Аналітика 15 Листопада 15:50

Закарпатські словаки: етнічна спільнота, що відродила культуру після 40-річного забуття

Найбільша спільнота словаків в Україні проживає на Закарпатті. Представники цього етносу частково є автохтонним населенням, а частково – нащадками колоністів, які переселилися сюди ще в період Австро-Угорщини для роботи в кузнях, шахтах, на залізоливарному заводі, склозаводі, лісопильні тощо.

Серед населених пунктів, де здавна проживають словаки, вирізняються насамперед ті, в яких розвивалося таке виробництво – Лисичово, Довге, Великий Березний, Родникова Гута, Середнє, Тур’ї Ремети. 

Sk Ua 7

Згідно з переписом населення 2001 р., в Україні проживало 6397 словаків, зокрема в Закарпатській області – 5695 осіб (0,5% до загальної чисельності населення Закарпаття). За неофіційними даними, які наводять активісти словацьких товариств та організацій, сьогодні в Україні проживає від 15 до 17 тисяч словаків. Різні підрахунки, мовляв, зумовлені тим, що в післявоєнні роки багато словацьких сімей, особливо діти, були записані як українці чи росіяни.

Щодо місць проживання представників цього етносу, то вони здавна компактно проживають в Ужгороді (неофіційно – близько 8 тисяч), на Ужгородщині (Сторожниця, Середнє, Глибоке, Анталовці, Оноківці, Гута), в Мукачеві й на Мукачівщині (Кленовець, Кольчино, Фрідьошово), Іршавщині (Довге, Лисичово), Сваляві і Свалявщині (Драчино, Гута, Родникова Гута), Чопі, Перечині і на Перечинщині (Тур’ї Ремети), у Великому і Малому Березному. Поза межами Закарпаття найбільш чисельні громади словаків є в Київській, Рівненській, Львівській, Дніпропетровській областях. За найбільш поширеною версією, представники нацменшини потрапили туди завдяки радянській пропаганді, яка колись змалювала їм щасливе життя за межами Закарпаття. 

 

Від титульного етносу в період Чехословаччини – до невизнання в роки СРСР

Чимало словаків і чехів потрапило на територію Закарпаття – тодішню Підкарпатську Русь – у першій половині ХХ ст., коли вони належали до титульного етносу. Це були переважно державні службовці, спеціалісти різних галузей господарства, які приїжджали з метою покращення соціального і культурного рівня цієї частини республіки. Упродовж чехословацького періоду кількість чехів і словаків тут коливалася в межах 3,3–4,8%. 

 

Читай також:

Серед словаків чи між українцями? Як чех описав рідну Словаччину, а насправді Україну

 

Так, згідно з переписом 1921 р., на території Підкарпатської Русі було понад 7 тисяч словаків та чехів (їх вказували разом). В 1930 р. налічувалося вже понад 35 тисяч осіб. За чисельністю вони були четвертою меншиною після українців, угорців і євреїв. У цей період відкривали чехословацькі школи, в костелах проводили богослужіння словацькою мовою. Так, за даними науковця О. Мальця – автора монографії про етнополітичні та етнокультурні процеси на Закарпатті – у 1921 р. на Підкарпатській Русі працювали 17 чехословацьких шкіл, а в 1938 – 188. Проте після приєднання Закарпаття до СРСР чисельність словаків і чехів у краї почала зменшуватися: з 13 404 тис. у 1946 р. (1,7%) – до 7 329 тис. (0,6%) у 1989 р. 

“Коли в 1945 р. Закарпаття приєднали до СРСР, словакам і чехам дали 2-3 тижні, щоб повернулися на батьківщину, тобто вони одержали можливість рееміграції. А русини-українці зі Словаччини могли повернутися на Закарпаття. Наприклад, у селі Кленовець, що на Мукачівщині, колись було 95% словаків. У 1945 р. вони майже повністю виїхали до Словаччини. Звичайно, не всі жителі інших населених пунктів скористалися таким шансом. Для тих, хто залишився, настали не найкращі часи. Упродовж радянського періоду аж до здобуття Україною незалежності вважалося, що словаків на Закарпатті немає. Традиції, мова зберігалися завдяки тому, що в поодиноких селах були костели, в яких молилися, відзначали релігійні свята. Більшість словаків за віросповіданням – римо-католики, утім є і греко-католики, євангелісти, протестанти. Крім того, збереженню мови, традицій сприяв перегляд чехословацького телебачення прослуховування радіо, що було дозволено в період СРСР. Хоча в паспортах була вказана національність – словак, але багатьом змінювали прізвища”, – розповідає Іван Латко, голова Ужгородського товариства словаків, громадської організації “Клуб Т.Г. Масарика в Ужгороді”.

Його прізвище також змінене, бо прадід записаний як Латка. Предки пана Івана, а серед них були чехи, словаки і німці, приїхали у Довге, що на Іршавщині, на роботу. Відтак історія його родини схожа до багатьох словацьких сімей, які живуть на Закарпатті. 

Sk Ua 1

 

“Повернення” словаків після проголошення незалежності України

Відродження словацької мови і культури розпочалося вже в незалежній Україні. У 90-х рр. виникли й почали активно розвиватися громадські організації, товариства словаків. Найвідомішими з-поміж них є культурно-освітня організація “Матіца словенська” (у перекладі – “Мати словаків”), Ужгородське товариство словаків, Закарпатське обласне культурно-просвітнє товариство словацьких жінок “Довіра”, Товариство словаків Закарпаття Людовіта Штура, Товариство словацької інтелігенції. Довкола них гуртуються етнічні словаки і їхні нащадки, які проживають на Закарпатті. 

Культурно-освітня організація “Матіца словенська” заснована в 1992 р. (голова Йосип Гайніш) опікується розвитком освіти і культури словаків. За словами заступниці голови організації, журналістки філії АТ НАСТУ “Закарпатська регіональна дирекція” Габріели Бровді, у 1996 р. з ініціативи “Матіци словенської” на обласному радіо й телебаченні починають створювати програми словацькою мовою для представників етноспільноти, що теж сприяло відродженню культури, збереженню мови. Сьогодні в ефірі Суспільного телеканалу “UA: Закарпаття” виходить телепрограма “Slovenske pohlády”. “Матіца словенська” у співпраці з місцевими органами влади організовує на Закарпатті чимало заходів: “Словацька веселіца”, “Словацький бетлегем”, “Золотий соловейко” (обласний огляд-конкурс словацької народної пісні), “Чарівність казки” (обласний огляд-конкурс декламаторів словацької прози і поезії) тощо. 

Не менш відома організація – Ужгородське товариство словаків, що існує з 1995 р. і вирізняється з-поміж інших тим, що займається видавничою діяльністю для словаків і чехів. Одним із напрямків роботи є допомога представникам цих меншин в отриманні постійного місця проживання або в отриманні статусі закордонного словака, – розповів голова товариства Іван Латко. Товариство займається відкриттям меморіальних дошок, пам’ятників. За рік відкривають по 2-3 дошки і пам’ятники відомим словацьким і чеським діячам у всіх населених пунктах, де компактно проживали, досі проживають словаки та чехи: Т. Масарику та М. Штефаніку – в Ужгороді, Великому Березному, Мукачеві, Перечині, Гуті, Анталовцях; Я. Каменському – в Мукачеві; Л. Штурі – у Кленовці, М. Ліхарду – в Середньому та ін.

Закарпатське обласне культурно-просвітнє товариство словацьких жінок “Довіра” (голова Марина Дудаш, засновниця – Наталія Герцег) засноване 23 жовтня 1999 р. Має різні напрямки роботи, серед яких основні – підтримка, розвиток культури та мови етнічних словаків, видавнича діяльність, а також пропагування гендерної рівності, прав жінок. За словами заступниці голови Яни Дудаш, товариство об’єднує 150 осіб, серед яких зо два десятки активних. Членкині є в різних населених пунктах Закарпаття – переважно у місцях компактного проживання словаків. Видавнича діяльність товариства здійснюється за підтримки уряду Словацької Республіки. “Довіра” видає календар “Віходнярки”, у якому розповідають про звичаї, традиції, культуру, ньому словацьких жінок. Так, уже вийшли календарі про Середнє і Йовру (Сторожницю), на етапі підготовки – про словачок селі Гута. Влітку цього року товариство презентувало ще одне окреме видання – “Середнянські смаколики”. Це збірка про страви етнічних словаків, що проживають у Середньому.

“Кожна родина підібрала рецепт, яким хотіла б поділитися. У такий спосіб розкриваємо долі родин. Страви етнічних словаків – це теж культура, як і мова, традиційні свята. Це ниточка, що залишається від наших предків. Перервати цей зв’язок не можемо, оскільки загубимося в цьому світі. Важливо підтримувати і передавати нащадкам”, – вважає Яна Дудаш.

Щодо словацьких свят, які відзначають представниці “Довіри” – насамперед називають Велька ноц (католицький Великдень), а також Різдво, коли словацькі родини, члени товариства збираються разом. Крім того, під час зустрічей спілкуються словацькою мовою і діалектом, ініціюють різні зібрання для молоді, спрямовані на вивчення мови. І загалом підтримують кожного, хто хотів би вивчати мову, культуру словаків. 

 

Березнянські “Ліптаки” 

У місцях компактного проживання словаків функціонують фольклорні колективи: “Ліптаки”, “Наша файта”, “Турянська долина”, “Радуванка”. 

Цікавою є історія народного вокального ансамблю “Ліптаки”, що упродовж 30 років діє у Великому Березному. Його назва походить від однойменного мікрорайону, першими поселенцями якого були вихідці з Ліптацьких Теплічок. 

Ідея створення такого колективу виникла в словацькомовному середовищі, а заснувало ансамбль подружжя Микита – Андрій (голова осередку “Матіца словенська” у Великому Березному) та його дружина Богдана – при римо-католицькому костелі Святої Трійці у Великому Березному. Нині керівником народного вокального ансамблю є Марія Микита – викладачка Великоберезнянської дитячої школи мистецтв. Перший виступ “Ліптаків” відбувся на першу річницю Незалежності України. З того часу “Ліптаки” виступали в різних містах України та Словаччини, виконували давні і сучасні пісні українською та словацькою. Ансамбль має чимало нагород, почесних грамот, зокрема, від Міністерства Словацької республіки. 

 

Словацька мова у школах Закарпаття і в найбільшому університеті –  УжНУ

Упродовж радянського періоду на Закарпатті не було ні дитячих садків, ні шкіл зі словацькою мовою навчання. Мова зберігалася переважно в родинному колі й функціонувала у формі діалектів. Вивчення словацької у середніх школах Закарпаття розпочали зі школи в Сторожниці, куди в 1992 р. Міністерство освіти Словацької Республіки спрямувало вчителя. 

В Ужгороді з 1997 р. вивчають словацьку мову, працює єдина в Україні Спеціалізована загальноосвітня школа №4 з поглибленим вивченням словацької мови. Тут працюють вчителі зі Словаччини, відряджені Міністерством освіти Словацької Республіки. У місцях компактного проживання словаків триває факультативне вивчення мови. 

Єдина в Україні кафедра словацької філології існує в Ужгородському національному університеті. При ній діють два лекторати: словацької мови і культури та чеської мови і культури, що теж унікально в межах держави. Вивчення словацької мови як другої слов’янської в цьому університеті триває з часів СРСР. У 1994 р. на філологічному факультеті започаткували спеціальність словацька мова і література. За два роки відкрили кафедру словацької філології, яка готує вчителів словацької мови та літератури, перекладачів. Навчають тут не тільки словаків, а й представників інших національностей, причому не тільки тих, хто володіє мовою. Словацьке відділення має багаторічний досвід студентської мобільності: упродовж усіх років навчання студенти їздять на практику до Словацької і Чеської Республік. Із другого курсу навчання триває повністю словацькою мовою. Кафедра словацької філології є Всеукраїнським науково-методичним центром словакістики в Україні. На її базі організовують міжнародні наукові конференції, видають науковий збірник “Studia Slovakistica” та альманах “Між Карпатами і Татрами”, в якому публікують і студентські переклади. Крім Ужгорода, словацьку мову вивчають в університетах Києва, Львова, Дніпра, Рівного.

 

Словаки Тур’ї Реметів – яскравий приклад згуртованої меншини, що береже історію своїх предків

Село Тур’ї Ремети, що на Перечинщині, – одне з тих, де здавна компактно проживають словаки. За свідченням професора, доктора історичних наук, наукового працівника Словацької академії наук Л. Гарасима, перші представники цієї меншини поселилися тут у 1730 р.

“В основному це були фахівці з переробки і видобутку руди, слюсарі, ковалі. У 1802 р. у селі відкрили залізоливарний завод, де працювали словаки. Однак у 1850 р. виробництво призупинили, згодом продали і перевезли в Словаччину. Частина робітників повернулася на батьківщину, однак чимало словаків залишилося в селі, – розповіла Ельміра Пилип, корінна словачка, вчителька історії, словацької мови у місцевій школі, членкиня тамтешнього осередку “Матіци словенської”. 

Сьогодні в селі проживає понад 100 словацьких сімей. Словацьку мову факультативно вивчають у місцевій школі із 1992 р. Увагу приділяють вивченню історії, літератури, мови, культури Словаччини. Беруть участь у різних культурно-мистецьких заходах і долучаються до організації. Наприклад, реалізували проєкт за підтримки “Slovak.Aid”, завдяки чому в школі запрацював новий кабінет словацької мови та літератури, а також була оновлена шкільна кухня. 

Важливим осередком духовного життя і відродження культури словаків Тур’ї Реметів є костел Св. Юрія, споруджений у 1885 р. Богослужіння в ньому здавна проводилося словацькою мовою. Цю традицію вдалося відновити лише в 1989 р. Майже 30 років через надуману аварійність селянам забороняли молитися в храмі. 

Закарпатські словаки щороку відзначають чимало свят. За словами Ельміри Пилип, літургійний рік розпочинається Адвентом – тридцятиденним періодом перед Різдвом. До найважливіших свят також належать Барбора, Св. Ондрея, Мікулаш, Луція, В’яноце, Сілвестра, Трі крале, Велька ноц (Великдень), Фашенги, першотравневі свята. Цікава традиція Фашенгів, коли жінки переодягалися у чоловічий одяг, а чоловіки у жіночий, влаштовували гуляння (бали). А напередодні 1 травня хлопці ставили біля воріт, де проживають дівчата, берізку, прикрашену стрічками, яку називають “май”. Це символізує кохання хлопця до дівчини. Такий звичай закріпився й у весільних дійствах. 

 

Читай також:

Словацький Робін Гуд, бринза та вода: 12 асоціацій зі Словаччиною

 

Закарпатські словаки є доволі згуртованою нацменшиною, виразною серед інших етностів у нашому краї. Вони яскраво демонструють, що коли дуже хотіти, то й після багаторічного забуття можна відродити свою культуру, віру, мову, передати знання нащадкам і навіть у чужій країні, яка, утім, для багатьох із них вже давно стала рідною. 

 

Наталія Толочко, спеціально для InfoPost.Media

Фото з архівів Е. Пилип, Я. Дудаш


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі