Цього надзвичайного і одночасно простого угорця звати Ондраш Іван Бояр (Bojár Iván András). Як не дивно, але про нього більше знають в Угорщині, ніж в Україні, хоча останнім часом Ондраш займається волонтерською діяльністю – збирає допомогу для українських закладів і самостійно привозить із Будапешта. Зокрема генератори – для Києва, Бучі, Ірпеня та інших населених пунктів, які постраждали від російських обстрілів.

21 листопада минулого року Ондраш Іван Бояр оголосив у соцмережі, що ініціює збір коштів для України, які використає для доставки енергетичного обладнання. Він опублікував у Facebook пост під назвою «Київське Різдво». Рекордно швидко його підписники зібрали пожертви, щоб допомогти сусідній країні.

«Зараз там це вкрай необхідно, бо путінський терор щодня руйнує енергетичне обладнання країни, відключення електроенергії стали повсякденним явищем, а це означає не лише темряву, а й холод у більшості місць, адже електроенергія потрібна навіть для роботи газових котлів», – зазначив Ондраш Іван у своєму дописі.

І буквально за місяць угорці з усієї країни надіслали йому понад 7 млн форинтів. За них вдалося купити 12 генераторів. А ще один подарували благодійники.

Також було подаровано автомобіль пікап, тож Ондраш Іван зі своїм другом, журналістом Йожефом Мокоі, вирушили у непросту подорож через кордон на світанку 17 грудня.

«Ми з Іваном працювали разом багато років, а потім кожен пішов своїм шляхом. Як історик й мистецтвознавець він писав свої есе (і не виключно про архітектуру), виступав на телебаченні, заснував журнал, кілька років тому започаткував рух – хотів висадити 10 мільйонів дерев, і це, до речі, може були важливим і в Україні», – розповідає Йожеф Мокоі.

За його словами Іван – ідеаліст, він перебуває у постійному пошуку. І там, де навіть близькі друзі слабо вірять у якесь нове починання – вперто йде вперед.

«У кінці жовтня він став перейматися (безрезультатно) тим, що в Україну треба привезти генератори, оскільки росіяни атакують інфраструктуру. Він написав пост у Facebook, що збирає гроші на генератори, і не минуло й місяця, як ми вирушили до Києва з підготовленим і дбайливо запакованим устакуванням», – каже Йожеф. До того ж, благодійник Томаш Фюлеп надав для цієї цілі свій автомобіль.

Всього було зібрано майже 8 млн форинтів, а це майже двадцять тисяч євро.

«Результат був вражаючим – один з донорів перерахував 2 млн форинтів», – розповідає Йожеф і додає, що Україні зараз потрібна будь-яка допомога, але зараз особливо генератори, які не так і легко виявилося придбати, оскільки бажаючих їх придбати в якості допомоги зараз дуже багато.

Щоденник угорського благодійника

Ми подаємо уривки з розповіді-щоденника Андраша Івана Бояра про п’ять днів, які він провів в подорожі в охоплену війною Україну в рамках «Київської різдвяної акції», яку він сам започаткував і здійснив.

Цей щоденник можна прочитати у оригіналі на сайті 24.hu.

17 грудня 2022 р.

Дві години знадобилося нам чекати на 5-6 хвилин, аби пройти перевірку документів з обох боків кордону. Ми мали змогу відчути на собі переплетення бюрократичних традицій монархії та Російської імперії. Усе це, оцінюючи мету нашої подорожі.

Останнього разу, коли я простояв у Загоні (місто на кордоні з Україною. – ред.) чотири марно втрачених годин під безжальним серпневим сонцем, і це було вдвічі довше. Тож тепер вони зробили нам послугу.

Щойно ми зайшли, з сусіднього Берегсаса (закарпатське місто Берегово угорською – ред.) залунала сирена повітряної тривоги. Так нас зустріла Україна. Прикордонникам, військовим, митникам, людям, які перетинають малий кордон пішки – було байдуже. Кажуть, через місяць все стає байдуже…

Карпати. Гарні… Знайомі повороти, долини, всіяні гарними дерев’яними будинками. Дика каламутна річка з бахромчастими хвилями… І захоплюючі, оздоблені мозаїкою, занедбані автобусні зупинки.

Коли ми пропливаємо над гірським хребтом, починає падати сніг. Його небагато, але це робить пейзаж білим і мультяшним. Поки спускаємось на полонину за Карпатами, потихеньку сутеніє. Там, на заправці я вперше побачив українців зблизька. Загальна похмурість, вимучені риси обличчя. Україна хвора, її лихоманить, цей стан пронизує кожну клітинку.

18 грудня 2022 р.

Повільно наближаючись до Києва, картина стає все більш консолідованою. Очевидно, що це найбагатший регіон країни. Стан і якість дороги поступово покращується. Проте перед Києвом на трасі, як і минулого літа, ще стоять продавці. Тепер вони продають віники, мед та солоні огірки автомобілістам, які заїжджають на зупинку. Зазвичай пропускають через блокпости помахом руки. Але потім мене зупиняють на одному: Йозі має класну місцеву прес-акредитацію, яку отримав від Міністерства оборони (України), піднімають шлагбауми і відкривають ворота. І повідомляємо, що ми веземо гуманітарний вантаж.

Коли ми починаємо під’їжджати до столиці, на мить мені здається, що тут все гаразд, війна – це лише вигадка чи змова. Далі вискакуємо на один із широких київських проспектів, але горять лише вогні машин і фірмові вивіски магазинів на першому поверсі. Величезна маса будинків похмурою темрявою затуляє дорогу. Мерехтливий вогник то тут, то там – у оселях щасливчиків, які вже мають власний генератор. Там, де він так працює, є світло, інтернет, можливо навіть тепло. Де його немає, там ні світла, ні тепла, лише тривога.

Я мріяв посадити 10 мільйонів дерев. Щоб листя зростаючих паростків поглинало якомога більше вуглецю та завдяки фотосинтезу робило середовище для людини більш придатним для життя.

Тепер я привожу агрегати, машини, які найбільше забруднюють у світі, які постійно насичують атмосферу вуглецем. Коли я роблю добро? Якщо я маю на увазі правду та інтерес до біорізноманіття, екології, чи людей, які забруднюють, але зараз страждають? Я не маю відповіді. Я сприймаю обидвох серйозно, хоча вони і скасовують один одного.

—

Коли я кажу, що в Україні йде війна, це означає, що Україна є країною у стані війни. Не те що фронти за кожним рогом, і всюди постійно точаться бойові дії.

На початку війни фронт справді був тут, у смертельній дузі навколо Києва: в районі Бучі, Бородянки, Ірпеня, куди ми завтра поїдемо з угорськими різдвяними подарунками. Тепер військовий фронт звідси за шістсот кілометрів, за Херсоном і Харковом, на схід від Дніпра. Але російське керівництво, даремно проливаючи кров на фронті, тепер додає ще більше до своїх військових злочинів: бомбардуючи цивільну інфраструктуру, центри електро- та водопостачання своїми ракетами, запущеними здалеку. Навіть київські житлові масиви, як уже неодноразово робили. Повідомлення про нальоти у столиці – звична справа, і ще стане зрозумілим чи зачепить і нас така загроза.

На в’їзді в Київ Мессі забиває перший гол у фіналі (Чемпіонату світу з футболу. – ред.), пенальті. Дзвонимо Владиславу, або він нам, і заїжджаємо під ратушу. Темний двір, стара офісна будівля, яка сумно зяє цим недільним вечором. Ми вибираємо чотири менші агрегати з вантажівки. Вибрати їх страшенно важко, але Владислав приводить на допомогу кілька солдатів. Так легше, заносимо всі чотири у кабінет. Розпаковуємо. Зворушливого піднесення цього моменту неможливо уникнути, і ми віддаємося йму сповна разом з Йозі: «Блін, ми це зробили». Для цього потрібна була велика й доброзичлива допомога. І я неймовірно вдячний усім, хто допоміг мені навіть найменшим жестом підтримки. Дякую, тому що вони подарували мені найкращі відчуття, які я мав, коли ми передавали ці машини.

19 грудня 2022 р.

Рано вранці завили сирени. Київ зазнав атаки безпілотників. Як ми дізналися вранці, вони хотіли обстріляти місто приблизно 35-ма іранськими дронами. Були чутні не лише вибухи, а й гуркіт зенітних батарей, які вивели з ладу більшість безпілотників. На все це пішло три години. Зрештою впали лише п’ять безпілотників із близько 40 кг вибухівки кожен, але двоє людей все одно отримали серйозні поранення. Принаймні смертельних випадків не було. Про все це я дізнався від Йозі за сніданком. Я ганебно проспав перший у своєму житті повітряний наліт і попередження про нього…

О дев’ятій у вестибюлі чекав Владислав, гарний, інтелігентний хлопець із відділу міжнародних зв’язків київської мерії. У нього вже все організовано. Відповідно до домовленого напередодні розподілу, ми сьогодні роздамо всі наші подарунки.

Коли ми виїжджаємо з Києва на останньому блокпосту, до широкої дороги примикає тихий ліс. Крізь високі дерева всюди видно довгі звивисті траншеї та позиції, викопані в землі. Сліди боїв. Дерева були зламані, розстріляні і спалені. Це межа європейської столиці. Вантажівкою проїжджаємо через кілька населених пунктів… повз згорілі зруйновані будинки.

…Мрії Путіна про завоювання світу, можливо, були розбиті прямо тут, у цих містах, у перші ж дні. Першим стратегічним пунктом, який вони хотіли захопити, був Ірпінський аеропорт (ймовірно, автор мав на увазі Міжнародний аеропорт «АНТОНОВ» у Гостомелі – ред.). Через спротив українських військових цей план провалився, і Путін відстав, що продовжується досі. Його нинішній спосіб ведення війни, бомбардування цивільної інфраструктури за допомогою безпілотників, не годиться для того, щоб окупувати територію традиційними засобами та запровадити власну державну адміністрацію.

20 грудня 2022 р.

У нас сьогодні буде зустріч. Чекаємо Алекса чи Владислава, аби отримати папір про отримання допомоги. Нарешті, у другій половині дня ми зустрічаємося у ратуші (міській раді. – ред.)… Сидимо в їдальні і довго розмовляємо про становище та можливості України. Неминуче буде обговорюватися наша поїздка, причина, чому я взявся за це. Тобто ганьба. Тобто Орбан.

Для них немає жодних сумнівів – максимум потрібен ще час – що Україна виграє цю війну.

«Після нашої перемоги Орбану та Угорщині буде непереливки», – каже Алекс.

За його словами, ми застрягнемо між Європою та Україною, а з усіх боків будуть втручатися сили, яким ми завдали шкоди.

«Це дурна політика. Як ти думаєш, чому я зараз тут?»- запитую я. – «Угорщина – не Орбан».

Піднімаємось до цитаделі, до площі, ось «Інтерконтиненталь», нещодавно помешкання Каталін Новак (президентка Угорщини. – ред.). На площі перед ним розміщена колекція військових трофеїв, обстріляних російських танків і бойових танків, які виставлені на огляд. Поруч з нею періодично влаштовується виставка, яка представляє страждання Варшави в 1944-45 роках і Маріуполя в 2022 році в майже ідентичних зображеннях. Кожна війна завжди показує себе в однаковому жорстокому і спотвореному обличчі.

Високий цегляний паркан, що оточує сад центру української православної церкви, обставлений фотографіями героїв-військових, які загинули в боях на Донбасі 2014-16 років. Після цієї брами починається новий розділ: перерахування жертв війни 2022 року.

Шокує, скільки молодих дівчат сьогодні серед загиблих героїв…

21 грудня 2022 р.

О 10-й вечора ми на прикордонному посту у Берегшурані. На жаль, він не порожній, перед нами десь 20 машин. Охорона українського кордону та митниці не була такою бюрократичною та важкою, як угорська сторона. Останній раз мені так важко було потрапити в Румунію за часів Чаушеску у «вісімдесятих»…

Ми перетинаємо кордон близько третьої години ночі і рухаємося до Пешта. О шостій ранку забігаємо в сервіс пана Фюлепа, який займається страхуванням авто. Ми прибули. Нам вдалося завершити місію, ідея якої народилася 21 листопада, разом зі збором, пошуком генераторів, їх доставкою та розподілом, до 21 грудня.

Закарпатські корені угорського благодійника

Замість пост-скриптуму: з’ясувалося, що у Ондраша Івана Бояра частина родини – із Закарпаття.

«Довгий час я навіть не знав, що частина моєї родини походить з цього краю, по лінії матері. Мій дідусь навчався в Унгварі (Ужгороді). Коли я був там, то пішов до школи, де навчали священиків і перевірив, що мій тоді 16 або 17-річний дідусь справді десь на початку ХХ століття заносив у церкву лавки.

Цікаво було спостерігати, що від крипти у підвалі греко-католицького собору майже нічого не залишилося. З одного боку, угорські імена з часом трансформувалися в українські імена, церковні, тобто тих, хто там служив, єпископів тощо. З іншого боку, тоді совіти всіх витягли. Вони витягли всі кістки зі склепів і розкидали тіла повсюди. Греко-католицькі священики дуже постраждали за часів комунізму. Багато угорських священиків були вивезені в ГУЛАГ, або залишилися там, або повернулися назад лише через тридцять років. Тож це була жахлива епоха. Є сліди цього. Але нічого особистого», – розповів Ондраш у інтерв’ю.

Щодо майбутнього України, то в Ондраша вистачає оптимізму.

«Дивно, що України не було навіть на моїй ментальній карті. Тож я опинився у Бразилії раніше, ніж у сусідній Україні. Мені там не було що робити. І було дуже цікаво, коли ми туди їхали, тоді я дивився, яка це велика країна! Боже мій!

Якщо вона якимось чином увійде до Євросоюзу і стане одним із гравців у сільському господарстві Євросоюзу, то про аграрне домінування Іспанії, Франції, Італії та Греції можна буде забути. Україна має найкращий у світі родючий ґрунт і безкрайні рівнини. Так, це стосується не тільки гарного зерна, а й в усьому, фруктах, в усьому. Це величезна сила. Якщо Україна увійде (в ЄС. – ред.) і буде українсько-польський альянс, він перемістить центр тяжіння на схід у середині Європи, проти французько-німецького тандему», – каже Ондраш.

Ондраш також розповів, звідки бере стільки енергії для такого активного життя, для різних планів, які готовий втілити.

«Мені щойно хтось написав, що росіяни знову хочуть напасти на Київ, і я знову хвилююся… Я не знаю, можливо, це для мене певна форма для зняття тривоги. Навіть занепокоєння щодо зміни клімату виражається у тому, аби щось робити, робити те, що можу. Садимо дерева. Я не можу зробити більше, але це те, що я роблю. І в цій справі так само».

Додатково:

Угорець Іван Ондраш Бояр зібрав кошти на 13 генераторів для жителів Київщини та особисто привіз їх до області. Зокрема, три генератори отримала Ірпінська громада. Про це повідомив мер Ірпеня Олександр Маркушин.

«У себе на батьківщині він із власної ініціативи організував збір коштів. До благодійної акції приєдналося понад 200 небайдужих жителів Угорщини. Іван особисто привіз для Київщини 13 генераторів і 3 із них передав саме Ірпеню. Вони працюватимуть у пунктах обігріву нашого міста», — зазначив Маркушин.

Раніше ми розповідали історію угорського журналіста, поета і письменника Шандора Ясберені (Jászberényi Sándor), який організував доставку в Україну генератора для київського соціального бару Buena Vista Social Bar. Кошти на його придбання зібрали учасники неофіційної асоціації барменів Будапешта.

InfoPost.Media

* Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.