Як я одного разу була татаркою
17 Квітня, 2024
Перефразовуючи відомого футболіста, мушу сказати, що «в мене таке чуство, що Бог винагороджує нас за щось».
Бо історія, пов’язана з постаттю угорського письменника із Закарпаття Мігаля Золтана Нодя і його романом «Байстрюк Сатани», несподівано швидко рухається до свого успішного фіналу.
Нагадаю, що влітку цього року на фестивалі в Польщі я з подивом для себе відкрив, що на Закарпатті живе й працює класик угорської літератури, книги якого отримують ключові нагороди в сусідній країні, а за його романом навіть зняли повнометражний художній фільм. Більше того, цей роман – «Байстрюк Сатани – присвячено в тому числі й українській історії, адже автор розповідає історію про долю закарпатських угорців після визволення області Червоною армією.
Та колонка про пана Нодя і його книжку (хоча насправді це більше колонка про нас, про Закарпаття й Україну, про те, скільки ще перед нами роботи, аби відкрити реальну мультикультурність нашої країни) спричинила справжній сплеск зацікавлення темою, її одразу ж було перекладено угорською й англійською, і десятки користувачів обговорювали цю ситуацію в соціальних мережах різними мовами й – що важливо! – далеко поза межами Закарпаття.
Жваве зацікавлення громади спонукало нас – команду Інституту Центральноєвропейської Стратегії – глибше зануритися в цю справу. Майже миттєво ми ухвалили рішення, що візьмемо на себе відповідальність заопікуватися долею цього роману в Україні, створимо умови для його перекладу й видання в одному з найкращих видавництв, щоб книгу «Байстрюк Сатани» можна було купити не тільки на Закарпатті, а й у Києві, Львові чи Харкові.
Тоді ж за власною ініціативою до нас звернувся відомий ужгородський письменник з угорським корінням Банді Шолтес, який запропонував перекласти роман українською. Словом, зорі зійшлися!
Тому на початку листопада ми підписали угоду й придбали авторські права на переклад цього роману, про що й оголосили під час Форуму розвитку Re:Open Zakarpattia.
Наступний крок нашого плану – запуск краудфандингової програми на Спільнокошті, адже нам важливо, щоб до проєкту доєдналося якомога більше людей з різних регіонів України. Таким чином ми доведемо, що мультикультурність цікава не тільки різноманітним фондам та інституціям, а й простим українцям.
Уже наприкінці весни 2022 року ми збираємося презентувати українське видання роману «Байстрюк Сатани» на Книжковому Арсеналі в Києві.
Уже навіть переліченого досить, щоб назвати цю історію небуденною, адже погодьтеся, що не так часто українці об’єднуються з метою популяризації творчості митця з національної меншини. А про те, наскільки швидко проста колонка переросла в повноцінний великий проєкт і зібрала навколо себе команду ентузіастів, ще можна буде розповідати онукам або на тренінгах зі згуртованості.
Але й це ще не все. Як я вже згадував, за романом «Байстрюк Сатани» в Угорщині зняли повнометражний фільм. На жаль, я його не бачив, а через обмеження авторського права знайти його в інтернеті неможливо.
Та минулого тижня мені довелося з’їздити в справах до Києва, і уявіть собі моє здивування, коли виявилося, що саме в ці дні в українській столиці проходить фестиваль «Тиждень угорського кіно», а саме в день мого приїзду у кінотеатрі «Ліра» показують фільм «Байстрюк Сатани»! Ну хіба ж це не доля?
Переглянувши цей фільм, цікаву і достатньо якісну художню стрічку, яка, втім, доводить, що сучасне українське кіно точно нічим не гірше за європейське, хочу поділитися з вами одним спостереженням.
Читаючи книжку пана Нодя, у мене вибруньковувалася ця думка, але побачивши образ головної героїні на великому екрані, я впевнився в ній і тепер можу точно сформулювати.
Отож, совєтська окупація, угорських чоловіків відправляють на заслання і в тюрми, молода угорка їде у табір до батька, де її ґвалтують солдати, внаслідок чого вона вагітніє і вже після повернення додому народжує сина. Це дитя окупантів, яке викликає відторгнення і в неї, але насамперед – у односельчан, які засуджують дівчину, дивляться на неї не просто криво, а й вороже.
Нічого не нагадує?
Так ось, мій висновок такий:
культура долає кордони і мови, вона універсальніша, адже працює з архетипами. Тому угорський і угорськомовний письменник Мігаль Золтан Нодь, який народився й живе на українському Закарпатті, в романі про страждання угорського народу, хоч, можливо, й сам того не усвідомлюючи, описав класичний український архетип, одну з основ нашої культури – Шевченкову Катерину, дівку-покритку, що принесла дитину від москаля (солдата).
Ось так глибинно працює культура – і такими універсальними є митці, що сформувалися на прикордонні, яке завжди культурно поліфонічніше за центральні регіони.
Бо живучи поруч, ми свідомо й мимоволі перебираємо одні в одних певні риси і звички, формуємо нові культурні коди, стаємо в чомусь схожими між собою.
Думаю, було б цікаво організувати покази фільму «Байстрюк Сатани» в Ужгороді, щоб спільно обговорити цю тему й обмінятися враженнями. І водночас підготуватися до виходу українського перекладу роману, адже це на 100% та ситуація, про яку можна сказати: фільм класний, але книжка краща!
Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media
** Фото автора від Харі Крішнана, інші фото в матеріалі – кадри з угорської екранізації фільму
* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
