Колонки 29 Листопада 12:00

Життя у вічній мерзлоті

Колега з однієї з країн “старої Європи” нещодавно з гіркотою сказав мені, що Європейський союз поквапився з розширенням – і внаслідок цієї квапливості тепер може тільки спостерігати за тим, як уряди Польщі чи Угорщини ставлять під сумнів основні цінності Європи, чи за тим, як еліти Румунії чи Болгарії протягом десятиліть імітують боротьбу з корупцією.

Але я не поспішаю погодитися з цим розчаруванням просто тому, що вірю в еволюцію і, на відміну від колеги, маю досвід життя у законсервованому суспільстві, без політики та громадської дискусії. 

Фото з офіційної сторінки Віталія Портнікова

Людям, які виросли у країнах “старої Європи” не зрозуміти, що це таке – життя у вічній мерзлоті. 

Навіть страшний досвід італійського фашизму або німецького націонал-соціалізму, за всієї їхньої руйнівної спадщини, був короткочасним досвідом, що позначився на одному-двох поколіннях. А ось тим, хто пережив десятиліття диктатури Франко в Іспанії чи Салазара в Португалії, проблеми країн Центральної Європи чи пострадянського простору є зрозумілішими.

Після Другої Світової війни країни Західної Європи зробили точні та логічні висновки з того кошмару, у якому опинився континент – демократія, толерантність, повага до прав людини, європейська єдність. 

Але тільки народам Центральної та Східної Європи, які після рішень конференції у Ялті опинилися по той бік “залізної завіси”, було не до цих висновків – вони були зайняті виживанням, а не розвитком. 

“Аби не було війни” – це стало зрозумілим імперативом, який всіх об’єднував. Будь-які кроки у бік свободи та розвитку – повстання у Берліні, повстання в Угорщині, “празька весна”, польські протести та “Солідарність” – придушувалися окупантами та їхніми поплічниками, після чого суспільство знову поверталося до звичного стану виживання та амнезії. 

Шанс на зміни надався лише тоді, коли хватка імперії почала слабшати, коли Радянський Союз упритул наблизився до свого краху. 

І, звичайно, взірцем для майбутнього розвитку для всіх постсоціалістичних та пострадянських країн став Захід. Але це були чужі уроки.

Комунізм практично заморозив суспільний розвиток половини континенту – тоді, коли народи країн Центральної та Східної Європи мали пройти свої університети, їх помістили у вічну мерзлоту, у концентраційний табір політики

А що було до того, до приходу радянських військ? Якщо ми подивимося на політичну карту майбутнього Варшавського договору на момент початку Другої світової війни, чи побачимо ми на цій карті класичні демократії? 

Мабуть, єдиною державою, яка підходить під це визначення, була Чехословацька республіка – але ж вона, між іншим, і загинула першою, ще до того, як Друга Світова війна почалася. 

В Угорщині ще 1920 року було встановлено авторитарний режим адмірала Міклоша Горті. 

 

Читай також:

Половина Буковини. Колонка Віталія Портникова

 

Юзеф Пілсудський після кількох днів справжніх військових дій у травні 1926 року встановив у Польщі режим санації, який вичерпав себе вже після смерті маршала, після поразки Польщі у війні з Німеччиною та Радянським Союзом. 

Корумповане авторитарне правління короля Румунії Кароля II було перервано військовим переворотом Іона Антонеску – майбутнього маршала та кондукетора, тобто вождя Румунії.

А потім, вже після закінчення Другої Світової війни спроби країн Центральної Європи розпочати вибудовування демократичних суспільств були буквально розчавлені Сталіним. Настав “соціалізм”.

Я впевнений, що у політиці неможливо опинитися в університеті без того, щоб не закінчити бодай початкову школу. 

Для країн Центральної та Східної Європи 80-90 роки були передусім часом позбавлення від комунізму. Але потім виявилося, що відсутність поколінь, які мали демократичний досвід, дає змогу маніпулювати суспільними настроями, відроджувати практики докомуністичного періоду. 

Саме тому на плечах прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана неважко помітити адміральські погони. А польське суспільство 20-х років ХХІ століття у своїй роз’єднаності напрочуд нагадує польське суспільство 20-х років ХХ століття. Якраз у грудні 1922 року, після вбивства прихильниками правих політичних сил першого президента країни Габріеля Нарутовича, письменниця Марія Домбровська записувала у щоденнику слова про “дві Польщі”, а маршал Юзеф Пілсудський замислювався про свій майбутній переворот.

Демократія – це результат власного досвіду та розуміння, а не довільного бажання чи прагнення наслідувати інших. Народи країн Центральної Європи просто компенсують сьогодні десятиліття, які були в них відібрані – і так, на цьому шляху буде чимало помилок і розчарувань. 

Але історія – це не комп’ютерна програма, яку можна перезапустити. І кожному народу, кожній державі, кожній людині доведеться пройти свій шлях і зробити свої власні висновки.

 

Віталій Портников, спеціально для InfoPost.Media

Фото з офіційної сторінки Віталія Портникова

 

This column is also available in English: Life in permafrost

 

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі