Аналітика 07 Серпня 19:38

Супкультура: Як українці в Словаччині зробили революцію в харчуванні (ФОТО)

Подружжя з Тернопільщини ламає стереотипи громадського харчування в сусідній країні. Уже в 4-ох містах Словаччини відкрилися стаціонарні кафе під назвою Супкультура. Тут не просто виготовляють смачні супи, але й розливають їх у їстівні “стакани”, випечені за спеціальною технологією.

При цьому власники закладів – Наталія Баран та Сергій Гаврилко – є музикантами і працюють в державному театрі Кошице. Нам вдалося поспілкуватися з Наталкою і дізнатися історію успіху.

– Наталю, звідки ви і коли ви приїхали до Кошице?

– Я з Тернополя, чоловік зі Збаража, Тернопільської області. Ми музиканти, разом вчились в Тернопільському музичному училищі, а потім в Києві в музичній академії. Приїхали в Словаччину у 2013 році, адже отримали роботу в Кошицькому оперному театрі (Štátne divadlo Košice). Працюємо там дотепер: я граю на скрипці, а Сергій на валторні.

– Але ж у вас наразі є доволі серйозний бізнес. Розкажіть, як виникла ідея відкрити в Кошице такий креативний харчовий заклад. Що це взагалі за проект Супкультура?

– Супкультура – це українська франшиза. Автором її є Кирил Пузенко. Тому, це, по суті, не наш стартап. Ми відкрились як перша франшиза і викупили право розвивати цю франшизу у Словаччині. У 2017 ми відкрили свій заклад Супкультури в Кощицях – це був взагалі третій заклад Супкультури. Перший був у Києві, другий – у Варшаві. Так почався шлях Супкультури у Словаччині.

– Чому саме Супкультура?

– Ну у нас тут була мрія відкрити власний бізнес і найбільше думали про якусь кав’ярню чи піцерію. Але якось до рук нам потрапила стаття про Супкультуру і ми вирішили більше про це дізнатися, а потім вже вирішили придбати франшизу.

– Як до ваших супів віднеслися перші клієнти?

– Не все так просто, спочатку клієнти не знали, як це їсти, для них було дивним, що посуд також можна їсти (посміхається). Але потім вони зрозуміли, що насправді це не тільки смачно, але й дуже зручно. Тепер ми вже маємо постійних клієнтів.

– А хто займається рецептами супів? Чи кожен заклад готує такі супи, які вони вважають за потрібно?

– Ні-ні. Рецептами займаюся я особисто. Тобто, в Словаччині у всіх наших закладах смак супів буде приблизно однаковим, але відмінним від тих, які виготовляють у Варшаві чи Києві. Окрім того, варто звертати увагу на сезонність – влітку краще йдуть одні супи, і зовсім інша справа взимку.

– А чи робите ви якісь українські супи? Борщ  у вашому меню? 

– Звісно в нас є в меню борщ та капусняк. Але в нас всі супи кремові, тому важко сказати, що це традиційні українські супи, але смак ми старалися відтворити оригінальний. Деколи ми робимо тижні міжнародних чи європейських кухонь. Борщ і капусняк обов’язково позначаємо як українські. Ще хочемо на зиму приготувати суп, за основу якого використаємо рецепт мамалиги.

– Як ви пережили карантинні обмеження під час пандемії?

– На щастя, на той час у нас уже були свої постійні клієнти і ми сконцентрували увагу на доставці. Це, фактично, допомогло нам існувати.

– Наскільки важко музикантам відкривати бізнес та ще й у Словаччині. Адже потрібні якісь бізнесові навики. І наскільки легко відкривати власний бізнес у Словаччині в плані законодавства?

– Без знань та навиків було дуже не легко відкривати такий бізнес, ми стикнулись з багатьма труднощами. До кінця не знаючи і не розуміючи схеми і законів, ми все ж наважились і зовсім не шкодуємо. На наш погляд законодавство тут не дуже сприяє доброму розвитку малого бізнесу — високі податки, та суворі умови, багато бюрократичних моментів, не легко бути й працедавцем. Але, думаю, такі свої нюанси є в кожній країні.

– Скільки зараз закладів Супкультури у Словаччині?

– У 2020 ми відкрили у Словаччині першу франшизу в Банській Бистриці, потім в Пряшеві, цього року в Братиславі. На даний момент у нас 6 закладів. Це стаціонарні заклади, які можна відвідати, також в кожному місті у нас є доставка.

– Персонал у вас з українців, чи винаймаєте словаків?

– Ми в цьому не принципові. Маємо і українців, і словаків (посміхається)

Supkup Unnamed (16) (1)

– Чи тримаєте контакти з іншими українцями? Чи можна сказати, що українці в Словаччині згуртовані і є якась взаємна підтримка чи може просто якесь спілкування?

– Про нас такого не скажу, здебільшого наше коло спілкування це словаки, можливо тому, що у сферах, де ми працюємо, вони переважають. Але в Пряшеві та Братиславі нашими закладами керують якраз українці.

Наталю, як ви встигаєте працювати  в театрі і вести власний бізнес? Чи ви зараз вже лише в бізнесі?

– Театр займає велику частину нашого часу та життя. Але це чудово! Ми дуже любимо музику та мистецтво, не вважаємо це працею чи роботою. Це справа для душі, а бізнес для хліба (посміхається)

Ми багато працюємо, між чоловіком розподіляємо обов’язки по бізнесу, є години коли можемо все обговорити і прийняти спільні рішення. Але кожен відповідає за певні аспекти. Це теж дуже цікаво. Інше коло спілкування, інший підхід.

– Я так зрозумів, що зупинятися на досягнутому не збираєтеся. Які плани?

– Плани – бути завжди стабільними, робити добре свою роботу. Сподіваємося, що нам вдасться відкрити заклади в кожному великому місті Словаччини.

 

Петро Гойс, спеціально для InfoPost.Media,

фото надані редакції героями


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі