12 слів, які допомагають зрозуміти угорську культуру

Куди діваються жіночі імена після заміжжя, що означає “набути батьківщину” та як це “омадярити”. Розбираємось у особливостях однієї з найскладніших мов у світі – угорської.

Щоб краще зрозуміти угорську культуру саме через мову, варто знати значення основних 12 слів.

1. Magyarázni

Пояснити, роз’яснити, витлумачити. Буквально “омадярити”.

Це дієслово, так само як іменники magyarázás, magyarázat (“пояснення”) і прислівник magyarán (“без натяків”, “безпосередньо”), утворений від самоназви угорців – magyarok, мадяри.

Magyarázni означає просто “пояснити” – і нічого більше: “Kérd meg a Steinmannt, hogy magyarázza meg” – “Попроси Штейнмана, нехай він пояснить”

Але якщо мати звичку прислухатися до коріння, можна задуматися: а чому Штейнман, людина з німецьким прізвищем, повинен щось “омадярити”? Зіткнувшись же з виразом törvényt magyarázni, “тлумачити закон”, людина, знайома з реаліями угорської політики, може і посміхнутися: “А це точно не означає “пристосувати закон під угорців”“? Але ні, не означає.

Власне зв’язок між розумінням і присвоєнням присутній у багатьох мовах, але в угорців привласнення-розуміння передбачає перш за все переклад, перенесення у свою мову. Що легко зрозуміти: угорська – одна з небагатьох мов Європи, які відносяться не до індоєвропейської мовної сім’ї, а до уральської. Її віддалені родичі – фінська і естонська, а найближчі – мови, на яких розмовляють мешканці Тюменської області ханти і мансі.

В Угорщині чи не кожен знає фразу з твору Гердера “Ідеї до філософії історії людства”: “Тут, між слов’ян, німців, волохів і інших народностей, угорці складають найменшу частину населення, так що через кілька століть, напевно, не можливо буде знайти навіть і саму їхню мову”.

Звідси страх зникнення, сприйняття себе як малої, нікому не зрозумілої нації (при тому, що мову з 15 мільйонами носіїв важко назвати малою), несвідома віра в магічні властивості угорської (на ній нібито можна сказати абсолютно все, а переклади класиків всіх народів на угорську чи не завжди перевершують оригінали), переконаність у тому, що іноземцям вивчити цю мову не під силу, і сприйняття угорської як таємної мови, якою можна розмовляти у будь-якій точці земної кулі, не побоюючись, що навколишні щось почують.

І звідси ж зворотній бік такого трепетного ставлення до себе як до нації, що виражається у фразі mindenki magyar (“всі – угорці”): куди не кинь оком – на світовий кінематограф, знаменитих вчених або політиків, – багато хто з них обов’язково виявиться угорцем. Коли минулого року Нобелівську премію з літератури отримала американська поетеса Луїза Ґлік, тільки ледачі не відзначили, що по-батькові вона угорка. При цьому казати про те, що Ґлік – єврейська угорка, не прийнято. Незважаючи на непоодинокі у сучасній угорській політиці публічні загравання з антисемітизмом, нікого не бентежить схожість цього вічного вишукування своїх серед великих і знаменитих з улюбленим єврейським заняттям.

2. Tántoríthatatlanság

Непохитність

На цьому слові зручно показати угорське словотворення. Нескінченне на перший погляд, воно легко розбивається на зрозумілі частини: tántor – “хитання”, ít – суфікс, який утворює перехідне дієслово від іменника ( “хитати”), hat – суфікс, що виражає можливість, atlan – суфікс, який заперечує якість або дію, ság – суфікс збірних іменників.

Якщо взяти для порівняння німецьку – мову, з якою угорська довгий час співіснувала і взаємодіяла, – то вийде щось на зразок Verrück-bar-los-keit – слово, у німецькій не існуюче, але структурно зрозуміле (правильно буде Unverrückbarkeit, де заперечення виражається префіксом, приставкою). Тобто зовсім незбагненним для носіїв індоєвропейських мов угорську назвати не можна, а відмінності швидше дивують, ніж лякають. Наприклад, всі перераховані вище суфікси, крім ít, існують у двох формах – з голосною “а” і з голосною “е” (яка з них використовується, визначається коренем слова), а суфікс hat / het може приєднуватися до дієслів, надаючи їм модальність можливості.

Саме ж слово tántoríthatatlanság знамените тим, що саме на ньому зламався композитор Ференц Ліст, коли намагався вивчити угорську. Само по собі це яскравий іронічний приклад угорської непохитності – і справа не в тому, що Ліст не був угорцем, а в тому, що він був “угорцем за вибором”. “Скрізь я маю справу з публікою, але в Угорщині я звертаюся до народу”, – захоплено писав він.

Лист було адресовано графу Лео Фештетичу, зі знатного хорватського роду, і написано французькою, тому що угорською ні той, ні інший не розмовляв.

Через різні історичні негаразди угорська мова, як і мови народів, що оточували Угорщину, у XVI-XVIII століттях втратила будь-який культурний статус. На ній розмовляли простолюдини, аристократія ж була німецькомовною, культура творилася на німецькій, а державні папери писалися німецькою та латинню. На початку XIX століття по всій Центральній Європі прокотилася хвиля національних відроджень. Угорське (відродження. – ред.) почалося 12 жовтня 1825 року, коли граф Іштван Сечені на засіданні верхньої палати угорського сейму в Пожоні (німецькою у Прессбурзі, а словацькою у Братиславі) виголосив промову угорською. “Нація живе у мові”, – виголосив Сечені перед гордими німецькомовних мадярами у розшитих золотом і хутром національних костюмах. І згодом сам подав приклад, ставши головним “угорцем за вибором” і написавши угорською три трактати про прекрасну Угорщини майбутнього – “Кредит” (1830), “Мир” (1831) і “Стадія” (1833). При цьому щоденник він до кінця життя вів німецькою.

Приклад Сечені знайшов миттєвий відгук у серцях пишучої молоді: вони теж вибрали угорську, і до революційного 1848 року у країні вже було ціле покоління молодих літераторів-знаменитостей, які писали угорською.

Один з них, поет Шандор Петефі, словак за походженням, став одним з ініціаторів революції і загинув у війні за незалежність.

Можливо, саме тоді угорська література стала невіддільна від самої угорськості: головний угорський поет свого покоління віддав життя за свободу країни… Яким би маленьким не було угорське містечко, там завжди знайдеться вулиця Петефі, вулиця Яноша Араня, вулиця Мора Йокаї і так далі за списком угорських літературних класиків.

3. Honfoglalás

Набуття батьківщини

На відміну від більшості інших народів угорцям батьківщина не дісталася просто так (від Бога, природи або предків) – вони самі прийшли сюди і зайняли (foglalták) цю землю. Це сталося близько 900-го року, коли вожді семи племен (hét vezér), які уклали союз і скріпили його клятвою на крові (vérszerződés), перемістилися з Північного Причорномор’я на Паннонську рівнину, старанно уникаючи по шляху зіткнень з печенігами. На новій батьківщині ці кочівники, досить войовничі, виявили проживаючих там слов’ян, яких асимілювали і від яких в кінцевому рахунку перейняли осілий спосіб життя – разом із сільськогосподарською лексикою, цьому способу життя відповідної. У словниковому складі сучасної угорської мови слов’янізми складають більше 20%, проте в розмовній мові їх мало, тому що хто сьогодні розмірковує про косовицю.

“Набуття батьківщини” – офіційний термін угорської історіографії. У кінці XIX століття влада угорського королівства, що входило до складу Австро-Угорщини, вирішила скористатися тисячоліттям цієї події, щоб “перевинайти” свою країну. У цих пишних святкуваннях, що називалися латинським словом millennium, був явний політичний підтекст – показати старшому братові, Відню, хто тут насправді старший, і ввести в обіг поняття “історична Угорщина”. Вже після Першої світової війни, коли Австро-Угорська імперія розвалилася, а Угорщина втратила значну частину територій, керівництво країни стало апелювати до ідеї “історичної Угорщини”, пред’являючи територіальні претензії до Чехословаччини, Румунії, Югославії. Воно продовжує пред’являти їх і зараз, агресивно “захищаючи” інтереси етнічних угорців, які живуть в Україні, у Словаччині, Румунії і Сербії, і прикриваючись ними для вирішення власних внутрішньополітичних завдань.

Однак найбільш значущі наслідки тисячоліття набуття батьківщини мало для архітектурного вигляду Будапешта. Саме до 1896 року, коли відбулася велика частина урочистостей – виставка досягнень народного господарства, кінні паради всіх областей, що входили до Угорщини, або комітатів (megye) та інше, – свій нинішній вигляд набув головний парадний проспект Пешта, Андраші, а під ним з’явилося метро – перше у континентальній Європі і перше у світі на електричній тязі (зараз ця підземка, földalatti, з’єднана з трьома іншими сучасними лініями). У той самий період виникла площа Героїв з її колоною і аркадами, прихистивши, крім вождів мадярських племен, ще й деяких Габсбургів, і було закінчено будівництво грандіозної будівлі парламенту на пештському березі Дунаю. Приблизно тоді ж був завершений недоладний псевдоготичний ансамбль Рибальського бастіону на будайському березі. Зараз більшість туристів, роздивляючись цей ошатний Будапешт, думають, що “так воно завжди і було”. По суті, такого ефекту і хотіли домогтися організатори святкувань 1896 року.

4. Szabadságharc

Битва за свободу

Битвою за свободу в угорській історіографії називається війна за незалежність 1848-1849 років. Тоді на хвилі загальноєвропейських революцій угорці прийняли страшенно прогресивну конституцію, яку австрійський монарх Фердинанд малодушно прийняв і відразу ж відмовився від трону, а його наступник молодий Франц Йосиф відкинув настільки гаряче, що оголосив війну самому собі – як імператор австрійський королю угорському. Спочатку в цій війні беззастережно перемагала народна армія (honvédség – гонведи, захисники вітчизни), зібрана ідейним ватажком революції Лайошем Кошутом (головні вулиці всіх угорських міст і сіл і досі носять його ім’я).

Швидше за все, гонведи перемогли б, якби Франц Йосиф не звернувся за допомогою до Росії. Війська, послані Миколою I, добили революційні частини, що відчайдушно чинили опір. Однак цю страшну поразку угорці зуміли обернути собі на користь: коли страшні репресії з боку Австрії вщухли, угорці пред’явили перемоги 1848-1849 років як підставу для нових відносин з Віднем. Так званий компроміс 1867 роки (kiegyezés) наділив Угорщину бажаними свободами, перетворивши її на другу імперську владу в Австрійській імперії і офіційно перейменувавши саму імперію в Австро-Угорську (на превелике розчарування інших народів, які населяли імперію, особливо чехів).

У широкому ж розумінні “битва за свободу” – це перманентний стан угорців. У XVI-XVII століттях вони, будучи окупованими Османською імперією, тим самим захищали Європу від навали “невірних”, наділивши свою країну – у власній свідомості – статусом “бастіону християнства” в Європі (a kereszténység védőbástyája). Початок XVIII століття було ознаменовано повстанням під проводом Ференца II Ракоці. Воно закріпило в угорській мові протиставлення між куруцями і лабанцями: перші виступали проти Габсбургів, другі боролися на їхньому боці. Куруци у сучасній угорській мові – це патріоти, а лабанці – зрадники. Після Першої світової війни угорці боролися за свободу від несправедливого, на їхню думку, територіального розділу монархії, що призвело в результаті до фатального союзу з Гітлером, а після Другої світової – за свободу від контролю з боку СРСР. Піком цієї боротьби стала революція 1956 року, яку нова угорська влада після її придушення радянськими танками стали називати контрреволюцією.

Здавалося б, що добровільний відхід радянських військ з території країн-сателітів і подальший вступ Угорщини до НАТО і ЄС повинні були покласти край цій нескінченній битві за свободу. Але не так сталося як гадалося: правоконсервативний уряд Віктора Орбана вже десять років б’ється за свободу від Брюсселя, який, мовляв, нав’язує Угорщини не тільки одностатеві шлюби, але і – увага! – стандарти кривизни огірків. Так що війна за свободу триває.

5. Esterházy

Все най-най

Сімейство князів і графів Естергазі було найбільшим землевласником у Центральній Європі – їхні маєтки, часто розміром з пристойну європейську країну, були розкидані по всій Австрійській імперії. Бували випадки, коли Естергазі кредитували самих імператорів. Багатство, природно, транслювалося у політичний вплив, але не тільки. Палаци Естергазі, самі по собі цікаві з архітектурної точки зору, зберігали величезні бібліотеки і колекції живопису, а також функціонували як концертні зали. У цьому сенсі особливо видатною особистістю був князь Міклош II Естергазі (1765-1833): його кошарою керував батько Ференца Ліста, пристрасний музикант-любитель Антон Лист, і саме у нього служив капельмейстером Йозеф Гайдн. Симфонія № 45 (“Прощальна”), символ безмежної боротьби композитора з австрійським кріпацтвом, була вперше виконана в Естергазі (Eszterháza) – маєтку Естергазі в містечку Фертед недалеко від угорського міста Шопрон. Художні колекції, незважаючи на всі примхи історії, не пропали: близько семисот полотен, що колись належали Естергазі, складають ядро ​​експозиції у галереї старих майстрів будапештського Музею образотворчих мистецтв на площі Героїв.

На честь сина Міклоша II Естергазі, Пала III Антала, названий найзнаменитіший угорський торт. Кондитер, який придумав його в кінці XIX століття, вважав за краще залишитися безіменним заради того, щоб дати своєму дітищу найбільш гучне в імперії прізвище. Самі Естергазі торт свого імені дуже поважали і триб’ют сприйняли як належне.

Однак могутність і володіння речами, що тішать слух, очі і шлунок, було б недостатньо, щоб перетворити прізвище у синонім самої довершеності – за такі речі в Угорщині відповідає література. Все закільцювалося, коли спочатку, у кінці 1970-х, одна за одною почали виходити книги Петера Естергазі (1950-2016), а ще через двадцять років, в 2000-му, світ побачив його віртуозний роман “Harmonia caelestis” з життя князівсько-графського сімейства.

“Якось в автобусі, де була (плебейська) тиснява та до того ж мені наступили на ногу, я почав корчити гримаси і тихо висловлювати невдоволення, на що хтось різко зауважив мені, що, якщо не подобається, треба на таксі їздити, але я продовжував вередувати, і тоді прозвучала пам’ятна фраза, мовляв, нема чого вередувати, адже, не князь, і далі послідувало прізвище, “добре ім’я мого батька”“

6. Szerelem

Любов, кохання

В угорській є два окремих, хоча і однокореневих слова для любові: szeretet і szerelem. Перше означає любов до кого і чого завгодно – від батьківщини і дружини до собаки, кішки і машини, а друге – лише глибоке, неземне, фатальне кохання до твого улюбленого і єдиного, “справжню любов”. Тут зазвичай додають “між чоловіком і жінкою”, але навряд чи стать має значення – головне, щоб кохання було. Саме про цю любов писав Шандор Петефі:

A szerelem, a szerelem,

A szerelem sötét verem.

Про те, що відбувається у цій темній ямі, в угорській культурі прийнято розповідати довго й докладно; страждаючий від нерозділеного кохання чоловік – предмет захоплення, а не осуду, неможливо сентиментальні пісні про кохання нікого не бентежать.

Кохання як єдине гідне заняття у житті оспівано в новелах Дюли Круді і у поставленому по ним фільмі Золтана Гусаріка “Синдбад” з найкращим героєм-коханцем угорського кінематографа Золтаном Латиновичем у головній ролі. У цьому сенсі полюбити угорця – щастя неймовірне: в Угорщині мені не раз з гордістю повідомляли, що, за статистикою, з міжнаціональних шлюбів, що укладалися між угорцями та австрійцями на заході імперії, левова частка припадала на шлюби між угорцями і австріячками, а не на шлюби між австрійцями і угорками. Хоча в сенсі владного розкладу повинно було б бути навпаки. Словом, якщо є в угорській уяві є якась обставина дійсно непереборної сили, то це саме szerelem. До речі, зізнатися в ній можна одним словом: szeretlek або imádlak, “я тебе кохаю”, “я тебе обожнюю”, – в угорському є спеціальний дієслівний суфікс lak/lek, що означає дію, спрямовану на другу особу, “на тебе”.

7. Tegez

Звертатися на “ти”

Як і у нас, угорською можна бути один з одним на “ти” чи на “ви”, але при зверненні саме це “ви” може мати дві форми – надзвичайно ввічливу (Ön) і просто ввічливу (maga). Незважаючи на те, що в сучасній мові та особливо серед молоді переважає “тикання”, запитання продавця, задане на “ти” покупцеві, може викликати цілу бурю обурення і довгі промови про занепад моралі. В особливо “хороших” сім’ях навіть подружжя не бачать необхідності у тім, щоб переходити на “ти”, і кажуть один одному maga, діти теж звертаються до батьків на maga, причому в даному випадку використовуються не просто слова “мама” і “тато” (anya і apa), а дивні для нашого вуха édesapa і édesanya – дослівно “солодкий батько” і “солодка мати” – в значенні “дорогий, найдорожчий”. Інших дорослих діти називають “дядьком” і “тіткою” – наприклад, László bácsi або Judit néni, – і це теж чемно.

Перейти на “ти” повинен запропонувати той, хто старше, якщо ж в компанії є жінка, то така пропозиція має виходити від неї. Особливу повагу до жінки виражається ще й тим, що замість “добрий день” (jó napot kívánok) чоловіки кажуть їй “цілую ручки” (kezét csókolom). У хорошому ресторані навіть сьогодні метрдотель звернеться до пані, що лише увійшла, саме так – і ніяк інакше.

8. -né

Закінчення, що утворює ім’я заміжньої жінки

Традиція є такою, що, виходячи заміж, угорка отримує нове ім’я: до прізвища та імені її чоловіка додається -né. Прізвище завжди називають перед ім’ям, цей зворотний для нас порядок в Угорщині є загальноприйнятим, ніякого відтінку канцелярщини тут немає. Якщо чоловіка звуть, наприклад, Іштван Кіш (Kis István), то ім’я його дружини буде Kis Istvánné, що можна перевести тільки як “пані Кіш” або “дружина Іштвана Кіша”. Ім’я самої жінки – Анна вона або Каті – таким чином, просто зникає, і дізнатися його без особистого неформального знайомства неможливо. Що створює проблему не тільки з комунікацією, а й з ідентифікацією. Для вирішення останньої угорська влада придумала у документах такий пункт, як “ім’я матері”: туди вписується ім’я і прізвище матері до заміжжя (причому і жінкам, і чоловікам). У даний час дівоче ім’я матері вказується в угорців на внутрішніх посвідченнях, а у закордонному паспорті – ім’я при народженні.

У останні десятиліття цей патріархальний звичай, що викликає тихий жах у іноземців, дотримується за бажанням. Проте, згідно зі статистикою, до середини 1990-х більшість угорок після заміжжя цілком добровільно вирішували втрачати ім’я. Розподіл, щоправда, досить сильно залежить від професії – скажімо, вчительки у більшості схильні додавати -né до прізвища чоловіка, зберігаючи при цьому власні ім’я та прізвище. В цьому випадку Анна Едеш (Edes Anna), що вийшла заміж за Іштвана Кіша, буде називатися Kisné Edes Anna (офіційно такий варіант дозволили записувати в документи тільки в 1970-і роки). У публічних професіях жінки просто не міняють прізвище – скажімо, знаменита письменниця і поетеса рубежу XIX-XX століть Маргіт Каффка продовжувала публікуватися під своїм ім’ям і після того, як вийшла заміж за лісового інженера Бруно Фреліха. І це було сміливим рішенням: “нормальним” ім’ям жінки в угорському суспільстві вважалося – і почасти досі вважається – ім’я, що містить -né. Так, в 1945 році спеціальним указом прем’єр-міністра жінкам, чиї наречені загинули на фронті, дозволялося офіційно взяти їх імена.

Для неугорського вуха угорські імена звучать вкрай екзотично (за винятком найбільш поширеного чоловічого імені Péter), але насправді в основному у них є звичні нам відповідності: Дьордь (György) – це Георгій, Гергей (Gergely) – Григорій, Іштван (István) – Степан, Шандор (Sándor) – Олександр, Жужа (Zsuzsa) – Cюзанна, Ержебет (Erzsébet) – Єлизавета, Маргіт (Margit) – Маргарита, Каталін (Katalin) – Катерина і так далі. Це, природно, пояснюється приналежністю до християнської культури. Але є і “справді угорські” імена без відповідностей, що не мають відношення до християнської традиції, – наприклад, чоловічі Геза (Géza), Чаба (Csaba), Бела (Béla), Aттіла (Attila, саме з таким розподілом подвоєних і одиничних приголосних), Хунор (Hunor). Або жіночі Емеше (Emese), Аранка (Aranka) або, скажімо, Ільдіко (Ildikó), що походить від древнегерманского імені Hilda. Коливання частоти таких “нехристиянських” імен завжди є індикатором політичного клімату в країні: чим правіше суспільні настрої, тим більше з’являється Хунорів.

9. Pörkölt

Перкельт, тушковане м’ясо в соусі, головна страва домашньої кухні

Перкельт – основа основ. Нарізане на невеликі кубики м’ясо обсмажують, рясно солять і потім тушкують у жирі з цибулею і паприкою (червоним перцем). М’ясо можна використовувати будь-яке – і у сенсі типу (як свинину, так і яловичину з бараниною), і у сенсі якості: будь-яке м’ясо в перкельті перетворюється в їстівне. Є навіть вираз elmegy a pörköltbe, “у перкельт згодиться”: так кажуть про щось не дуже хороше.

Пояснюючи іноземцям, що таке перкельт, найпростіше сказати: “Щось на кшталт гуляшу”. Це забавно, тому що “гуляш” (gulyás) теж угорське слово, тільки угорською воно вимовляється “гуйяш” і означає досить жирний і міцний м’ясний суп червоного кольору – через паприку.

Незважаючи на те що домашня угорська кухня, загалом, проста і не особливо різноманітна, угорці надають їжі величезне значення. Вкрай важливо, щоб їжа була смачною – нобелівський лауреат Імре Кертес описує у своєму романі “Без долі”, як молоді угорські євреї, щойно доставлені в Аушвіц, після першого ж ковтка виливають на землю суп, який їм там дали (це після тижня голодування у вагоні для перевезення худоби), тому що “для угорського шлунку … це не дуже підходяща страва”.

“Смачний” – це наче б навіть об’єктивна характеристика у сприйнятті тих, хто розуміє (передбачається, що всі угорці розуміються в їжі): одна і та сама страва із загального австро-угорського репертуару в Угорщині буде приготовлена смачно, а, наприклад, у Чехії – ні.

Значення їжі настільки величезне, що навіть політика оперує кулінарними термінами. І якщо вираз “гуляш-комунізм” (gulyáskommunizmus) винайшли західні журналісти для опису відносно ліберальних порядків кадарівского соціалізму, то термін “тактика салямі” (szalámitaktika) придумав особисто “кращий учень Сталіна” Матьяш Ракоші. Салямі, як відомо, нарізають тонкими скибочками. Так і Ракоші ліквідував партії, що протистояли комуністам по частинам, розколюючи їх на правих і лівих: у союзі з лівим крилом партії він витісняв з політики – за допомогою арештів або видавлювання в еміграцію – представників її правого крила, після чого розправлявся і з лівими. Цими методами Ракоші ліквідував спочатку провідну Партію дрібних господарів (A Független Kisgazdapárt), потім селянську партію, дрібні буржуазно-демократичні партії і, нарешті, соціал-демократів. На закуску у нього залишилися внутрішні вороги, репресії проти яких почалися трохи пізніше.

10. Borravaló

Чайові, буквально “гроші на вино”, “винні”

Здавалося б, ніякої мовної специфіки тут немає (яка різниця, чайові це або винні?), але в культурному сенсі різниця величезна: російські офіціанти теж витрачали свої чайові не на чай, а на горілку, однак говорити “горілчані” в Росії ніхто б не став, тому що пияцтво відкрито не заохочується, хоча повсюдно практикується. В Угорщині, навпаки, вино має чітке позитивне забарвлення, і приховувати той факт, що гроші витрачаються саме на вино, на думку нікому не приходить, хоча алкоголізм – явище поширене.

Вино в Угорщині п’ють переважно угорське. Виноробство – традиційна галузь місцевої економіки, сорти винограду мають свої угорські назви, є виключно місцеві жанри типу Токаю. Взимку процвітає винний туризм: в суботу автобус привозить людей з Будапешта в яке-небудь винне господарство казна де, там їм влаштовують дегустацію зі спеціальним меню і лекцією про особливості місцевих вин, на наступний ранок все їдуть назад. Саме вино зазвичай недороге (за винятком видатних зразків), але його якість ніколи не падає нижче дуже пристойного мінімуму. У вині прийнято розбиратися, його можна і потрібно обговорювати. Угорський мудрець Бела Хамваш, який написав єдину в світі “Філософію вина”, завершує свій надзвичайно іронічний текст словами: “Пийте, а все інше принесе вино”. Щоб повною мірою оцінити значимість цих слів, треба знати, що текст був написаний у 1945 році, коли в інших країнах й їсти було нічого. В Угорщині виноробства не припинялося навіть під час німецької окупації і радянського звільнення. Батько Джорджа Сороса пише у своїх спогадах, що у нього було вино, спеціально замовлене у балатонського винороба, навіть коли він переховувався на таємній квартирі в Будапешті, щоб уникнути нацистських облав і депортації в Аушвіц.

Чайові в Угорщині до недавнього часу давали не тільки в ресторанах, але взагалі при будь-якому обслуговуванні – у перукарні, у таксі, у купальні.

Оскільки сервіс в Угорщині прийнято оплачувати, він буває неймовірно вишуканим: в ресторанах у офіціантів встановлюються особливі відносини з постійними клієнтами – настільки особливі, що іноді йдеш в ресторан не щоб поїсти, а щоб отримати задоволення від того, як дбайливо і уважно там з тобою поводяться. У нинішні часи цифрова технологізація скасувала чайові у таксі і купальнях, а бажання уряду збирати податки абсолютно з усіх доходів змусило рестораторів включити чайові в чеки – але особливо талановитим офіціантам чайові все одно залишають з почуття щирої вдячності.

11. Mohács

Могач, місто на півдні Угорщини, в переносному сенсі – “катастрофа”, “фіаско”

При Могачі у 1526 році відбулася битва з турками, в якій об’єднане угорсько-чесько-хорватське військо зазнало нищівної поразки, угорський король Лайош II загинув, а сама Угорщина втратила державність. У повсякденній мові вираз “це Могач” означає “все пропало” або навіть швидше “Гармата здохла – все, ******, більше нічим відбиватися”.

У Могача є “молодші брати” – Арад, Тріанон і Вороніж, теж місця історичних катастроф. У місті Арад (зараз він знаходиться на території Румунії) 6 жовтня 1849 року австрійці стратили 13 генералів угорської революційної армії, тепер їх називають арадськими мучениками, aradi vértanúk; австрійці при цьому з таким задоволенням пиячили, цокаючись пивними кухлями, що угорці, за легендою, дали собі слово найближчі сто років пивом не чокатися і, здається, не цокаються досі.

У битві під Воронежом в січні-лютому 1943 року практично повністю полягла 2-а угорська королівська армія, що воювала на боці Гітлера.

Вічна згадка всіх цих Могачів, Арадів і Воронежів у мові та літературі – свідоцтво особливої ​​цінності поразок і загибелі для угорської культури. Смерть і наступне за нею поховання завжди обставляються дуже урочисто, а похорони значущих для країни особистостей здатні змінювати хід історії. Так, похорон поета Мігая Верешмарті у 1855 році став першим мовчазним масовим протестом проти репресивної системи, що склалася після поразки революції 1848 року; похорон у Будапешті ватажка цієї революції Лайоша Кошута, який помер у вигнанні в 1896 році, несподівано злилися із загальним національно-ствердною духом святкування тисячоліття набуття батьківщини; прологом до революції 1956 року стало перепоховання Ласло Райка – жертви головного постановочного процесу часів угорського тоталітаризму, а падіння соціалізму в 1989 році почалося з перепоховання Імре Надя – революційного прем’єр-міністра, страченого після поразки революції 1956 року. Так з поразки і смерті народжується деяка нова надія.

Але є і чисто декадентський зразок милування смертю – пісня Реже Шереша на слова Ласло Явора “Похмуре неділя” (її також російською виконує Петро Лещенко). У цій пісні сумує молодий чоловік (“питво моє – тільки сльози, туга – мій єдиний хліб”) і запрошує кохану на власні похорони. За легендою, пісня викликала хвилю самогубств в Будапешті, а на Бі-бі-сі офіційно заборонили транслювати англомовний кавер Біллі Холідей. Автор музики наклав на себе руки через 35 років після створення пісні. Невідомо, з чим це пов’язано, але Угорщина регулярно посідає перше місце в Європі за кількістю самогубств на душу населення, і змагатися з нею в цьому здатна тільки Литва.

12. Macera

Морока, напряг, геморой

Це слово – одне з численних запозичень з їдишу, що міцно увійшли в угорську мову. Євреї стали селитися в Угорщині ще за турків, отримали дозвіл жити де їм подобається в 1783 році, при імператорі Йожефі II, значно розширили свої права після революції 1848 року і в грудні 1867 року досягли рівноправ’я. За переписом 1910 року євреї становили майже 5% населення Угорщини, однак у Будапешті їх було 23%. Віденський градоначальник Карл Люгер, відомий своїм антисемітизмом, став називати Будапешт не інакше, як Юдапешт (Judapest) – настільки огидною йому здавалася та величезна роль, яку євреї грали в угорській економіці і культурі другої половини XIX – початку XX століття. Євреї, зі свого боку, висловлювали довіру до угорської влади не тільки тим, що активно включилися в усі сфери життя, а й тим, що переходили у повсякденному спілкуванні на угорську і мадяризували свої прізвища, раніше переважно німецькі, – цей процес був масовим і навіть отримав спеціальну назву, névmagyarosítás. Родоначальник сіонізму, уродженець Будапешта Тивадар (Теодор) Герцль любив повторювати, що після створення єврейської держави хотів би стати його послом у Будапешті. Сім з тринадцяти лауреатів Нобелівської премії, які народилися в цей період в Угорщині, були євреями.

Тим жахливіше виявився кінець цієї прекрасної дружби: жертвами Голокосту стали близько 440 тисяч угорських євреїв, і особливий драматизм полягав у тому, що їх убили в 1944-1945 роках, коли результат війни був вирішений наперед і масовим депортаціям у Аушвіц можна було запобігти. Те, що угорське населення країни майже нічого не зробило для порятунку своїх євреїв, а мовчки спостерігало за депортаціями або активно їх обслуговувало, – одна з головних больових точок угорської національної свідомості.

Коли в 2002 році першим угорським письменником, що отримав Нобелівську премію з літератури, став Імре Кертес, багато хто в Угорщині поставився до цього рішення з істеричним неприйняттям: в Угорщині все знають, що угорська література – найвеличніша у світі, але чому її міжнародний тріумф почався з єврейського автора, який пише, хоч і угорською, але виключно про Голокост? “Macera! – мабуть вигукували ці люди. – З цими євреями завжди суцільний геморой!”

Щоб більше заглибитись у розуміння угорської культури, ми вирішили подати її не тільки через мову, а й через гастрономічну складову. Саме тому ми склали список гастрономічних “гункарікумів” (Hungarikum) — практично національних символів Угорщини, притаманних саме цій країні та її культурі. До слова, “гунгарікум” походить від двох слів: Hungaria — Угорщина і unicum — унікальний.

Автор: Ольга Серебряная, Журнал

InfoPost.Media

*Редакція Infopost.Media зробила переклад з російської мови на українську, а також стилістичне редагування.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.