24 Вересня, 2021

Як знайти Донку?

Як знайти Донку?

У моєї мами була подруга. Мама працювала в дитячому садочку, там вони і познайомились. Подруга заходила до нас в гості, коли була в нашому селі. Вони з мамою багато розмовляли, жартували, робили якісь послуги одна одній. Іноді по келиху вина випивали. Звичайні стосунки двох сільських заклопотаних жінок.

А потім мама народила мою сестру. І її подруга дуже хотіла похрестити “Аніну дівчинку”.

– Я ж християнка, ми дружимо, а так ще й породичаємося. Візьми мене за куму.

Сказати, що моя мама розгубилась, нічого не сказати. В наших краях кажуть, що коли пропонують бути хрещеними батьками, то відмовлятися не можна. А от інструкцій на випадок ситуацій навпаки – коли просяться у хрещені, – не існувало.

– Я буду дарувати гарні подарунки, – чомусь такий аргумент наводила подруга, – у мене є гроші, ти не думай. Я буду гарною хрещеною матір’ю!

Шокована моя мама думала не довго. І … відмовила.

З тих пір вони перестали спілкуватися. І ніколи більше не бачились.

Kazanjy Lubov

Я вчора телефонувала мамі і запитала, як звали ту її подругу. Мама розгубилась. Точно так, як розгубилась, коли отримала пропозицію від неї стати хрещеною матір’ю.

– Ти знаєш, а я забула….

І через хвильку:

– Як же мені жаль, що мені не вистачило духу. Вона добра людина. А я побоялась розмов за спиною, осуду… І зараз вже нічого не повернеш…

Чому так? В чому не підходила мамина подруга на роль хрещеної?

В усьому підходила. Окрім одного – вона була циганкою. 43 роки тому слово “ромка” у нас не вживалось.

– Ти боїшся, що ми до тебе всім циганським табором приїдемо? – питала тоді, сміючись, мамина подруга, чиє ім’я, за давністю літ, загубилося назавжди. – Та немає у нас табору! Давно немає. Наші діти ходять в школу, ми працюємо. А багато хто і досі думає, що крадемо коней.

Кожного разу, коли стається щось, пов’язане з ромами, я пишу пост в Facebook або текст в те чи інше медіа. І я бачу, як з плином часу, хоч і поволі, змінюється тональність коментарів. Ще 7-8 років тому можна було отримати величезну порцію хейту і пропозицію “заселити їх в свою квартиру”. А вже 2-3 роки як ми можемо спокійно обговорювати так звану “ромську” тему. І констатувати, що Україна має проблеми з інтеграцією ромів, зі ставленням до ромських громад, з гарантуванням безпеки ромським жінкам і дітям.

Я родом із Татарбунарського району, на Одещині. І у нас там століттями формувався такий сплав із націй і традицій, що пишатися чи соромитися свого походження дивно. Південь Одещини взагалі дуже строкатий в цьому плані, – у нас є молдовські, румунські, болгарські, ромські, гагаузькі, навіть албанські села. З традиційно національними назвами, але з дуже різноманітним населенням. Яке, як правило, спокійно живе вкупі віками.

В Татарбунарах, до речі, виник перший серйозний конфлікт на національному ґрунті. Ще до сумнозвісного нагорнокарабахського. Наприкінці 80-х років минулого століття. Тоді через злочин, вчинений ромським хлопцем, були вчинені погроми ромських будинків. Ромів виселяли, будинки громили…

Цей злочин періодично згадується в медіа, особливо коли стається щось подібне.

Але показово, що фокус з однозначної підтримки погромників зміщується на намагання розібратися, що стається насправді, хто винен і хто допускає подібні варварські розборки.

Так було, коли в серпні 2016 року стався один із наймасштабніших конфліктів в селі Лощинівка Одеської області. Представнику ромської національної меншини була оголошена підозра в зґвалтуванні та навмисному вбивстві 8-річної дівчинки. І місцеві жителі виселили з села все ромське населення. Будинки ромів були зруйновані, родини з дітьми втратили житло та майно, яке не змогли забрати з собою.
Слід зауважити, що тоді активну участь в ганебних подіях брали представники органів державної влади. Вони однозначно стали на бік сільської громади і своїм мовчанням і невтручанням в процес, а подекуди і діями, спричинили ще більшу активність по виселенню ромів.

 

Читай також:

​​Покажи мені свою ДНК. Колонка Зої Казанжи

 

Але далі почалися події, які теж серйозно вплинули на громадську думку. Поки йшло розслідування, одеські журналісти і правозахисники долучилися до альтернативного. І досить швидко з’ясували, що звинувачений у страшному злочині має алібі. Яке підтверджене свідченнями і які не взяли до уваги слідчі. Почалися публікації в одеських і національних медіа. Висновки слідство робило, як виявилось, на припущеннях. Захисники наполягають, що у справі є докази, які доводять причетність до вбивства іншої людини.

Згодом 7 ромських сімей звернулися з позовом до суду. За 4 роки судових розглядів ці люди пройшли всі три судові інстанції і дійшли до Верховного Суду України.

Адвокатка ромських родин Юлія Лісова розповідала в медіа:

“Перші дві інстанції стали на бік позивачів, тобто потерпілих ромських родин. Суд першої інстанції визнав, що дії Лощинівського міського голови були незаконними, а апеляційний суд у більшому об’ємі задовольнив наші вимоги. Він заявив, що і дії сільського голови, і бездіяльність поліції є незаконними. Також він стягнув моральну шкоду по 20 тисяч кожному потерпілому. Ці кошти навіть почали виплачуватися. Але несподівано для нас Верховний суд скасував рішення апеляційного суду і направив справу на новий розгляд. Наразі ми починаємо все спочатку”.

А виселені ромські родини так і не повернулися в Лощинівку… І звинувачений у страшних злочинах і досі у СІЗО. Без вироку. Без зміни запобіжного заходу. Без руху справи.

У 2018 році Європейський суд з прав людини задовольнив позов громадян України, ромів за походженням, щодо нападу на їхні будинки та організацію «антиромського» погрому. Події відбувалися у селі Петрівка Іванівського району, що на Одещині. Причина – звинувачення ромів у навмисному вбивстві. Що не знайшло свого підтвердження під час слідства.

Коли були вичерпані можливості захисту на національному рівні, позивачі звернулися до Європейського суду. За час розгляду двоє позивачів померло. Але справедливість було відновлено. Порушення прав доведено. Потерпілі отримали компенсації від 9 до 11 тисяч євро.

Окрема тема – висвітлення в медіа так званої “ромської” теми. За даними МВС, при тому, що в ЗМІ за згадуванням у кримінальних статтях ромські шахрайства на першому місці, в статистиці вони на останньому.

Етнографи вважають, що аналогічна ситуація з ромськими шахрайствами і наркоторгівлею в Україні.

Тішить, що ряд медіа почали більш відповідально ставитися до лексики. Ну справді, коли затримано рома, то про це чомусь воліють зразу повідомити, а коли українця, то ні. Або будьте послідовними, або не ганьбіться.

Чому я вперто пишу про ставлення до ромів, про взаємодію і інтеграцію, про необхідність не підтримувати будь-які види дискримінації і вчитися

На Одещині, за останнім переписом населення (а він відбувся ще у 2001 році), проживають близько 10 тисяч ромів. В Україні – майже 47 тисяч.

Зрозуміло, що ці цифри від самого початку занижені. Представники ромських громад стверджують, що разів у 10. Та якщо навіть занижені, але пропорційно четверта частина ромів проживає на Одещині. І тут і досі трапляються гострі конфлікти. Місцеві соціологи фіксують, що роми на першому місці серед тих, кого не хочуть бачити членами родини і сусідами. На другому, до речі, представники так званих “кавказьких” національностей.

Ми потроху вивільняємося від психології вивищування, ми вчимося толерантності і добросусідству у своєму власному домі – своїй країні. І нам тяжко даються ці кроки. Які все одно варто робити. Якщо для нас важливо залишатися людьми розумними, думаючими і відповідальними.

… Мама подзвонила. Вона згадала!

– Мою подругу звали Донка. Як я могла забути?! Донка вона! Але що ти хочеш, мені ж майже 80 років, я забуваю багато чого! Донка… Вона ж молодша за мене була. Років на 7, здається. Чи жива зараз? От якби її знайти?..

Я поки не знаю, як її знайти. Але я спробую.

Зоя Казанжи
спеціально для InfoPost.Media

Ez a szöveg magyarul is elérhető: Hogyan találjuk meg Donkát?

This text is also available in English: Where is Donka?

 

*Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Раніше ми розповідали чудову історію закарпатського рома Максима, який, будучи вихованцем Перечинської школи-інтернату, зумів стати хореографом та су-шефом у США.

 


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі