Українські школи в Угорщині: чому не діє досі принцип дзеркальності?

З 1993 року офіційно визнані корінні національні меншини в Угорщині мають законодавчо закріплене право створювати самоврядування на державному, регіональному та місцевому рівнях. Якщо під час перепису в населеному пункті хоча б 25 людей зазначили, що вони належать до певної національної меншини, то у цьому населеному пункті можна організувати вибори до місцевого самоврядування цієї національної меншини.

Якраз цього року 9 червня в Угорщині окрім виборів представників місцевого самоврядування, міських голів та виборів до Європейського парламенту також обирали представників самоврядувань національних меншин.

У 1998 році українська національна меншина також створила структуру місцевих самоврядувань. У 1999 році було створено Державне самоврядування українців в Угорщині (ДСУУ). Депутати до самоврядувань всіх рівнів переобираються кожні 5 років.

Дуже важливо, хто матиме після виборів більшість голосів у державному самоврядуванні, адже це найголовніший державний орган для представництва нашої меншини. Цей орган має визначати напрямки розвитку для меншини на 5 найближчих років.

Право голосувати на виборах самоврядувань є лише у громадян Угорщини, які мають угорську прописку й офіційно визнають свою приналежність до меншини (в такому випадку до української). На даний час таких виборців української меншини є приблизно 1800, хоча в Угорщині проживає багато більше українців.

👉 Читай також:
Представником української національної меншини в Угорщині стала Ліліана Грекса

9 червня цього року виборці української меншини у 107 населених пунктах Угорщини мали можливість взяти участь у виборах до самоврядувань. Але, наприклад, у місті Сомбатхей є дуже активна громада українських переселенців, проте раніше ми не змогли знайти там угорського громадянина, який би офіційно належав до української нацменшини, тому самоврядування напевне там поки ще не буде. 

На жаль, за останні 20 років наше Державне самоврядування не використало всі можливості, які надає угорська держава в Законі про національні меншини. Адже Закон Про національну меншину в Угорщині діє вже 31 рік, але те, що ми бачимо — українська меншина до минулого року все ще не мала своєї школи, хоча це право, гарантоване угорською державою. Неодноразово мене питали: «а чому всі рахують угорські школи в Україні, а в самій Угорщині українських шкіл немає?» Особливо частим це питання стало після повномасштабного вторгнення Росії в Україну і лунало від українців, які вимушені були переїхати до Угорщини. Проблема не в угорському законодавстві або в намірі Угорської держави. Бо створити школу національної меншини може самоврядування цієї національної меншини. Так виглядає, що лідери та члени нашої громади не вважали це питання терміновим. З 13 корінних меншин в Угорщині подібна ситуація тільки з вірменською громадою, яка теж не має своїх шкіл. 

Спроби рухатись у напрямку відкриття українських класів були. Наприклад у 2016-му, коли в одній із будапештських шкіл мав відкритись «український» клас. Але і тоді з восьми необхідних для запуску класу учнів назбиралось заледве двоє. Можливо, якби у 2000-х роках вдалось законодавчо оформити вже існуючу українську недільну школу, батьки з часом зрозуміли б, що вчити дітей українською важливо не тільки один день на тиждень.

Тільки у 2023 році нам вдалось відкрити школу ім. Лесі Українки в Будапешті та Ніредьгазі при Державному самоврядуванні українців. Ця школа працює поки як додаткова визнана державою освіта — в другій половині дня або на вихідних. Тут учні можуть вивчати українську мову та літературу і народознавство. А на закінчення навчання отримати диплом державного зразка. На жаль, були негативні відгуки, і навіть в Україні, щодо цих шкіл. Проте, якщо зважати на двадцятирічне запізнення та з огляду на кількість шкіл інших національних спільнот, я вважаю це великим кроком вперед. З моменту оголошення про відкриття школи ім. Лесі Українки близько 100 дітей відразу записались до неї. А зараз щонайменше три угорських міста також зацікавлені у відкритті такого навчального закладу. 

👉 Читай також:
«Діти з угорськомовних сіл доїжджають до нас, щоб навчатися українською». Історія (не)звичайної школи на Закарпатті

З огляду на те, що зараз в Угорщині проживає велика кількість вимушено переселених українців, я на своїй сторінці у Facebook провела опитування серед них та батьків дітей, які вже відвідують школу ім. Лесі Українки, щоб зрозуміти потреби. Мене цікавив рівень попиту на повністю або частково україномовну школу. Звісно, претендувати на стовідсоткову точність складно, однак результати показують приблизну картину настроїв українців в Угорщині щодо потреби в україномовному навчанні. Переважна більшість вимушено переселених родин (76% з тих, що брали участь в опитуванні) хочуть, щоб діти навчались українською мовою і паралельно вивчали угорську мову та літературу. І це зрозуміло, оскільки вони не відкидають надії невдовзі повернутись назад до України.  

А от батьки учнів школи ім. Лесі Українки бажають у своїй більшості, щоб діти навчались угорською мовою і додатково вивчали українську мову, літературу та культуру (лише 16,5% батьків за те, щоб всі предмети викладались українською, крім угорської мови та літератури).

27 березня цього року Державне самоврядування українців Угорщини погодило мою пропозицію, яку я подала через освітній комітет, почати процес створення повноцінної п’ятиденної школи для українських дітей, тож початок є. Однак можливість розширення та масштабування, напевно, розглядатимемо вже після виборів до самоврядувань національної меншини.

Ліліана Грекса для InfoPost.Media

Запрошуємо прочитати також інші авторські колонки для нашого видання.

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».