«Зернова угода» та сусіди України

Одразу після того, як Міністерство закордонних справ Російської Федерації остаточно повідомило про відмову Кремля від участі у так званій «зерновій угоді», прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький наголосив, що це рішення Володимира Путіна ніяк не вплине на рішення Варшави про заборону ввезення продовольства з України.

«Ми будемо дуже жорсткими, коли справа дійде до захисту польського ринку», – сказав Моравецький.

Моравецький міг би й не робити цієї заяви. Обмеження на ввезення української сільськогосподарської продукції діють до 15 вересня – і якщо у Варшаві вирішать їх продовжити, це буде черговий конфлікт польського уряду з Єврокомісією, а не з Україною. Але, здається, поки що ніхто в польському керівництві і не думає про цей новий конфлікт.

Президент Польщі Анджей Дуда ще у червні під час зустрічі із Володимиром Зеленським говорив про можливість відмови від обмежень «найближчим часом» і обіцяв використати час, що залишився, для того, «щоб уникнути явищ, які мають негативний суспільний вплив і напрацювати механізми, які дозволять без негативних явищ вести товарообмін та транзит».

Але Матеуш Моравецький каже, як ми бачимо, не про допомогу, а про жорсткість. І ми розуміємо чому. Польське керівництво готується до парламентських виборів, партія «Право і справедливість» боїться провалу та конкурує не лише з ліберальними силами, а й з ультраправим табором. Це його виборцю адресовані слова щодо жорсткості.

Але у результаті якраз у той момент, коли Україна стикається з критичним випробуванням для своєї економіки, вона чує виключно слова засудження політики Путіна – але не чує слів підтримки від своїх сусідів.

Давайте називати речі своїми іменами. Володимир Путін відмовився від «зернової угоди» саме тому, що хоче знищити українське сільське господарство, підняти ціни на продовольство, спровокувати соціальну кризу у країнах «глобального півдня» та міграційну кризу у країнах Європейського Союзу. У результаті ультраправі сили, успіху яких так бояться Матеуш Моравецький та його соратники по партії «Право і справедливість», все одно прийдуть до влади. Причому у багатьох країнах Європейського континенту. І не потрібно самовпевнено стверджувати, що у Путіна все одно нічого не вийде. Передумови для такого розвитку подій є. І їх треба не заперечувати. Їм треба протистояти.

Один із дієвих механізмів – це підтримка українського аграрного сектору у ситуації, коли йому загрожує серйозна небезпека. Путін веде не просто війну для завоювання української території. Путін веде війну за знищення української економіки. Це також екзистенційний конфлікт.

І сусіди України мають це розуміти. Це важливіше за будь-які передвиборчі міркування. Більше того, це й мають бути головні передвиборчі міркування.

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання