Народ, який став громадою

Коли мене запитують, чим єврейська присутність у країнах Центральної Європи відрізнялася до Голокосту від єврейської присутності у країнах на заході та півночі континенту, я відповідаю просто – у країнах у центрі та на сході Європи євреї були народом, а на заході та півночі – громадами. 

Це легко зрозуміти сьогодні, якщо прогулятися, наприклад, спочатку новим Музеєм польських євреїв у Варшаві, а потім музеєм євреїв Швеції у Стокгольмі. 

Шведський музей – це музей благополучного общинного життя, до того ж міцно інтегрованого у спільне життя шведів. 

А музей євреїв Польщі – це музей іншої цивілізації, яка часто розвивалася паралельно (і навіть “перпендикулярно”) цивілізаціям самих поляків, українців, білорусів, литовців та інших народів Речі Посполитої.

Така різниця була зумовлена ​​самою європейською історією. 

Спочатку, після свого відходу зі стародавнього Ізраїлю, євреї вже були європейським народом – але на півдні континенту, у Іспанії та Португалії. Після вигнання вони буквально розсіялися по всій Європі – від імперії Османів до північних країн, але тільки у Речі Посполитій здобули нову Батьківщину. А коли відбувся поділ Польщі, стали підданими трьох імперій, причому більша частина євреїв все ж таки залишалися на землях Австро-Угорщини та Росії. При цьому в Російській імперії дискримінаційні закони не дозволяли більшості єврейського населення селитися ніде, окрім колишніх земель Речі Посполитої – тобто у тих самих Польщі, Україні, Білорусі та Литві. 

До того ж не забуватимемо, що у країнах західної та північної Європи після Великої Французької революції прискорився процес емансипації населення і вже незабаром багато євреїв стали вважати себе французами, італійцями або німцями іудейського віросповідання. А у Австро-Угорщині та Росії соціальні та релігійні кордони все ще залишалися непереборними. Особливо – у Росії.

Відрізнити громаду від народу не надто складно. Громада – це спільність релігійної традиції, нерідко життя у відокремленому кварталі: не випадково слово “гетто” – венеціанського походження і туристи, що відвідують найромантичніше з європейських міст, нерідко й не здогадуються, що прогулюються саме тими, першими кварталами. 

Народ – живе як усі інші народи. Євреї на польських, українських, литовських чи білоруських землях нерідко становили значну частину чи навіть більшість населення у невеликих містах та містечках, цьому симбіозі міста та сільської цивілізації. І їхній світ складався зовсім не тільки із синагог та хедерів, а й зі своїх театрів, спортивних товариств, кас взаємодопомоги, політичних об’єднань, профспілок, своєї літератури і так, звичайно – своєї мови – тому що ідиш був саме мовою євреїв Центральної Європи, як колись ладино, сефардський варіант староіспанської мови, був мовою іспанських євреїв і цією мовою теж існувала література та музична традиція свого часу.

Нерідко одне місто – єврейське – існувало в тому ж самому місті поряд з іншим, польським чи українським. 

Читай також:

Життя у вічній мерзлоті. Колонка Віталія Портникова

Роман популярного польського письменника Щепана Твардоха “Король” перекладено українською мовою і кожен тепер може уявити за цією книгою або за знятим за її мотивами серіалом, як виглядала єврейська Варшава. 

Вільнюс міг існувати відразу у кількох “виданнях” – єврейському, польському, білоруському, литовському. 

Поряд із величезним єврейським Бердичевим існували, нерідко навіть не перетинаючись із ним, невеликі Бердичеви поляків та українців. 

За кілька вулиць від Кракова, цієї цитаделі польської цивілізації, розпочиналися вулиці Казімєжа, центру єврейського світу Малопольщі. 

І так – практично повсюди. Змінювалося життя народів Центральної Європи – і змінювалося єврейське життя: євреї все більшою мірою ставали учасниками життя та розвитку своїх сусідів, можна сказати, що виникло два, а то й три єврейські світи – один передбачав повну інтеграцію в польську, литовську, чеську чи українську цивілізацію, інший прагнув співіснування з цією цивілізацією, третій наполягав на збереженні герметичності. 

Ну і, звичайно, четвертий світ –  світ людей, які наполягали, що євреям потрібна своя держава на історичній Батьківщині, така ж, яку вже мають чи матимуть їхні сусіди по континенту. 

Ці вихідці з Центральної Європи, власне, і створили Державу Ізраїль та відмовилися від ідиш на користь івриту – щоб спільна мова була у всіх, хто хоче жити у новій старій країні.

Крапку у довгій історії єврейського народу в Європі поставив Голокост. Так, не всі євреї стали його жертвами, але після 1945 року єврейського народу у країнах Центральної Європи вже не було. Ідиш виявився мовою без читачів, а після сталінських репресій – і без головних своїх письменників. 

Театральні та музичні колективи тепер ставили вистави про спогади, а не про майбутнє. 

Письменники – і не лише єврейські – з ностальгією розповідали про втрачений світ містечок. 

Як і у країнах на заході та півночі Європи, тепер і в центрі та на сході континенту євреї стали жити общинним життям. 

А оскільки важливою частиною “таємної” радянської ідеології та окупованих СРСР країн Центральної Європи стали антисемітизм і ненависть до єврейської держави, головним завданням кожної громади стало добитися навіть не відмови від дискримінації, а права на вільний виїзд до Ізраїлю чи Сполучених Штатів. 

І крах Радянського Союзу та соціалістичного табору став одночасно стартом найбільшої репатріації у новітній ізраїльській історії.

Так всього за одне криваве століття один із європейських народів став з народу мережею громад, а потім і самі громади втратили свій народ.

Рекомендуємо прочитати інші авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання.

Віталій Портников, спеціально для InfoPost.Media

Фото зі сторінки автора у Facebook

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.