Як залишитись німкенею в Україні і залишитися в Україні

Коли мені було 8 років, відвідавши чергове свято у нашому німецькому товаристві, мені на все життя запам’яталася фраза, на той час керівника німецького товариства Закарпаття «Відергебурт» пана Золтана Кізмана, який щиро і посміхаючись сказав мені: «Знаєш, дитинко, чому я не виїхав до Німеччини? Бо моя Батьківщина тут, де стояла моя колиска».

 На той час для мене ці слова взагалі нічого не значили. Я старанно вчила німецьку, хоч говорила добре на діалекті, мріяла навчатись в Німеччині і продовжити там своє професійне життя. Навіть спробувала реалізувати себе там.

 Але… не сталося так як гадалося. Рожеві окуляри еміграції дуже швидко перетворились на реалії сьогодення. Так, я добре володію німецькою, так, мій менталітет ближчий до німецького, але там я завжди буду «пізньою переселенкою», яка прагне кращого життя.

 Певний час проживаючи в Берліні, я дуже добре переоцінила своє ставлення до України.

Я неймовірно рада і пишаюся тим, що можу жити і працювати в місті, де я народилася, і не соромитись своєї німецької ідентичності.

 Не секрет, що раніше представникам німецької спільноти жилось в країнах Радянського Союзу не так легко. Пригадую історії свого дідуся, який розповідав, як швидко колись такі близькі друзі та знайомі почали сприймати його… “фашистом” (хоча фашизм – це італійське, а не німецьке екстремістське явище, німецьке – націонал-соціалізм, або нацизм); як важко було йому здобути вищу освіту та знайти роботу.

 Цей час минув, і я вільно та з гордістю всім кажу, що я «швабка» (так називають етнічних німців Закарпаття).

 Кажуть, що в Україні навіть повітря пропитано еміграцією. Щоразу коли я проводжу різні проєкти та заходи для молоді, мене запитують одне і те саме: «Чому ви не емігрували?»

Відповідь у мене одна – «Бо мені тут цікаво». 

Я обожнюю своє рідне місто Мукачево, обожнюю свою роботу, обожнюю молодих людей з якими і для яких я працюю. Буває нелегко, а часом дуже важко. Так у нас проблеми з медициною, безпекою, соціальним захистом, освітою….. але дуже не розумно думати, що отримавши громадянство іншої країни, ви зможете стати частинкою нового суспільства.

 На даний час, я займаюсь тим, чим би не займалась в іншій країні: для мене дуже важливо зберегти традиції та ідентичність німецької спільноти, яка зробила на Закарпатті стільки корисного.

 І хоч нас вже не так багато, як раніше, але німецьке життя на Закарпатті є досить насиченим та різноманітним. 

За часів незалежної України німці об’єднались в організації, зберегли культуру, продовжують ходити до церкви, розмовляти німецькою,  активно співпрацюють з німецькомовними країнами. 

І для нас Закарпаття теж є Батьківщиною. Батьківщиною, в якій хочеться залишитись.

 Юлія Тайпс, членкиня Ради німців України, спеціально для InfoPost.Media

Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.