Угорщина, яка є сусідкою України, досі не може забути травми Тріанонського договору (1920 року), коли за підсумками Першої світової війни ця країна, як частина Австро-Угорської монархії, була позбавлена значної частини своїх колишніх територій. Нині це території незалежних держав — Румунії, Словаччини, України, Хорватії, Австрії та України.

Тоді Угорщина втратила майже дві третини своїх територій. А найбільші втрати сталися з населенням країни: з 18 мільйонів — населення Угорщини скоротилося до менш ніж 8 мільйонів осіб.

Саме тому за кордонами колишнього королівства нині є чисельні угорські громади. І саме вони стали «козирною картою» для внутрішньої та зовнішньої політики практично незмінного лідера країни, прем’єр-міністра Віктора Орбана.

Закордонні угорці отримують досить суттєву допомогу від Угорщини, і не лише фінансову. Але натомість їхні громади мають виконувати певні вказівки з Будапешту.

У кількох серіях цього матеріалу ми розберемось, як угорська влада просуває ідею автономій на територіях, де проживає її етнічна спільнота, яка роль у цьому ризноманітних фондів та як росія час від часу намагається «розіграти» цю карту, щоб посварити дві країни остаточно та чому це у неї не виходить.

Велика Угорщина у рамках угорської національної політики

Кінцеву мету цієї політики Орбана можна трактувати по-різному. Але для нього це принцип державницької позиції, візії розвитку нинішньої угорської влади — концепція розбудови Угорщини як національної держави. В межах саме колишнього Королівства Угорщина з втраченими територіями 1920 року.

Ця модель розвитку справді працює і отримує підтримку як всередині країни, так і серед значної частки закордонних угорців.

Утім ця модель йде часто врозріз з законодавством тих країн де проживає угорськомовна громада. Водночас офіційний Будапешт не раз підкреслював, що йдеться не про відвертий «класичний» сепаратизм, а лише про права закордонних угорців на створення національно-територіальних автономій.

«У кінці 2011 року приймається нова стратегія національної політики під назвою «Угорська національна політика. Рамки стратегії національної політики». Головною метою останньої визначено збільшення чисельності угорської громади у регіонах її компактного проживання в сусідніх державах», – йдеться у статті Юрія Мателешка, кандидата історичних наук УжНУ.

Як зазначає автор дослідження, до чинників, які мають сприяти цьому процесу, належать: комплексний розвиток територій, на яких компактно проживають закордонні угорці, їх фінансово-економічна та юридична підтримка, духовний розвиток тощо.

Всеосяжна підтримка закордонних угорців була закріплена і в новій Конституції 2012 року:

«Угорщина, з урахуванням єдності всієї угорської нації, несе відповідальність за долю угорців, які живуть за її межами, сприяє збереженню та розвитку їх спільнот, підтримує їх прагнення, спрямовані на збереження угорського ідентитету, здійснення індивідуальних і колективних прав, створення громадських органів самоврядування, благополуччя на батьківщині, а також сприяє їх співпраці один з одним і з Угорщиною».

Власне ця концепція державної політики Угорщини випробовується у першу чергу на території Румунії (регіон Трансільванія, де проживає найбільша угорська громада) та в Україні — на Закарпатті. Моделі запровадження автономій майже подібні.

Вона базується на трьох фундаментах.

Перший фундамент – державна підтримка розвитку національної культури та освіти закордонних угорців, функціонування угорськомовних шкіл, класів, факультетів та інститутів, культурних товариств та громадських організацій. Зокрема пріоритетом є вивчення угорської мови і для цього залучається широке коло всіх бажаючих, не лише власне угорців.

Другий фундамент – це право на подвійне громадянство, яке випливає із запровадження у 2010 році спрощеної процедури отримання угорського паспорта для етнічних угорців.

Так у грудні 2022 року держсекретар з питань національної політики Угорщини Янош Арпад Потапі оголосив, що Угорщина вже має понад 1 170 000 нових громадян.

Скільки угорських паспортів було отримано громадянами України наразі невідомо. Угорські ЗМІ, з посиланням на офіційні джерела, у 2015 році повідомляли, що близько 90 тисяч українців подали документи на отримання громадянства Угорщини в рамках спрощеної натуралізації. І хоча нині часом називають цифри до 130 тисяч українців, котрі набули угорського громадянства, вони не є офіційними.

І третій фундамент державницької зовнішньої політики Угорщини – захист інтересів закордонних угорців через їхніх представників у різного роду рівнях органів влади країн, де вони мешкають.

З цим пов’язана активізація роботи громадсько-політичних організацій закордонних угорців, які на період виборів виконують роль політичних партій та висувають своїх кандидатів у депутати різних рівнів.

Роль угорських фондів та росіян

В Україні це KMKSZ («Товариство угорської культури Закарпаття») та UMDSZ («Демократична спілка угорців України»), у Сербії – «Союз угорців Воєводини», у Румунії – Демократичний союз угорців в Румунії (RMDSZ), у Словаччині це Most – Híd. Про роботу двох перших організацій ми розповімо трохи пізніше в цій публікації. 

Всі вони так чи інакше просувають ідею територіальної автономії для угорської меншини.

Ідея автономії закордонних угорців під патронатом Будапешта має забезпечити Угорщині статус регіонального лідера ЄС в Карпатському басейні – про це відкрито неодноразово говорять у Будапешті. Також йдеться про так зване «відновлення єдності угорської нації».

Утім така політика сусідньої країни часто є досить агресивною, і, звісно ж, викликає спротив з боку державних органів влади як Румунії, Словаччини так і України.

Ця тема є особливо чутливою для України, яка з 2014 року змушена вести неоголошену війну з Московією на своїх східних кордонах, а з минулого року утримувати повномасштабну навалу російських військ та найманців, які, за їхніми заявами були готові «підкорювати» всю Європу.      

І саме російська влада використовувала ідею створення угорської автономії на Закарпатті, просувала її через свої медіа та використовувала інші провокативні засоби, залучивши для цього свою агентуру. Однак про російське втручання у «підігрів» теми угорської автономії в Україні йтиметься у другій частині цього дослідження.

Варто зазначити тільки, що всі ці спроби не призвели до очікуваного результату, зокрема й до створення у Закарпатській області «гарячої точки» сепаратизму, як це вдалося зробити у Донецьку та Луганську.  

Нині ідея «угорських автономій» у найближчому зарубіжжі Угорщини трохи відійшла на другий план в кабінеті Орбана, але не призабулася.

Пригадаємо як просувалася ця ідея і чим вона є небезпечною для державності як України, так і деяких сусідніх країн.

Притисянський виборчий округ — підготовча фаза для угорської автономії на Закарпатті

Заяви про захист етнічних угорців Карпатського басейну почали звучати від Віктора Орбана ще з середини 1990-х, коли він розпочав серйозну політичну кар’єру. Зокрема в Україні, у Закарпатській області, в тому числі за наполяганням з Будапешту, було створено так званий Притисянський виборчий округ. Він діяв на парламентських виборах 1998, а також 2002 року. Адже тоді у законі про вибори було чітко прописано, що при утворенні виборчих округів має братися до уваги чинник компактності проживання національних меншин.

Зокрема існував цей виборчий округ у межах Берегівського, частині Виноградівського та Ужгородського районів, де компактно проживає угорська громада. Йшлося про визначення окремого виборчого округу на території 4-х районів Закарпаття вздовж прикордонної річки Тиса, де компактно проживають етнічні угорці, з метою обрання нацменшиною свого представника у Верховній Раді. За підсумками обох кампаній від цього округу до Верховної Ради України проходив саме кандидат від угорської нацменшини: в 1998 році — Міклош Ковач, у 2002 – Іштван Гайдош.

Відновити його офіційно обіцяли всі наступні кандидати у президенти – Ющенко, Янукович та Порошенко, підписуючи відповідні меморандуми з угорськими організаціями в Україні.

Утім надалі так званий «угорський округ» так і не було відновлено. Адже створення окремого угорського виборчого округу по суті було початковим етапом проекту створення Притисянської угорської автономії на території Закарпаття з центром у місті Берегово.

Проєкт неофіційно підтримувався Угорщиною, а також з боку угорських громадських організації в Закарпатській області — Товариства угорської культури Закарпаття (KMKSZ) та Демократичної спілки угорців України (UMDSZ). Офіційні особи Будапешта неодноразово висловлювались про ідею автономії для угорців Закарпаття.

Так у 2012 році посол Угорщини в Україні Міхаль Баєр підтвердив інформацію, що Угорщина також підтримує ідею створення в Закарпатті автономії для угорської громади.

За словами дипломата, ця ідея обговорювалася на засіданні угорсько-української міжурядової комісії із забезпечення прав нацменшин, однак ініціатива виходила від однієї з угорських партій Закарпаття, а не від уряду Угорщини.

Про це він заявив в інтерв’ю Weekly.ua, говорячи про Притисянський район Закарпаття.

«На останньому засіданні угорський уряд запропонував свою підтримку тим ініціативам, які виходили від легітимних політичних організацій закарпатських угорців. Це (ідея створення Притисянського району, – ред.) ініціатива однієї з двох угорських партій Закарпаття. Ми просто забезпечили свою підтримку цим ініціативам, і про жодний сепаратизм не йдеться», – наголосив посол.

Коментуючи думку, що виділення для етнічних угорців Притисянського району може стати приводом до приєднання цієї території до Угорщини, посол заявив: «Говорити можна про що завгодно. У Криму існує автономна республіка, у Європі є автономії…».

«Я заявляю, що в Угорщини немає претензій до цілісності України», – запевнив Баєр.

28 березня 2014 року 39 угорських громадських, культурних та релігійних організацій Закарпаття звернулися до керівництва України, голови Закарпатської ОДА В.Лунченка та голови Закарпатської обласної ради І.Балоги з проханням визнати закарпатських угорців корінним народом, визнати в Україні інститут подвійного громадянства та забезпечити державну підтримку національних меншин.

Йшлося і про питання автономії, але вже «національно-культурної».

«Очікуємо, щоб закарпатських угорців визнали державотворчою та корінною нацією, відповідно до цього має бути надана національно-культурна автономія та ширші права для місцевих самоврядувань. В Україні мають бути прийняті відповідні закони, і відповідно у державному бюджеті передбачити спеціальні розділи для розвитку національних меншин», – йшлося у зверненні.

Вимоги угорських організацій тоді також не було підтримано, хоча деякі українські політики вперто цього домагалися.

Навпаки у Закарпатській ОДА назвали заяву угорських організацій провокаційною. 

«Вважаю, що ті заяви, які в ці дні розповсюджуються у засобах масової інформації, це ніщо інше, як провокація для того, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні», – відреагував голова Закарпатської ОДА Валерій Лунченко на появу заяви угорських громадських та релігійних організацій. – «Вважаю, що на заклики сепаратистські мають реагувати відповідні компетентні органи, зокрема, Служба безпеки України. Повинні відреагувати і дати належну оцінку таким закликам».

Лунченко зазначив, що  у Закарпатській області «жодним чином не утискаються права національних меншин, зокрема й угорців».

Утім у травні 2014 року, виступаючи в угорському парламенті після тріумфу на виборах, прем’єр Віктор Орбан зокрема заявив наступне: «Угорці, які живуть у Карпатському регіоні, мають право на подвійне громадянство, на права національної спільноти й на автономію». Очевидно, що стосувалося це і України.

«Становище 200 тисяч угорців за національністю, які живуть в Україні, надає цьому питанню особливої гостроти. Угорська громада там повинна отримати подвійне громадянство, всі права національної спільноти, а також вона має отримати можливість самоврядування», – заявив Орбан. – «Це наші чіткі очікування від нової України, яка зараз постає».

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Фото: European People’s Party / Flickr

Натомість ідея автономії для закордонних угорців мала продовження. У 2017 році віце-прем’єр-міністр Угорщини Жолт Шем’єн заявив, що автономія є метою і баченням майбутнього для всіх етнічних угорців, які мешкають за кордоном Угорщини. Він додав, що закордонні угорці за жодних обставин не повинні відмовлятися від своїх вимог щодо автономії.

«Здатність етнічних угорців забезпечити дотримання їхніх інтересів залежить від успіхів етнічних угорських політичних партій», – сказав Шем’єн. – «Виживання угорців, що мешкають за кордоном, залежить від того, чи зможуть вони досягти успіху, рухаючись в напрямку досягнення автономії».

У Міністерстві закордонних справ України відреагували на публічні заклики віце-прем’єр-міністра Угорщини щодо створення автономій угорської меншини в сусідніх країнах. 

«Будь-які спекуляції на цю тему не відповідають інтересам наших двох країн і народів та, сподіваємося, не відображають офіційну позицію Будапешта», – йшлося у заяві МЗС України.

Також у заяві додано, що спроби використання питання забезпечення прав нацменшин «вже неодноразово було зроблено російським агресором, для нагнітання атмосфери недовіри і нерозуміння».

Подібні заяви щодо необхідності угорської автономії на Закарпатті з боку офіційного Будапешта періодично лунали і надалі. Долучилися в тому числі для цього й «опозиційні» угорські політики, зокрема, з партії Jobbik та інших.

Наступним етапом для впровадження ідеї угорської автономії стали чергові парламентські вибори в Україні 2019 року.

Народний депутат («Блок Петра Порошенка»), голова Товариства угорської культури Закарпаття (KMKSZ) Василь Брензович подав судовий позов проти Центральної виборчої комісії України. Суть позову — небажання ЦВК утворити Притисянський угорський виборчий округ на Закарпатті з центром у місті Берегово для проведення наступних парламентських виборів.

«Під час парламентських виборів 2014 року КМКС також зверталося до Центральної виборчої комісії України з проханням створити окремий виборчий округ для угорців, які проживають в одному регіоні, але запит було відхилено, і більшість угорського населення було розділено на три округи. Крім того, всупереч виборчому законодавству, Берегівський район, де мешкає найбільша частка виборців з числа угорської меншини, був розділений між кількома виборчими округами», – зазначив Брензович.

Утім жодних результатів це не принесло — на Закарпатті програли вибори до ВР усі підтримувані Угорщиною кандидати.

Заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття ТУКЗ-КМКС Йосип Борто, голова KMKSZ Василь Брензович. Фото: Karpat.in.ua

Три угорських кандидати — Василь Брензович, Йосип Борто та Міклош Товт – балотувалися як самовисуванці у парламент за мажоритарними округами, використовуючи як українську, так і угорську версію гасла «Nekünk Kárpátalja az első». Українською ця фраза перекладається як «Для нас головне — Закарпаття».

На цьому гучні заяви про відтворення Притисянського округу та угорської автономії на території Закарпатської області практично припинилися.

Виборчий округ змінився на економічну підтримку

Натомість продовжилась підтримка Угорщиною різних інших проєктів на Закарпатті. Зокрема благодійного фонду «Егана Еде» (БФ «Закарпатський центр економічного розвитку «Еган Еде»). Фонд є головною структурою, через яку Угорщина здійснює матеріальну підтримку закарпатських угорців, зокрема програми кредитування, в рамках якого Угорщина щороку виділяла десятки мільйонів євро. Очільником фонду також є Василь Брензович.

У 2020 році, щоб уникнути розхитування «угорської» теми українським спецслужбам довелося вдатися до безпрецедентного кроку — обшуків з боку СБУ у офісах KMKSZ («Товариство угорської культури Закарпаття»), у благодійному фонді «Центр економічного розвитку Еган Еде»,  Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ та власному помешканні її очільника, що відбулися 30 листопада 2020 року.

Служба безпеки України порушила кримінальну справу проти фонду «Егана Еде» за підозрою в сепаратизмі. А Брензович змушений був переїхати до Угорщини, щоб уникнути можливого арешту в Україні.

З того часу Брензович, який і досі є головою KMKSZ, перебуває за кордоном – в Угорщині. За його словами, таке рішення він прийняв за порадою своїх адвокатів, після того, як СБУ почало розслідування діяльності Благодійного фонду «Закарпатський центр економічного розвитку Егана Еде», а пізніше й інших фондів, які очолював Брензович.

Зокрема серед звинувачень – підозра у «державній зраді» та «сепаратизмі». Сам Брензович вважає, що йому загрожує ув’язнення в Україні.

Infopost.Media