Старий Прохазка

Австро-Угорська імперія мала дві непритаманні імперіям особливості. 

Перша: тут не було такого гніту народів, який існував у Російській імперії. А друга особливість полягала в тому, що коли всі підкорені народи Росії люто ненавиділи царів, то австрійських монархів переважно любили. 

Це звісно не свідчить про те, що вони були ідеальні.

У хорватському місті Опатія я був мило здивований, зустрічаючи на лавочках таблички: “Тут любила відпочивати цісарева Єлизавета”, “Тут милувався морем цісар Франц Йосиф”. А увечері в ресторації звучали пісні, які знають усі галичани, правда, хорватською. Виявилося, що й пісень у нас спільних багато.

Опатія була популярним курортом, у Львові на вулиці Легіонів (тепер проспект Свободи) навіть була ресторації під італійською назвою курорту – “Abbazia”.

Отже, належала колись Західна Україна до Середземномор’я і навіть мала свого адмірала австрійського флоту Ярослава Окуневського.

Суттєва різниця між австрійськими і російськими монархами полягала в тому, що австріяки не забували робити щирий реверанс на адресу кожного народу, який провідували, промовляючи кілька фраз місцевою мовою. Так зокрема вчинив крон-принц Рудольф, провідавши Гуцульщину. 

Зараз між полонинами хоч лавочки й нема, але є Стежка Рудольфа.

Промовляв українською і останній цісар імперії Франц-Йосиф (1830-1916), який заснував перший парламент і перетворив Австро-Угорщину на конституційну державу. А Вільгельм Габсбурґ настільки добре володів українською, що писав нею вірші і видав цілу збірку. Натомість царі ніколи до цього не опускались і не піднімались.

Коли цісареву Єлизавету смертельно поранив божевільний анархіст, вся країна щиро сумувала. В Галичині з’явилася популярна балада, яку й досі співають:

Наша пані цісарева цісарського роду

Поїхала ся купати в Карилсбадску воду.

Якийсь батяр нехрещений, в Парижу рождений,

Запхав пані цісаревій шпіндель затруєний.

Впала пані цісарева, кровця ся полила,

Не минуло цвай мінуті – ґанц духа спустила.

З особливою любов’ю ставилися до австрійських монархів у Галичині й Буковині. Франц Йосиф, якого тут називали “наш тато Франца Йосиф”, відвідав ці терени у 1851, 1880 та 1903 роках. Коли вирушив у свою другу мандрівку, маси народу стрічали його на кожній станції, побожно вклякали і підкидали шапки, а хто мав коней і запряги, то їхали повз колію і махали шапками.

Мало того – Галичина виявилася найпоетичнішим краєм. Ніде цісаря не вітали стількома віршованими ораціями, як тут. Всі газети рясніли цими одами.

 – Ваш приїзд, найясніший пане, викликав неймовірний спалах любові, поваги і відданості, – пояснював монархові намісник Галичини Альфред Потоцький. – І то такий потужний, що орації на вашу честь пише нині кожен, хто писати вміє.

 – А скільки вміє? – невинно поцікавився цісар.

– В Галичині, за статистикою, кожен шостий.

Цісар викликав міністра освіти і висловив йому своє невдоволення, що Галичина така занедбана. І вже з наступного дня у вікна цісарського вагону сипалися не десятки, а тисячі листів з вітаннями і проханнями. На четвертий день тієї листовної лавини ошелешений цісар знову викликав міністра освіти.

 – Чи ви гадаєте, що та купа листів замилить мені очі? Не листів має бути більше, а шкіл.

Незважаючи на те, що особистий лікар заборонив цісареві брати до рук ті листи з огляду на епідемію холери в Галичині, Найясніший власноручно збирав їх з підлоги і складав, разом з мікробами, до спеціальної скриньки.

Бруно Шульц писав не без гумору: “Франц Йосиф І не був ворогом сумлінної та богобоязної радості. Це він вигадав зі своєрідною передбачливою добродушністю ц.-к. (цісарсько-королівську) лотерею для народу, єгипетські сонники, ілюстровані календарі, а також ц.-к. табак-трафіки”.

Невістка імператора, архикняжна Стефанія голосно обурювалася кльозетами в палацах Гофбурга і Шонбрунна. То були справді допотопні виходки без води і з незмінними оббитими червоним оксамитом сидіннями. Стефанія добивалася від чоловіка правдивої революції: усунути зі спалень крісла з нічними горщиками, які щоранку забирала служба, і запровадити усе популярніші у європейських замках ватеркльозети.

Але позиція архикнязя Рудольфа була при дворі надто слаба, аби міг форсувати цю концепцію. А Франц Йосиф завше був проти будь-яких не випробуваних до кінця новинок. У ту кльозетову справу втрутилися навіть бельгійський та англійський двори. Але імператор так і не погодився. Спав на залізному ліжку, яке всюди возив із собою, то чому би мав зрадити свій імператорський виходок, який пам’ятав ще сідниці його діда і прадіда?

Хоч уже був підтоптаний, та не втрачав зацікавлення жінками. Коли за третім разом відвідав Львів і побував в опері, то сказав бургомістрові Цюхцінському в антракті:

– Мої ґратуляції, пане бургомістре, дуже мені сподобалася ваша опера.

Бургомістр, червоний від зворушення і щастя, випалив:

– Jawohl, Majestat! Die Singer sind gut, nur die choren sind schlecht! (Так, Найясніший Пане! Співаки добрі, тільки курви погані!).

Цісар був збентежений.

 – Казалисьте, панове, що я ві Львові, а виявляється, що це Будапешт.

Допіру під сам кінець антракту вдалося витлумачити монархові, що пан бургомістр мав на думці хор, а не huren, себто повій. А тому нема підстав змилити Львів з Будапештом, який називали у Відні через велику кількість будинків розпусти Гуренпештом.

Монарх, одначе, до кінця вистави був виразно зворушений, попросив льорнетку і стежив за виставою з небаченою досі увагою.

Цісар їв дуже скромно і мало. Незважаючи на те, його турбувала вага. Дав навіть завдання контррозвідці зібрати відомості про вагу інших монархів. Згідно з рапортом, який отримав цісар, англійська королева Вікторія важила 95 кг, король Португалії 87,5 кг, румунська королева Кармен Сільва 82 кг.

Наш цісар, що заважив ледве 70 кг, був таким задоволеним з рапорту, що нагородив його авторів срібними медалями. Старушок і не здогадувався, що контррозвідники, окрім даних з Бухареста, усі інші трішечки підплюсували.

Справжнім шоком стала для цісаря вістка про те, що спадкоємець трону страждає на різачку (по-теперішньому – гонорею).

– На цю хворобу страждає принаймні раз на рік до 20 відсотків усіх жовнірів Вашої Цісарської Мості, – тлумачив родинний лікар.

На його думку, це явище було наслідком бойового запалу вояків і надто великої кількості публічних закладів, де тяжко працювали добряче підтоптані доньки Венери.

– Найстарша проститутка, яка ще працює для добра імперії – це Марія Торнетта, італійка, котра обслуговує клієнтів, незважаючи на свій 81 рік!

 – О! Велика шкода, – зітхнув цісар, – що характер занять Марії Торнетти не дозволяє використати її життєпис для шкільного підручника! Але, думаю, в читанках для дітей варто б наголосити, що особи, які по-справжньому кохають свою працю, повинні стежити за здоров’ям і не заражати інших.

З Франца Йосифа не раз кпили, але він ніколи не ображався. Коли у 1901 році чеський часопис “Svĕtozor” помістив на першій сторінці фото з цісарського спацеру, підписавши “Prochazka na mostĕ” (“Прогулянка на мості”), відтоді для всіх мешканців Чехії цісар став “старим Прохазкою” або “Der alte Prochazka”. Бо Прохазка – це одне з найпопулярніших чеських прізвищ.

Так розповідає легенда, яка мандрує вже роками. Однак насправді підпис під фото був інший: “Promenáda na novém pražském mostě”. А як довели історики, прізвисько “старий Прохазка” з’явилося значно давніше, не лише серед чехів і пов’язане з прізвищем вістуна, який завше їхав на коні у багатій убері перед цісарським поїздом, нагадуючи своєю появою, що треба зняти капелюхи. “О! Їде старий Прохазка!” – котилося з вуст до вуст.

“Через це й такий дідок, як старий Прохазка, пустився воювати”, – мудрував бравий вояк Швейк.

Жарти про старого Прохазку траплялися цісареві не раз і у віденських газетах і, хоч він не завше здогадувався про кого йшлося, але дуже вони йому подобалися.

 – От як цікаво! Деколи цей старий Прохазка разюче нагадує мене.

Запрошуємо прочитати також інші колонки автора для нашого видання.

Юрій Винничук, спеціально для InfoPost.Media

Фото Віталія Воробйова

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.