти трималась сила Афінського морського союзу.

До чого тут Одеса, спитаєте ви?

Саме в цій військово-дипломатичній подорожі лідера найпотужнішої морської сили Перикла на край відомої грекам землі вже пробивається той зародок, з якого виросте Одеса, – місто-порт, яке з’єднає виробника зерна і його споживача.

Zernopiv22

Перикл і Афінський Акрополь

За тих технічних можливостей функцію комунікатора виконала Ольвія, в перекладі з грецької Щаслива.

Мережа грецьких портів вкрила узбережжя Гостинного Чорного моря, мешканці степів скіфи-пахарі та скіфи-землероби взялись за плуги і нагодували Елладу.

Хлібна торгівля Колумба

Час ішов, Європа потребувала більше хліба.

У 1261 році громадяни Генуезької Республіки отримали виключні права на торгівлю чорноморськими товарами, серед яких найважливішим було зерно. Невідомо, чи генуезець Кристобаль Колон відвідав якірну стоянку Джинестра на місці сучасної Одеси, а проте в сусідньому Білгороді складали легенди про те, як майбутній відкривач Америки скуповував у місцевих селян і купців зерно.

Zernopiv3

Колумб і його флотилія

І саме в ці часи вперше згадується хлібний порт Кочубіїв, – він став перевалочною базою для українського зерна, яке везли в Візантію і далі до середземноморських країн купці візантійські, генуезькі, венеційські.

Зерновий коридор став стратегічним у в ранньомодерний час, це помітили Османи – і взяли його під контроль.

Кочубіїв стає Хаджибеєм, головним споживачем місцевих ресурсів – Стамбул.

Справжні землі козаків

Але і на кожну суперпотужну імперію знайдуться суперкреативні повстанці і пірати.

У 1660 році османський дипломат Евлія Челебі відзначив, що Хаджибей зруйнований, а землі навколо стали «справжніми землями козаків».

Zernopiv45

Хаджибей, картина Г.Ладиженського

На місці сучасної Одеси навіть згадане печерне місто Оба-Керман, яке побудували запорожці, – чи це не передвісник майбутніх одеських катакомб?

Контроль над степами ще не значив налагодження зернової торгівлі, але він таки створив вигідні умови для українців на березі Чорного моря.

Османи зрозуміли, що з козаками краще дружити, ніж воювати…

Україно наша ханська

Вже у 1670-х роках між Дністром та Тилігулом з’являються переселенці з Поділля та Наддніпрянщини. Вони платили десятину кримському ханові, підкорялись гетьманові, називали себе козаками, а свою землю – Ханською Україною.

Десятки тисяч українців оселились тут, завели господарство та почали продавати зерно через османські порти.

Хаджибей у 1764 році був перебудований: з’являється маяк, причал, караван-сарай для купців, кав’ярня. Перебудовано фортецю: до середньовічних замкових укріплень додано сучасні земляні бастіони та батареї. Відновлено соляні промисли на Куяльницькому лимані. Чумаки з півночі почали звертати увагу на перспективний торговельний вузол.

Українці, молдовани, татари, греки, євреї завели в околицях садки, побудували мальовничі садиби з видобутого в катакомбах черепашника.

Найвідоміший місцевий генделик – кав’ярня Аспорідіса – ще у 1840-х роках нагадував новим мешканцям перейменованого на Одесу міста про османські часи.

І все це існувало завдяки зерну, яке продовжувало бути головним товаром місцевої торгівлі.

Але світ змінювався, вже відчувався в повітрі дух Нового часу.

Звідки італійська паста?

Урбанізація та індустріалізація докорінно змінили Європу. Промислові товари приносили шалені прибутки, промислові робітники вимагали кращих умов праці та гідного харчування.

І тут в нагоді стала Одеса, що виявилась найзручнішим незамерзаючим морським портом, звідки можна було би везти українське зерно.

Нові портові споруди та шаховий план міста були спроектовані голландським інженером Францем Деволаном, адміністрував перші півтора десятиліття бурхливого зростання міста француз Арман Дерішельє, архітекторами грандіозних міських споруд стали італійці, німці, англійці, українці.

І тут виявилось, що українська пшениця твердих сортів, вивезена до італійських портів, найкраще вдається до вироблення італійської пасти!

Саме так, паста з одеського борошна швидко завоювала італійські шлунки і набила кишені одеських негоціантів, які вклали зароблені кошти в будівництво.

Макарони в обмін на дворики та палаццо – ось як могла називатись програма допомоги голодуючим європейцям.

Казкове порто-франко

Перша пісня про Одесу – українською мовою. Вона оспівує неймовірні можливості, що відкриваються перед чумаком, який заробив грошенят і не знає на що їх витратити.

«А в Одесі добре жити» – співали на вулицях, в тавернах та бодегах степові далекобійники.

І дійсно, європейські товари в місті були доступніші, бо за них не сплачували податки, а грошенята в місті водились, бо зерно текло в Європу не рікою, а морем.

Виробництво сільськогосподарських знарядь стало головним напрямом розвитку місцевої індустрії, наукові установи працювали над збільшенням сортового різноманіття (до прикладу Левко Симиренко саме в Одесі отримав освіту та вивів відомий сорт яблук), антична богиня сільського господарства Церера із сніпком пшениці в руках стала одним з двох символів міста. Другим був покровитель торгівлі Меркурій.

Pic1

Це хоч і не зовсім історичні постаті, але більш чесні символи Одеси, ніж цариця та її фаворити, нав’язані Одесі пізньоімперською пропагандою.

Це окрема велика тема – як наприкінці ХІХ століття збанкрутіла ідеологічна машина імперії почала витягати нафталінові образи катериниського віку на світ Божий і стверджувати, що Одеса – місто молоде і усім зобов’язане росії.

Адже хоч розквіт зернової торгівлі з глобальних причин для Одеси припав на 1810-1840-ві роки, коли вона стала хлібним портом світового значення, проте саме місто як виходить з простої калькуляції – старіше і російської імперії (1721), і московського царства (1547), і навіть утвердження титулу великого князя московського (1432).

Той образ «неросійського» міста – у всіх джерелах ХІХ століття від Пушкіна і Міцкевича до Марка Твена і Володимира Жаботинського.

Вільне місто самостійників

Початок ХХ століття для Одеси був часом випробування на міцність. Імперія гинула на очах, погрожуючи завалити своїми уламками і головний український порт.

З’явились ідеї про можливість самостійного плавання, – ось мовляв нехай буде Одеса окремим містом-державою, і тоді заживемо, як Сингапур. Ну або на той час Гонконг.

І в цей же момент набирали силу в місті українські самостійники – Леонід Смоленський, Іван Липа, Андрій Ніковський, Іван Луценко та багато інших.

Вони, на відміну від київських поступовців, розуміли, що тільки самостійна Україна зможе забезпечити усі вимоги українців, і що тільки українська Одеса стане запорукою національної самодостатності. Тому так багато було одеситів в міністерських кріслах урядів гетьмана Скоропадського чи УНР, – бо ці дієві і натхненні мешканці міста самостійників увесь свій досвід, усю свою енергію віддали визвольній боротьбі. Подальші події підтвердили їхню правоту і звели більшість із них на голгофу.

Голод в обмін на станки

1930-ті – і знов долю Одеси вирішує зерно. Саме воно було головним джерелом валютних надходжень для сталінської індустріалізації.

І на десятки мільйонів голодуючих – мільйони тон вивезеного з одеського порту зерна.

В обмін на американські турбіни, німецькі станки, французькі двигуни. В обмін на мільйони людських життів.

Ціна електростанцій, водогонів, мостів, заводів, які так дбайливо декомунізує зараз пришиблений окупант.

Зернова угода з дияволом

Багатовікова історія Одеси почалась з зерна, продовжилась ним, і без нього складно її взагалі уявити.

Ні війна, ні кремлівський диявол не можуть зупинити рух українського хліба до голодуючих по всьому світу.

І в наш час все більше розумієш, що 6ез Одеси нема України, без зерна нема Одеси. Навіки віків. Амінь.

 

Володимир Півторак, історик, для InfoPost.Media

* Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, який реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі