Україні дуже пощастило, що в нас є нацменшини

Усі ви точно чули про Демосфена, але навряд чи всі одразу й точно згадають про те, чим саме він увійшов в історію. То я дозволю собі нагадати: Демосфен вважається засновником ораторського мистецтва, найкращим промовцем і трибуном, найвидатнішою постаттю грецької риторики. 

Але є один вагомий нюанс – цих висот він досягнув не через свої переваги, а через недоліки й проблеми. Річ у тім, що на початку своєї кар’єри голос Демосфена був слабким, дикція нечіткою, а сам він гаркавив. Перші публічні виступи Демосфена публіка дошкульно висміяла, і це спонукало оратора ретельно працювати над собою – він ішов до моря й читав уголос вірші, намагаючись побороти звук хвиль. Саме усвідомлення своїх недоліків і відповідна наполеглива праця дали приголомшливий результат, перетворивши Демосфена з аутсайдера на лідера в грецькій політиці. 

Як на мене, щось метафорично схоже ми маємо сьогодні в ситуації з національними меншинами в Україні. Адже всім зрозуміло, що тематика прав нацменшин в Україні є одним із найважливіших елементів на шляху нашої інтеграції до ЄС і НАТО.

Цей елемент можна сприймати і трактувати по-різному. Останнім часом в українській суспільній думці цю делікатну проблематику найчастіше сприймають як перепону – мовляв, нас блокують якраз через нацменшини, бо це інструмент для шантажу з боку сусідів (скажемо прямо – з боку Угорщини). 

Але насправді це занадто емоційне й викривлене сприйняття. Якщо подивитися на цю тематику з іншого боку, то висновок буде протилежний – це якраз завдяки нацменшинам ми маємо тверду базу для євроінтеграції. 

Читай також 👇
«Діти з угорськомовних сіл доїжджають до нас, щоб навчатися українською». Історія (не)звичайної школи на Закарпатті

Адже саме строката етнічна мапа робить нас природною частиною Центральної Європи. Подивіться на наших західних сусідів: для всіх них національні меншини відігравали важливу роль у політичному становленні та будівництві держави. А права нацменшини були зафіксовані окремим треком під час їхніх євроінтеграційних переговорів. Не тільки з Брюсселем, а й просто у білатеральних відносинах між собою. 

Можна довго й справедливо нарікати на позицію Угорщини щодо України, але Угорщина мала схожу історію відносин майже з усіма своїми сусідами. А з Румунією та Словаччиною напружений діалог на цю тему не припинився навіть після вступу до Євросоюзу.  

Зрештою, а чи замислювалися ви над тим, що найбільше поєднує Україну й Угорщину? Не в літописній давнині, коли київська княжна Анастасія була дружиною угорського короля Ондраша, а нині? 

Відповідь проста: національна меншина угорців в Україні. Саме наявність угорської національної меншини робить Україну не просто сусідом, а близьким сусідом, у ментальності угорців мапує Україну як європейську територію. 

І абсолютно хибно вважати, що ця меншина є перешкодою на нашому шляху до ЄС. Навпаки – як підтвердив лист лідерів угорської громади Закарпаття до Віктора Орбана напередодні відкриття переговорів у грудні – угорська меншина може бути нашим містком у ЄС, своєрідним амбасадором. Просто для цього треба докласти конструктивних зусиль з боку України як держави. 

Читай також 👇
Угорці Закарпаття прагнуть бути амбасадорами України у ЄС. Колонка Ласло Зубанича

Слід розуміти, що ця тематика – це не тільки угорський «козир» у переговорах з Україною. Так само чутливо до неї ставиться Румунія, яка не так гучно пропрацьовує цю тему в медійному просторі, зате не менш наполегливо відстоює свої інтереси в кабінетній роботі. З Болгарією та сама історія, хоч географічно вона й не є нашим сусідом.

Але головне – тематика прав національних меншин є лакмусовим папірцем для ключових членів та інституцій ЄС, саме за нею оцінюють демократичність та відкритість суспільства й законодавства країни, що претендує на членство в Європейській Унії. Поки ми не покажемо зразкові досягнення в цій сфері, Брюссель буде дивитися на нас як на спільноту, що ціннісно ще «не дозріла» до членства у вільній європейській родині.

І це для нас прекрасна новина. Бо через чутливість проблематики національних меншин і медійний галас з боку окремих країн-членів ця тема затьмарила собою всі інші проблеми України. Значно глибші й складніші.

На шляху до ЄС нашими реальними проблемами є питання верховенства права і незалежності судів, дієвої антикорупційної політики та деолігархізації економіки. Натомість основна увага прикута саме до теми дотримання прав нацменшин і відповідності нашого законодавства до європейських норм. А це та сфера, де наші стартові позиції вже дуже добрі і в окремих аспектах навіть вищі за середні по ЄС, а за умови конструктивної роботи – саме тут ми можемо демонструвати швидкий і вражаючий прогрес та рішучу відданість реформаторському курсу. 

Водночас реалізація цього треку не несе для нас жодних безпекових загроз, оскільки (на відміну від російської) національні меншини європейських народів в Україні малочисельні й територіально розосереджені по різних регіонах. Вони жодним чином не ставлять під ризик процес національного становлення українців, навпаки – посилюють і збагачують єдину українську політичну націю, що віддана європейським цінностям. Це класичний приклад стратегії win-win. 

Війна – це природний момент національного егоїзму, концентрації на собі, що є своєрідною захисною реакцією, яка допомагає консолідувати сили нації для боротьби. Та в цьому процесі легко піддатися емоційній хвилі й проґавити момент засліплення, коли любов до своєї нації починає зазіхати на права інших людей любити свої нації. На щастя, в цей момент в України є природний запобіжник, який дозволяє нам не пуститися берега – це національні меншини. Звіряючи годинник з ними, ми завжди будемо триматися фарватера європейських цінностей.

Читай також 👇
«У разі невдоволення фіналом війни ми можемо дійсно перетворитись на нову Угорщину». Коротка розмова з Павлом Казаріним

Протягом століть бездержавності українці були національною меншиною в багатьох країнах та імперіях, зазнавали утисків і агресивної асиміляції. Тож ми на власному досвіді знаємо, як важко бути меншиною в чужій державі і як політика цієї держави може налаштовувати людей проти себе. 

Важливо, щоб почуття історичної кривди дало нам ресурс ставитися до меншин з відчуттям поваги і солідарності, давати їм усі можливості для саморозвитку й відчуття, що Україна – їхня рідна не тільки країна, а й держава. 

Ми як нація травмовані російською геноцидною політикою щодо українства, запереченням права на наше існування й окремішність. Тому національні меншини, які живуть в Україні, є для нас шансом довести собі і світу, що в боротьбі з драконом ми самі не перетворилися на дракона. 

Так, у нас є певні недоліки й недопрацювання у сфері дотримання прав нацменшин, але – наслідуючи Демосфена – за щирого бажання й наполегливої роботи ці недоліки швидко перетворяться на перевагу і найуспішніший трек у нашій євроінтеграції. 

Я в цьому впевнений.

Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media

Запрошуємо прочитати також інші колонки автора для нашого видання.

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».