Ерно Вадаш і Закарпаття. Що шукав у центрі Європи один з найкращих фотографів світу

Завдяки старим фотографіям непростого, але дуже цікавого міжвоєнного періоду Закарпаття, маємо змогу зануритись в архаїчний світ з неповторною природою, з чистотою гір, лісів та річок, в поєднанні з колоритним життям багатонаціонального населення… Як зараз полюбляють казати, – це був справжній “магніт” для дослідників, які мріяли показати світу terra inkognita в центрі Європи. І за кожною унікальною світлиною стоїть людина, митець, якого вразила ця земля.

Адже де ще можна було побачити, як на зовсім невеликій території працюють, творять, навчаються, одним словом, живуть русини-українці, німці та роми, євреї зі словаками, румуни з чехами та угорцями? Де ще поєднувалось стільки ремесел, починаючи з вівчарства та виготовлення одягу, закінчуючи сплавом деревини, будівництвом дерев’яних церков та цілих житлових кварталів у стилі модерн та функціоналізм?

Саме ці особливості регіону й приваблювали як фотолюбителів, так і справжніх професіоналів фотографії зі світовими іменами. Ця історія – про Ерно Вадаша.

Ерно Вадаш (Vadas Ernő) (1899-1962)

Від банківського клерка до голови Асоціації угорських фотографів

Перш ніж непроста життєва доля заведе майбутнього генія угорської фотографії в Закарпаття, розповімо цікаві деталі з його біографії. Ерно Вадаш народився 17 грудня 1899 року в промисловому місті Надьканіжа, що в Угорщині. Перші фотографії зробив у 1918 році, на подаровану батьками камеру. Після закінчення університету працював банківським службовцем, займаючись фотографією лише як хобі. Однак, все змінюється, коли він знайомиться з Рудольфом Балогом – відомим новатором в угорському фотомистецтві. Під його впливом Вадаш опановує тонкощі цієї професії.

Невдовзі молодий талановитий фотограф здобуває першу перемогу за кордоном – у 1931 році він удостоєний премії в тисячу золотих франків за світлину “Гуси”. Конкурс організовував швейцарський журнал “Camera”.

Гуси. Vadas Ernő

Вже у 1934 році читачі журналу “Die Galerie” присуджують Вадашу премію, а Королівське фотографічне товариство нагороджує його медаллю Емерсона. У 1936 році він засновує Асоціацію сучасних угорських фотографів. А через два роки, у1938-му, до Ерно Вадаша приходить чи не найбільший успіх у фотокар’єрі – щорічний рейтинг American Photography Yearbook поставив його на п’яте місце серед 13 424 експонентів фотографічних робіт.

З початком Другої світової війни для Ерно Вадаша приходить справжнє випробування. Створену ним Асоціацію фотографів забороняють, а сам фотограф опиняється в німецькому концентраційному таборі Маутгаузен, де йому дивом вдається вижити.

Наприкінці 1945 року Вадаш повертається в Угорщину, з головою віддаючись улюбленій справі. Його призначають одним з вітчизняних директорів Міжнародної асоціації аматорських фотографів, працює головним редактором журналу “FOTO”, репортером у новинному агентстві, водночас навчаючи молодь, заохочуючи її до кар’єри в області фотомистецтва.

Його учень і послідовник Рудольф Ярай напише:

“Він (Ерно Вадаш) вважав, що не варто жити, якщо не можеш працювати на повну силу“.

В післявоєнний час фотографії Ерно Вадаша публікувалися в багатьох міжнародних виданнях та перемагали у фотоконкурсах. У 1957 році його нагороджують найвищою відзнакою FIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), і до самої смерті, у травні 1962 року, він займав пост голови Асоціації угорських фотографів.

Ерно Вадаш і Закарпаття

Для нас особливо цінним є те, що Ерно Вадаш, один із найуспішніших і, мабуть, найвпливовіших фотографів міжвоєнного періоду в Угорщині, побував у Закарпатті, чи то пак Підкарпатській Русі, в останні роки її існування. Вадаш відвідав землі тодішнього Закарпаття у березні 1939-го, якраз після проголошення Карпатської України та окупації краю угорськими військами під командуванням Горті. Вадаш шукав та фотографував карпатську атмосферу. Настрої життя. Його цікавить фактура, яку створює світло і тінь, а також благородне життя простої людини, яка живе ізольовано, в гармонії з природою.

Значна кількість світлин з бокорашами свідчить, що на Закарпатті, серед іншого, його захоплює ремесло сплавляння лісу. Він робить динамічні світлини з плотогонами на річках Теребля та Тиса. Через два десятки років це ремесло зникне і такі світлини стануть по-справжньому історичними. Дивлячись на них, можна майже фізично уявити “адреналінове” відчуття стрімкого руху підкорювачів водної стихії – “верховинських каскадерів”.

Ерно Вадаш (Vadas Ernő) (1899-1962)

Ерно Вадаша особливо ваблять Синевир, Синевирська Поляна, Ясіня – важкодоступні, майже відірвані горами села, що знаходяться на закарпатському високогір’ї. У об’єктиві його фотоапарата  – людина зі своїм повсякденним життям на тлі чарівної природи, її одяг, побут, ремесла. Все це складається в майже казкові, ідилічно-романтичні картини, що характеризуються сміливими світлотіньовими ефектами. Справжня верховинська екзотика!

І справді дивовижно, як доля сприяла тому, аби Ерно Вадаш, світлини якого публікувались у журналах “National Geographic”, “Vanity Fair”, “Seven Seas”, “Harper’s Bazaar”, “Picture Post”, “Illustrated London News”, “L’Illustration” та інших, відвідав міжвоєнне Закарпаття. Його фотографії – зниклий світ для нас і про нас, з багатьма деталями для істориків, етнологів, дослідників краю.

І зроблені вони, без сумніву, геніально.

Михайло Маркович, спеціально для InfoPost

Фото: neprajz.hu

Якщо ви цікавитесь історією, безумовно цікавим буде матеріал про відновлення замку в маленькому словацькому селі Борша, де народився майбутній керівник національно-визвольної війни угорського народу Ференц Ракоці ІІ.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.