Як я одного разу була татаркою
17 Квітня, 2024
За чотири дні кінофестивалю я подивився п’ять повнометражних і більше двадцяти короткометражних та анімаційних фільмів наших сусідів – Польщі, Чехії, Угорщини та Словаччини. І під кінець мені прийшла в голову несподівана думка. Я зрозумів, що подібні життєві історії, драми, ідеї, атмосферу, гумор і типажі, показані в стрічках, могли би зняти і українські творці кіно та мультиплікатори.
Зрозуміло, що українські стрічки були б іншими, але тематика, те, що болить і те, що смішить – у нас спільне із сусідами по багатьом пунктам.
Ну, в усякому разі було спільним до 24 лютого, бо після вторгнення в українців з’явилося багато свого окремого болю, своїх окремих трагедій, свого окремого жаху.
І ясно, що вже наступного року ми побачимо немало «сусідських» фільмів, пов’язаних із війною в Україні та українськими біженцями.
Кадр із фільму «Славетний край»
У одній з угорських короткометражок 2020 року, показаних на кінофестивалі «Кіно сусідів», є такий іронічний епізод.
До візиту прем’єра в одну зі шкіл замовили гігантський торт у вигляді мапи Великої Угорщини. Але торт не поміщався навіть у величезний холодильник шкільної їдальні і начальниця доручила простій кухарці вирішити це питання. А пізніше з жахом побачила, що кухарка просто відрізала частину торту, щоб у холодильнику помістилися обидва шматки.
«Ти що, ти відрізала Трансільванію?» – спитала вона.
«Ну так, ви ж сказали якось помістити торт у холодильник».
Відрізану Трансільванію потім приклеїли назад, що теж символічно. І у фільмі над цим – а значить над собою – влучно іронізують.
Вміння посміятися над собою дуже корисне. У всіх народів є свої трагедії, драми та помилки і кожен народ вважає їх унікальними, кожен народ вважає свою історію трохи трагічнішою чи не менш трагічною, ніж історія сусідів. І в цьому ми дуже схожі з нашими найближчими сусідами (та і, власне, не тільки з ними). Про Білорусь тут зараз давайте не будем.
На перший погляд здавалося б – ну які серйозні висновки про менталітет та розуміння наших сусідів ми можемо отримати через кіно? Але насправді дізнатися та відчути можна немало чого.
Наприклад, фільм про Яна Масарика – сина засновника Чехословацької Республіки. Дивишся цей фільм і не можеш не згадувати про війну в Україні, про небезпеку політики умиротворення російського агресора, свідками чого ми є останні дев’ять років, не кажучи вже про агресію рф щодо інших держав.
Фільм «Масарик» описує події 1937-1939 років, які стали визначальними не тільки для Чехословаччини, а й усієї Другої світової війни, усієї Європи і, ясно, подальшої долі Закарпаття. Власне, анексія Австрії та окупація без єдиного пострілу Чехословаччини, при зраді західних демократій, дали можливість Гітлеру вирішити, що він може робити усе, що захоче. Чи не нагадує вам це щось із наших днів?
Фільм вийшов у 2016 році і більшість чехів (та мабуть і словаків) його точно бачили. І після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну напевно згадали фільм та ті роки своєї історії. Тобто в певному сенсі для простого чеського та словацького глядача цей фільм дав можливість краще зрозуміти, що насправді відбувається після 2014 року та після 24 лютого. Адже аналогій хоч відбавляй. Хто знає, можливо, цей фільм зіграв свою невелику роль у підтримці українців чехами і взагалі європейцями.
Не можу окремо не відмітити тему, котру зачепили у своїх стрічках усі наші сусіди. Це тема життя у спальних районах, у панельних однакових будинках.
Цікаво, що похмуре повсякдення і гнітючу естетику цього вони показували через абстрактні, абсурдні та сюрреалістичні прийоми та óбрази. Через таку мову кіно ідеї сценаристів і режисерів зрозумілі нам і тут, в Україні, бо це спільне і людина із умовної троєщини чи сихова легко порозуміється з людиною, яка живе у подібних районах Варшави чи Праги. Тобто коли наші закордонні сусіди бачать розбомблену Салтівку, вони краще розуміють, що це значить для тих, хто там живе.
Дуже вразив польський реп-мюзикл про сучасне суспільство «Інші люди». Це урбан-драма про життя багатих і бідних у мегаполісі, де правлять гроші, різдвяні знижки, обмануті сподівання, нещасливі сім’ї та мрії про самореалізацію.
Головний герой Каміль живе з мамою і «мріє стати репером, але натомість тиняється містом, підторговує наркотиками й заводить роман зі старшою за себе заміжньою жінкою. Кожен із них намагається повернути собі втрачене у буденності відчуття життя, але наростаюче розчарування тільки збільшує порожнечу всередині».
Кадр із фільму «Інші люди»
Подібних «Камілів» в Україні теж багато, навіть серед ваших друзів і знайомих – правда, частина з них зараз воює чи волонтерить. Але умовний польський Каміль, поспілкувавшись із умовним українським Камілем, добре зрозуміють один одного, бо живуть чи жили у дуже схожих умовах.
Реп як соціальне, а не тільки музичне явище, є характерним і для українських, і для польських міст. І не може не прийти думка, що немало польських «Камілів» теж взяли би зброю до рук, якби на них напала агресивна федерація.
Винятковою є українсько-чеська короткометражка про львівських молодят, що чекають первістка, про якого виявилося – він народиться з інвалідністю. Фільм не випадково знято у копродукції, адже складна і щемка тема дітей з вадами розвитку не знає кордонів. І якщо у Європі інтеграцією таких дітей та дорослих у суспільство займаються давно і результативно, нам ще є чому повчитися у цій чутливій сфері.
Ну і не можна не згадати угорський фільм «Син Саула», який отримав не тільки Оскара, а ще понад тридцять різних нагород світового рівня. Це єврейська історія в угорському контексті, але не тільки.
Трагедія Голокосту зачепила євреїв усіх європейських країн, цей жах, ця травма є спільними для всієї Європи, в тому числі й України. Фільм важкий, але після 24 лютого, після катувань і вбивств росіянами мирних українців та полонених, після депортацій ми бачимо, що історія повторюється і зараз Україна приймає на себе удар російських фашистів, захищаючи усю Європу. На жаль, цього ще не усі розуміють.
Чому Саул так гарячково хоче поховати хлопчика, який може бути навіть не його сином? Одна з небагатьох речей, які ми дізнаємося про Саула, це те, що він ужгородець. У 1940-х роках закарпатське єврейство було найбільш ортодоксальним, тому можна припустити, що причиною акту поховання рабином хлопчика є сильні традиції єврейської громади, з якої походить Саул.
Фільм розповідає не тільки про історію Голокосту. Його гнітючий світ піднімає екзистенційні питання про зв’язок між життям і смертю, взаємозв’язок між надією та безнадією, що виходить за межі теми концтаборів. А українці зараз відчувають це на собі так, як у Європі вже давно не відчували.
Завершу веселою чеською комедією «Хай дужче горить». У житті простого села під час Великодня стається нещасний випадок, який, власне, може статися і у будь-якому українському селі. Та головне – реакція мешканців малої спільноти, яка живе своїм мікросвітом і починає діяти, проявляючи свої слабкості та наївність. Якщо ми почитаємо наші не пов’язані з війною новини, то побачимо, що подібним чином реагують на події і в українській провінції.
Постер фільму «Хай дужче горить»
Не знаю, чи треба тут якийсь висновок. Але впевнений, що чим більше фільмів та інших культурних продуктів і подій наших сусідів ми будемо дивитися і «споживати» в Україні, тим зрозумілішими і ближчими для нас вони будуть. А нам є чому у них повчитися. Хоча і їм є чого повчитися від нас. І тут маю на увазі не тільки здобутки, а й помилки.
Так, зближаючись і навчаючись один від одного, але зберігаючи свою самобутність і характер, ми стаємо і станемо частиною різноманітної Європи.
Банді Шолтес, письменник, спеціально для Infopost.Media
Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки Банді Шолтеса для нашого видання
* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com
** Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії
Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
