Фіцо «закручує гайки»: словаки занепокоїлись рівнем свободи медіа
07 Травня, 2024
Європейські уряди передають Україні зброю та забезпечення, окремі міста стають побратимами зруйнованих українських міст для їх майбутньої відбудови, угорські ресторатори допомагають своїм українським колегам генераторами, чимало волонтерів-іноземців щодня їздять на деокуповані території, доставляючи туди допомогу.
Таких прикладів підтримки України на різних рівнях зараз безліч, та кожен з них унікальний. Один з них – австрійське містечко Амштеттен з населенням, меншим за Хуст на Закарпатті. Місцева громада там 24 лютого самоорганізувалися та вирішила допомагати як тим українцям, які прибули до них, так і тим, хто залишився у своїй країні.
Infopost.media поспілкувався з представником громадської організації «Willkommen Mensch in Amstetten» Міхаелем Вагнером (Michael Wagner), який вже 65 разів приїжджав в Україну. Тож далі про те, чому Україна – не Росія, чому австрійці прагнуть прозорості від України та що про Україну у Європі знали до війни.
Розкажи, будь ласка, як ти вперше потрапив в Україну та яким було перше враження?
Я вперше приїхав в Україну 20 років тому. Після закінчення навчання, я вирішив займатися соціальною роботою як волонтер за кордоном. Тоді я думав, що трохи знаю місцеву мову та менталітет. 5 років я вивчав російську мову в комерційній академії в Австрії, в місті Амштеттен. Під час моєї роботи у Львові я зміг краще зрозуміти мову та Україну і зрештою хотів перенести цей досвід на роботу благодійного фонду у Відні.
За словами Міхаеля, під час першої поїздки відразу стала помітна відмінність у менталітеті. Якщо мову можна було швидко підучити та скористатись словником, то зрозуміти менталітет та думки місцевих людей виявилось набагато складніше.
Львів виявився зовсім не таким за менталітетом, як Відень. Це і спосіб спілкування між людьми, способи знайомства, вияв поваги одне до одного. В академії я вивчав російську мову, російську культуру, кухню, але там майже не було про Україну. Звісно, про Україну я знав раніше і міг, наприклад, відрізнити відомих українських спортсменів від російських. І, в принципі, розумів, що Україна – не Росія. Згодом це усвідомлення стало чіткішим.
Які три асоціації з Україною, які були до першої поїздки сюди?
Я, звісно ж, знав про спортсменів – братів Кличко, Сергія Бубку та Динамо Київ.
Згодом ще зрозумів, що борщ це українська страва (посміхається).
Третя асоціація це події, на жаль сумні, як наприклад Чорнобиль. Коли стався вибух на Чорнобильській АЕС я був ще дитиною та пам’ятаю, як дорослі нам радили не гратись у пісочниці на дитячому майданчику. Ще одна трагічна подія – авіакатастрофа на Скнилівському аеродромі, коли після падіння літака загинуло 77 людей. Тоді я по телебаченню почув старовинну назву Львова – Лемберг.
Чи відрізняється Україна, яку побачив під час першої поїздки і зараз?
Україна за цей час стала модною державою. Після першої перемоги України на Євробаченні, коли у 2004 році перемогла співачка Руслана, Україна стала дуже відкритою країною. Потім був безвіз для європейців і сюди почали приїжджати чимало іноземців. Туризм, міжнародні зв’язки та знайомства дало Україні багато.
Щодо інфраструктури, то під час першої поїздки у Львові я помітив, наприклад, мало ресторанів, а зараз, навіть під час війни, кількість працюючих закладів величезна. Бізнес в Україні вийшов на новий рівень.
Що стосується самих українців, то люди мого віку чи старші ходили до школи при комунізмі, свою освіту при комунізмі отримали і їх вчителі і це було спадковістю. Зараз же молодь, народжена за часів незалежності, мислить зовсім по-іншому.
Якщо повернутись до сучасних подій, то звідки в Австрії дізнались про війну в Україні?
ЗМІ у Австрії доволі оперативні, відкриті і мають прозахідні настрої. Тому ми відразу були в курсі, що війна в Україні, яка триває з 2014 року, вийшла на новий рівень. Ми вже у лютому були готові до прийому біженців, знали, що буде велика потреба у допомозі. Допомагати почали всі – пожертвами, грошима чи стаючи покровителями для українських сімей, які приїхали.
Загалом в містечко приїхали більше 500 людей, частина з них майже відразу поїхала далі, інші залишились – це близько 150 людей тільки у Амштеттені. Проте ми допомагаємо і тим, хто оселився у передмісті. Загалом Австрія прийняла близько 90 тисяч переселенців з України.
Амштеттен має доволі вигідне географічне розташування, оскільки через зручне транспортне сполучення звідси можна швидко дістатись як Відня, так і інших великих міст – Зальцбурга чи Лінца. Так само швидко можна доїхати до сусідньої Братислави у Словаччині.
Екскурсія від спільноти «Willkommen Mensch in Amstetten»
Чи після новин про рух російських військ на Київ були думки, що війна не закінчиться в Україні і перейде на територію країн Європи?
Вся інформація так чи інакше поширюється через медіа. Наші ЗМІ, скоріш, за все не хотіли сіяти паніку серед населення та писати про те, що до нас іде війна. Це, скоріш за все, і неможливо, щоб війна сягнула Словаччини чи Угорщини. Ми досі впевнені, що війна не піде далі Чопа.
Як впливають австрійські ЗМІ на сприйняття громадян війни в Україні?
У Австрії є один національний канал ORF та кілька приватних, які перевіряють інформацію та яким можна довіряти. Однак все-одно, я вважаю, потрібно знати, якими джерелами інформації ти користуєшся та наскільки їм можна вірити.
Завжди є люди, які сумніваються, особливо зараз, коли війна в Україні призвела до росту інфляції у нас, подорожчання енергоресурсів. Тому людині, яка щось жертвує для України, важлива прозорість, важливо бачити, куди піде її допомога.
Крім того у Центральній Європі доволі високий рівень популізму, особливо це помітно на прикладі меседжів про санкції. Це теж дуже впливає на свідомість громадян.
Австрія і раніше приймала біженців, наприклад із Сирії. Чи відрізняється підтримка сирійців та українців?
Взагалі наша організація «Willkommen Mensch in Amstetten» існує саме від початку війни в Сирії – більше 10 років. Тепер ми просто змінили напрям діяльності на підтримку українців. Але досвід допомоги переселенцям у нас вже був.
Основна різниця між сирійськими та українськими біженцями полягає у тому, що українці після приїзду відразу ж мають право на роботу. Сирійські та афганські біженці таких прав не мали. Зараз вже є повідомлення, що такі дозволи для українців продовжать ще на рік.
За словами Міхаеля, близько 70% українців, які переїхали до Австрії, вчать німецьку мову на безкоштовних курсах і близько 30% вже працюють.
Я вважаю, що якщо людині потрібні гроші, щоб забезпечити сім’ю, то вона знайде для себе роботу. Звісно, рівень освіти людей з України, як правило, вищий тих посад, які їм пропонують у Австрії. Але це вже можливість отримувати якісь доходи, поки не пройдеш нострифікацію своїх дипломів для престижнішої роботи.
Ще одна відмінність у тому, що сирійські чи афганські біженці чекають юридичного притулку. Українцям ж достатньо тільки підтвердити, що вони знаходились в Україні після 24 лютого.
Що стосується соціальних виплат та пільг, то тут немає різниці між переселенцями з різних країн.
Чи є у Амштеттені або навколишніх містах українські спільноти?
Вони завжди були і до війни. Це спільноти українців у Відні, Лінці, Зальцбурзі та Інсбруку та інших містах. Але вони, як правило працюють самостійно та не надто долучаються до наших заходів, які ми організовуємо для українців. Хоч це і так не впливає на наше бажання допомагати, нам би хотілось більше обміну допомогою, досвідом.
Думаю, ці спільноти зараз збільшаться, бо це хороша можливість для інтеграції українців у Австрії та участі у нашому житті. У цьому плані легше дітям, бо вони почали відвідувати тут дитячі садочки, школи. Але було б добре, якби і батьки та інші дорослі переселенці з України проявляли більшу активність у своїй інтеграції у наше суспільство.
Регулярні зустрічі спільноти Willkommen Mensch in Amstetten
Однією з локацій у Амштеттені, про яку розповів Міхаель, є кав’ярня при місцевій ратуші. З 24 лютого минулого року вона стала місцем регулярних зустрічей для місцевих волонтерів із українцями, які переїхали до містечка.
Тут волонтери проводять також різні заходи, наприклад збирали та передавали ліхтарі і свічки для українців у рамках акції «Світло для України».
Як стверджує Міхаель, це не останній його візит до України, адже підтримка Австрії не зменшується. У Амштеттені і надалі прагнуть надавати допомогу тим, хто постраждав до війни, адже за десяток років волонтерства побачили результати її руйнівних масштабів.
Віталій Дячук для InfoPost.Media
Фото: Willkommen Mensch in Amstetten
* Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії
Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
