Аналітика 15 Лютого 23:09

“Хто мовчить, той підтримує агресора”, – стаття посла в Угорщині Любові Непоп про ситуацію навколо України

Угорський портал HVG.hu опублікував статтю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Угорщині Любові Непоп про ситуацію щодо російської агресії проти України. У ній дипломатка також описує зусилля України та кроки міжнародної спільноти для мирного врегулювання ситуації. Йдеться у ній і про “червоні лінії” України – принципові питання, у яких українська влада та населення не підуть на поступки.

Стаття опублікована угорською мовою, подаємо її українську версію.

Любов Непоп

Сьогодні, як і у 2014 році, коли Росія раптово окупувала Крим та розпочала військову агресію на сході України, увага світу знову прикута до України. І головне питання – чи буде війна?

Насправді війна триває вже 8 років, і багато хто починає про неї навіть забувати.

Але зараз Москва піднімає ставки: розмістила 130 тисяч солдат і техніку біля нашого кордону і постійно продовжує їх нарощувати, розпочала військові навчання в Білорусі, а під приводом морських навчань оголосила про закриття значних ділянок Чорного і Азовського морів та Керченської протоки, блокуючи наші порти.

Росія не виконує безпекових вимог Мінських домовленостей, що є основоположним для врегулювання. Замість цього примушує Україну до прямих переговорів з так званими “представниками” непідконтрольних нам східних регіонів України, яких контролює Москва, щоб сказати, що Росія – не учасник, а посередник у конфлікті, і далі розповідати казки, що це “громадянська війна в Україні”, а не українсько-російська війна. Москва вимагає надати цим територіям автономію, а не особливий статус, необхідний для реінтеграції, щоб далі через них мати можливість впливати на рішення і долю України.

Росія, продовжуючи війну проти України, вимагає від США і НАТО надати їй гарантії безпеки.

Вбивши з 2014 року майже 14 тисяч українців, Росія вимагає не надавати Україні зброю, щоб таким чином позбавити нашу державу можливості захищатися.

РФ хоче позбавити Україну права стати членом НАТО, щоб у статусі нейтральної вона залишилася сам-на-сам з тією Росією, яка активно просуває фейк про росіян і українців як “один народ», а отже і про непотрібність українцям окремої держави.

При цьому апетити Кремля не обмежуються виключно Україною. Москва спробує перекроїти всю архітектуру європейської безпеки і знову поділити Європу на зони впливу. Для цього Росія вимагає від НАТО повернути всю інфраструктуру до стану 1997 року, тобто до вступу в Альянс постсоціалістичних країн, в тому числі й Угорщини.

Україна – невід’ємна частина Європи, не лише географічно та історично, але й культурно та ментально. Євромайдан – це не організований американцями “путч”, а реалізація прагнення більшості українців жити у вільній і демократичній державі. І ми не відмовимося від цього прагнення.

Колись Путін сказав, що вважає розпад СРСР найбільшою трагедією. Нинішні дії з фактичного поглинання Білорусі шляхом створення союзної держави, загроза подальшої ескалації агресії проти України, вимоги щодо відновлення впливу на частину країн Європи – ні що інше, як “хрестовий похід” Путіна за реінкарнацію СРСР.

Більшість держав світу нарешті побачили, якою небезпечною є політика Кремля і зрозуміли, що відповідь агресору повинна бути рішуча і жорстка.

Звісно, кожна країна має свої національні інтереси. Але перед загрозою нової повномасштабної війни у центрі Європи потрібно відкинути всі другорядні, а часто й надумані пояснення і сказати категоричне “ні” агресії, шантажу, застосуванню сили і погрозам силою.

Україна не хоче війни і не хотіла її у 2014 році.

Але коли на тебе нападають – це бажання не має значення. Ми будемо захищати нашу країну, навіть у випадку широкомасштабного нападу.

На сьогодні рівень довіри українського суспільства до армії є найвищим (72%), а на другому місці – волонтери (68%). При цьому 45% населення готові захищати свою державу зі зброєю в руках, що є рекордним показником.

Ми віддаємо перевагу дипломатії, але вона зможе перемогти, якщо ми будемо здатними захистити свою країну, за підтримки наших партнерів. Самих слів підтримки і бажання миру не достатньо, щоб зупинити озброєного до зубів агресора. Має бути конкретна допомога Україні в підвищенні її обороноздатності, готовність запровадити жорсткі санкції проти РФ, спільна протидія російським атакам у кібернетичному та інформаційному просторі, російським спробам дестабілізувати Україну зсередини та послабити економічно.

Якщо Росія знатиме, що український народ має не лише готовність і мотивацію захищатися, але й зброю для захисту – вірогідність ескалації буде нижчою, бо її ціна для Москви може стати надто високою. Відмовлятися надавати Україні зброю – значить посилювати надії Росії на перемогу, а отже і її апетит до нападу. Саме тому допомагаючи нам зброєю наші партнери знижують загрозу ескалації.

Усвідомлення Москвою, що в разі нападу вона відразу отримає пакет жорстких і болючих санкцій, також є важливим елементом стримування. Вони мають бути готовими вже зараз, щоб в РФ було розуміння невідворотності покарання за злочин і не було сподівань на “бліц-кріг”, в ході якого ЄС просто не встигне швидко домовитися про санкції. Відмовлятися від запровадження жорстких санкцій і їх підготовки вже зараз – значить давати Росії надію на безкарність.

Останні місяці Київ перетворився на центр візитів підтримки. Діалог з Росією за принципом “нічого про Україну без України” також знижує загрозу воєнної ескалації. Ми показуємо, що російські провокації з залякування України та її західних союзників не спрацьовують і ми залишаємося єдиними.

Звісно, дехто скаже: навіщо це все, може краще дати Росії, що вона просить? Нейтралітет України, її федералізація – не така велика ціна за мир, особливо коли йдеться про Росію, яка забезпечує Європу газом. Чому б не спробувати домовитися про мир будь-якою ціною?

Відповідь проста – тому що це не спрацює. І не лише тому, що українці будуть боротися за свою країну.

Чи зупинила загарбницькі плани Гітлера Мюнхенська угода 1938 року? Яка доля Будапештського меморандуму 1994 року, яким Росія зобов’язалася поважати нашу територіальну цілісність? У 2014 році Україна була позаблоковою – але це не зупинило російського вторгнення. Тож давайте не тішити себе ілюзіями, що зараз може бути інакше. До речі, сьогодні навіть на тлі зростання напруги членство України в НАТО підтримують 54%, а в ЄС – 58% населення України.

Після Мюнхенської змови У.Черчиль сказав: “Якщо країна між війною і ганьбою вибирає ганьбу, вона отримає і війну, і ганьбу”.

Сьогодні цей вибір звучить як вибір між цінностями і прагматизмом. Дозволити Росії не поважати міжнародне право, змиритися з її окупацією частини території України, погодитися з вимогою щодо нового розподілу зон впливу або ж просто не помічати всього цього – означає відмовитися від цінностей на користь так званого прагматизму. Якщо ми це зробимо, то завтра опинимося без цінностей, без вигод від прагматизму, але з війною.

Сьогоднішню напругу спровокувала Москва, яка шантажує світ своїми вимогами, погрожуючи ядерною зброєю. Сьогодні мовчати і не протидіяти спробам Москви захопити Україну і позбавити її права на власну долю і власне майбутнє – значить грати на боці агресора. Від того, що ми не хочемо думати про війну, вона не зникне. Уникнути подальшого російського нападу можна активними діями, які базуються на розумінні, що Росія – агресор, а Україна – жертва російської агресії, якій потрібна практична підтримка, а не лише слова.

Дехто думає, що сьогодні війна далека. Але згадайте слова німецького пастора Мартіна Німеллера про нацистів: “Спочатку вони прийшли за євреями. Я мовчав, бо не був євреєм. Потім вони прийшли за комуністами. Я мовчав, бо не був комуністом. Потім вони прийшли за профспілковими працівниками. Я мовчав, бо не був профспілковим працівником. Потім вони прийшли за мною. І не залишилося нікого, хто міг би заступитися за мене”.

Чи буде повномасштабний наступ? Ми робимо все, щоб його уникнути. Успіх наших зусиль залежить і від рішучості наших партнерів. Ми зберігаємо спокій і готуємося до всіх сценаріїв.

Сценарій України – змусити Росію знизити напругу, відвести війська і перейти до мирного врегулювання. План Росії – продовжувати нагнітати ситуацію для дестабілізації України.

Україна продовжить робити все, щоб запобігти ескалації російської агресії і відновити свою територіальну цілісність та мир. Наші партнери мають вибір – допомогти нам у цьому чи ж промовчати і почекати, доки прийдуть за ними. Рішення на користь допомоги – це рішення на користь безпеки Європи, яка не є можливою без безпеки України.

Настав час діяти, а не панікувати чи навпаки заплющувати очі на ситуацію.

 

Любов Непоп, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині

InfoPost.Media


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі