Фіаско Любомира Штроугала

У Чехословаччині, як і у Радянській Україні, горбачовської перебудови фактично не було. В УРСР перебудові рішуче чинив опір найближчий соратник Леоніда Брежнєва Володимир Щербицький, який зробив усе можливе, щоб у республіці не було жодних змін і продовжувався традиційний «застій».

Коли Горбачову нарешті вдалося позбутися Щербицького, він виявив, що тепер уже колишньому першому секретареві ЦК КПУ вдалося залишити найголовнішу спадщину — консервативний партійний апарат, який чинив опір змінам і без свого багаторічного керівника.

У Чехословаччині було майже те саме. Змінам рішуче чинив опір найближчий соратник Леоніда Брежнєва Густав Гусак, який у 1968 році зрадив власні ідеали заради того, щоб стати «вічним» генеральним секретарем ЦК компартії Чехословаччини, а потім і президентом країни. Проте перебудову очікувано підтримав голова чехословацького уряду Любомир Штроугал, якого, попри тандем із Гусаком, завжди сприймали як потенційного реформатора.

Штроугала у Чехословаччині очікувало таке ж розчарування, як Горбачова в Україні.

Коли він вирішив дати бій Гусаку, з яким працював два десятиліття, виявилося, що багаторічний партійний лідер залишив найголовнішу спадщину – консервативний партійний апарат, який чинив опір змінам. Штроугалу, який уже бачив себе новим лідером партії та головним реформатором соціалістичного табору, довелося піти у відставку з посад прем’єр-міністра та члена президії ЦК партії. Його політична кар’єра завершилась. А буквально за кілька місяців завершилася кар’єра всіх його опонентів: «оксамитова революція», кінець влади комуністів, Вацлав Гавел.

Ми не знаємо, як би склалася ситуація в Чехословаччині, якби на чолі країни ще до цієї революції опинився б Штроугал. Але зараз, коли чеські медіа згадали про багаторічного главу уряду у зв’язку з його смертю, про Штроугала згадують не як про потенційного реформатора, а як про людину, що є причетною до смерті людей, які намагалися вирватися з соціалістичного табору. На кордоні Чехословаччини тоді встановили електричні стовпи, що й стало смертним вироком для десятків людей, а Штроугал у цей час був могутнім міністром внутрішніх справ ЧССР. Причому це відбувалося ще до знаменитої «празької весни», прихильником якої він був.

Чехословацькі комуністи, звісно, не виправдали очікувань Любомира Штроугала, який мріяв про роль реформатора. Зате вони виправдали очікування співвітчизників, тому що виявилися повними ідіотами і не стали вдавати з себе тих, ким ніколи не були. Штроугал зі своїми прихильниками дав їм таку нагоду — а вони її прогавили.

Натомість Чехословаччина покінчила зі своїм комуністичним минулим буквально за кілька днів і для політиків було встановлено іншу моральну планку.

Так, звичайно, це й у демократичних умовах працює не завжди – інакше після Гавела не було б Клауса та Земана. Проте комуністична Чехословаччина назавжди пішла у минуле разом зі своєю старою елітою. Разом із консерваторами та реформаторами соціалізму одночасно.

А українські комуністи ідіотами не виявилися. Вони проголосували за незалежність і надовго змогли зберегти нашу країну у вигляді перейменованої Української РСР, з тією самою елітою, з тими самими моральними принципами. В результаті ми з вдячністю згадуємо Леоніда Кравчука, що насправді і був нашим Штроугалом, який отримав свій шанс. Ніякого Гавела у нас тоді не обрали, наші революції вже не будуть «оксамитовими», а імперія повірить, що зможе повернути нас у свій жорстокий світ.

Що ж, це буде зовсім інша історія та зовсім інша весна.

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання