Бути кримською татаркою — значить, бути вільною: як вимушена переселенка інтегрується в Чернівцях
10 Квітня, 2024
Що об’єднує на перший погляд дуже різні нації та держави? Ми спробували знайти відповіді на ці запитання за допомогою істориків.
Періоди у спільній історії були різними – часом і напруженими, і дружніми. На тему українсько-угорських стосунків написано чимало наукових статей, опубліковані дослідження істориків, виходили і окремі книги, монографії. Ми ж вирішили скористатися матеріалами міжнародної наукової конференції під назвою “Україна-Угорщина: спільне минуле і сьогодення”, що проходила у Києві ще у 2005 році.
З тих пір відбулося чимало знакових подій у стосунках між нашими країнами. Але наразі погортаємо сторінки далекої минувшини і згадаємо як все починалося…
Основні етапи та проблеми історії українсько-угорських взаємин окреслив український історик, професор Степан Віднянський, автор понад 500 наукових праць.
***
Угорщина однією з перших країн світу визнала державну незалежність України і вже 3 грудня 1991 року встановила з нею дипломатичні відносини. Угорщина була першою серед усіх сусідніх держав, яка підписала з Україною 6 грудня 1991 року Договір про основи добросусідства та співробітництва. Це було обумовлено цілим рядом факторів та обставин, серед яких не останню роль відігравали історичні традиції міждержавних, а також громадсько-політичних й культурних взаємин між сусідніми українським та угорським народами.
Велике переселення
Цим взаєминам поклало початок переселення мадярських (угорських) кочових племен із регіону Південного Приуралля до Тисо-Дунайської низовини в добу раннього середньовіччя – наприкінці IX ст., під час якого здійснювалися безпосередні контакти з населенням Наддніпрянщини, Києва, Галича тощо.
Засвоєння нової території – т.з. “здобуття батьківщини”, а також початок переходу до осілості і формування ранньої державності складають головний зміст угорської історії X ст. З того часу почався новий етап контактів угорців з народами Європи, який характеризувався, з одного боку, значною конфронтацією та грабіжницькими походами, а з другого – поступовим втягненням угорців у європейську політику, дипломатію та господарсько-культурні зв’язки…
Перехід угорців через Карпати. Фрагмент панорами Арпада Фесті.
Щодо безпосередніх контактів між уграми і давньоруськими племенами, то вони були започатковані ще до утворення угорської держави. Наприклад, угорський хроніст XII ст. “Анонімус” говорячи про захист вождями слов’янських племен Тисо-Дунайської низовини і карпатського передгір’я своїх “градів” від угорської навали в кінці IX ст., згадує князя “Унгограда” (нині Ужгороду) Лаборця, який зміг втекти із своєї фортеці і загинув біля річки Свиржави (нині Лаборець у Східній Словаччині)…
Князь Лаборець. Ужгородський замок. Скульптор Михайло Колодко
У цей час практично уся територія Карпатської Русі (нині Закарпатська область України) була підкорена угорцями й включена до складу Угорського королівства. В результаті угорські королі вийшли в прямі стосунки з руськими князями Галицького князівства, беручи безпосередню участь в їх суперечках, аж до втручання у боротьбу за великокняжий престол у Києві.
Київська Русь, монголо-татари та Угорське королівство
Особливо тісні відносини у різних галузях життя склалися в ХІ-ХІІ ст. між Угорським королівством і Київською Русю – двома великими сусідніми християнськими державами, а з настанням роздробленості Давньоруської держави у XII ст. – між Угорщиною, що перетворилася на той час на одну з найвпливовіших країн Центрально-Східної Європи, і окремими руськими князівствами, насамперед Галицьким і Волинським, а згодом, у ХПІ ст. – Галицько-Волинським князівством. Про династичні, дипломатичні, військово-політичні, торговельно-економічні угорсько-руські відносини тих славних історичних часів державності наших народів написано вже чимало.
Король Угорщини Андраші І та королева Угорщини Анастасія. Балатон. Скульптор Богдан Корж
Важливо наголосити, що русько-угорські стосунки не були перервані і після завоювання Русі монголо-татарами в середині XIII ст. та припинення існування на початку ХІV ст. династії Арпадів і приходу до влади в Угорщині династії Анжу.
Добре відомою є, наприклад, історія з подільським князем Федіром Корятовичем, який, зазнавши поразки від литовсько-польського великого князя Вітовта у 1393 р., разом із своїми людьми втік до Угорщини, де знайшов захист у короля Жігмонда, отримавши від нього у володіння місто Мукачево та навколишні території. З приходом руського князя Корятовича на Закарпаття історики пов’язують подальший соціально-економічний розвиток цього краю (зросли міста Мукачево, Берегово, навколо них виникло багато нових поселень, був побудований Мукачівський замок, а на Чернечій горі близь нього заснований монастир), а також зміцнення позицій автохтонного русинського населення завдяки рішучим виступам князя проти їх закріпачення, латинізації та мадяризації.
Князь Корятович. Мукачівський замок. Скульптор Іван Бровді
У зв’язку з цим слід також наголосити, що в існуванні та зміцненні українсько-угорських зв’язків значну роль відіграло те, що в силу історичних обставин обидва народи в свій час входили до одних і тих же державних організмів. Мова йде, насамперед, про русинів-українців Закарпаття, які, перебуваючи в складі Угорщини, поділяли історичну долю угорського народу, разом боролися проти спільних зовнішніх і внутрішніх ворогів.
Щодо українсько-угорських взаємин взагалі, то їх другий історичний етап можна пов’язати із спільною боротьбою проти турецьких загарбників та проти австро-габсбурзького гніту, яка тривала майже п’ятсот років. Наприклад, у 1444 р. під Варною українські загони разом з угорцями та іншими центральноєвропейськими народами брали участь у невдалій битві з турками. Закарпатські українці брали активну участь в селянській війні під проводом Дьєрдя Дожі у 1514 р., були учасниками багатьох інших селянських повстань, які охопили Угорщину у ХVІІ і на початку ХVІІІ ст.
Ференц ІІ Ракоці. Берегово. Скульптор Лайош Дьорфі / MTI/Nemes János
Національно-визвольна війна угорського народу
З 1703 по 1711 рр. тривала, як відомо, національно-визвольна війна угорського народу на чолі з трансільванським князем Ференцем II Ракоці (1676-1735) проти панування Габсбургів. Визвольний похід угорських повстанців розпочався на Закарпатті, де в травні 1703 р. в селі Вари Березького комітату почалось повстання селян, а 7 червня відбулася перша битва повсталих куруців з дворянським ополченням біля закарпатського села Довге. Незабаром тисячі мешканців цього українського краю стали бійцями й командирами в загонах визвольної армії. Вони становили, зокрема, основу лейбгвардії князя Ракоці.
Не випадково у своїх мемуарах він згадував русинів як “найвірніший народ”, підкреслюючи: “Відданість цих людей була безмежною, вони вливалися в ряди моєї армії і більше не відставали від мене… Вони заявляли, що їх бажанням є жити або померти разом зі мною”.
У свою чергу, відомі факти про участь угорців у національно-визвольній війні українського народу в 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького.
“В’їзд Богдана Хмельницького до Києва”. Художник Микола Івасюк
Тільки в реєстрі Війська Запорозького 1649 р. відомим українським істориком Ф.П.Шевченком було виявлено десятки людей з такими прізвищами, як Ільяш Венгер, Йосип Венгрин, Хома Ференц, Марко Угрин, Іштван Венгрин, Коман Старий та інші, що свідчило, на думку вченого, про їх угорське походження…
Загальновідомим є також факт військової співпраці Б.Хмельницького з угорсько-трансільванським князем Д’єрдєм Ракоці II у 1657 р.
А у ХVІІІ ст. сотні вихідців з Угорщини перебували на Україні в російських військових формуваннях, головним чином в гусарських полках, і мали можливість безпосередньо познайомитися з життям українського народу. Ці полки брали активну участь в російсько-турецьких війнах, у визволенні півдня України від турецько-татарських загарбників.
Чимало прикладів взаємної підтримки й солідарності українського і угорського народів можна навести з історії розвитку їх національно-визвольних рухів у XIX – початку XX ст. Зокрема, коли угорський національно-визвольний рух досяг свого піку під час буржуазно-демократичної революції 1848-1849 рр., населення західноукраїнських земель, що перебували на той час в складі Габсбурзької монархії, активно підтримало боротьбу проти її абсолютистського режиму і переймане ідеями угорського поета-демократа, трибуна революції Шандора Петефі, із зброєю в руках встало на захист “Свободи, Рівності та Братерства”.
Шандор Петефі. Київ. Скульптор Ласло Куташ
Наприклад, події в Угорщині мали вплив на селянський рух на чолі з Лук’яном Кобилицею, що охопив Буковину. Мабуть не випадково свідок тих подій, знавець дум і прагнень повсталих буковинських селян поет демократ Юрій Федькович в своїй поемі “Лук’ян Кобилиця” вкладає в уста свого героя слова: “Угри волю добувають, поможуть і нашу”.
В ході революції поглибилися зв’язки громадсько-політичних діячів Закарпаття, Галичини і Буковини з демократичними силами Угорщини і зміцнилися прогресивні тенденції в розвитку національної культури і суспільної думки на цих українських землях. Відомо, з якою повагою до угорського народу висловлювалися такі українські письменники і громадські діячі як Іван Франко, Юрій Федькович, Панас Мирний, Тарас Шевченко, Леся Українка, Павло Грабовський, Іван Сільвай, Андрій Дешко та інші.
Культурна сторінка угорсько-українських відносин
Говорячи про українсько-угорські громадсько-культурні зв’язки, слід відзначити, що вони мали місце впродовж майже всього тисячолітнього сусідства двох народів, розвивалися у різних галузях, про що свідчать українсько-угорські рецепції в літературі, мистецтві, музиці тощо, які, на наш погляд, заслуговують на подальше ґрунтовне дослідження.
З Києвом, наприклад, пов’язана цікава і багато в чому загадкова сторінка творчої біографії та приватного життя видатного угорського композитора Ференца Ліста.
А видатний український просвітитель, філософ і поет Григорій Сковорода понад двох років в середині ХVІІІ ст. перебував в Угорщині, де, як писав біограф Сковороди М.Ковалинський, “бувши цікавим та маючи охоту, дбав знайомитися найбільше з людьми, що наукою та знаннями дуже славились тоді…” і “…збагативши нарешті розум свій потрібними знаннями, почув непереможне бажання повернутися на Україну”.
Григорій Сковорода. Пам’ятна монета
Досить інтенсивними, особливо починаючи з ХVІІІ ст., були українськоугорські торговельно-економічні зв’язки, які теж потребують предметного дослідження. Головним товаром, що завозився угорськими купцями на Україну, наприклад, було виноградне вино, яке продавалося ними на ярмарках в містах Броди в Галичині та Бердичів на Правобережній Україні, а також в Запорозькій Січі та багатьох містах Лівобережжя. Зокрема, як було з’ясовано за першоджерелами відомим українським істориком І.Г.Шульгою, у 1763 р. на Лівобережну Україну було завезено угорського вина на суму понад 3 тис. крб.
Пивниця (пінце) у Токаї
З Угорщини завозилися на Україну також шовк, цукерки, скакові коні для поміщицьких заводів та інші товари. Українські купці, зокрема ніжинські, у свою чергу, отримували дозвіл на право торгівлі в Угорщині, куди завозилися різні вироби з хутра та інші текстильні вироби.
Друга світова війна
Непростими були українсько-угорські відносини у буремному XX столітті, початок якого відкрив в їх історії новий етап. На початку минулого століття вони ускладнювалися воєнними діями та революційними умовами, згодом обидва народи опинилися по різні сторони барикад Другої світової війни, а після неї – були залучені до “соціалістичного експерименту” під наглядом комуністичного керівництва Радянського Союзу.
Нарешті, після розпаду СРСР наприкінці XX ст. незалежна Україна і Угорська Республіка започаткували принципово новий етап в історії взаємовідносин.
Для істориків обох держав цей важливий етап українсько-угорських взаємин надає чимало цікавих тем й проблем для дослідження.
Не менш важливими, на наш погляд, є питання про ставлення угорських політичних сил до національно-визвольних змагань українського народу, причому на різних історичних землях України, про взаємовідносини угорських солдатів з місцевим населенням України під час війни, про ставлення різних українських політичних сил до розпаду Австро-Угорщини і революційних подій в самій Угорщині у 1918-1919 рр. тощо.
Ще більше маловивчених й складних питань з історії українсько-угорських відносин залишила дослідникам Друга світова війна. Це і вторгнення угорських військ в Карпатську Україну в березні 1939 р. та становище Закарпаття в складі Угорщини у 1939-1944 рр., і участь угорських армій у воєнних операціях на території України, і репресії радянських властей щодо угорців Закарпаття (близько ЗО тис. чол.) у 1944-1945 рр., і доля угорських військовополонених в Радянському Союзі та інше.
І, нарешті, останнім часом активно включилися вчені, зокрема українські дослідники, у вивчення актуальних питань становлення та розвитку українсько-угорських міждержавних відносин на сучасному етапі, ролі транскордонного співробітництва, громадськості й національних меншин в їх поглибленні, співпраці незалежної України та Угорської Республіки на міжнародній арені в контексті європейського інтеграційного процесу.
***
“Історія свідчить, що Україна започаткувала шлях до Європи не з діалогу з великими європейськими державами, а із входженням українських земель до структурних зв’язків між сусідніми європейськими країнами.
Історичний досвід доводить, що реалізація одного із найважливіших для України зовнішньополітичних орієнтирів – західноєвропейського вектору як обов’язкової поєднуючої ланки до Великої Європи – можлива насамперед через розвиток відносин з центральноєвропейськими країнами, особливо з тими, до складу яких входили українські землі і де й сьогодні мешкає чимало українців. Не менш важливим є врахування успішного досвіду постсоціалістичної трансформації наших західних сусідів, що дозволило їм у безпрецедентно стислі терміни досягти такої, здавалося б, недосяжної мети як возз’єднатися з Європейським Співтовариством.
Однією з таких країн є Угорська Республіка – новий повноправний член Європейського Союзу, яка пішла на офіційні політичні контакти на вищому рівні з Україною (на той час УРСР) ще до розпаду СРСР, про що добре пам’ятають і з вдячністю згадують в Києві”, – зазначив під час конференції Валерій Смолій, директор Інституту історії України НАН України, академік НАН України.
Тим часом, спільна історія України та Угорщини триває, і якою вона буде надалі залежить від багатьох чинників. У цьому контексті вкрай важливо продовжувати і наукові контакти, обмін досвідом та плідну співпрацю між нашими країнами.
Фото з відкритих джерел
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
