Цієї осені Інститут Центральноєвропейської Стратегії, який є видавцем Infopost.Media, замовив у Фонду “Демократичні ініціативи” імені І.Кучеріва всеукраїнське дослідження, щоб дослідити ставлення українців до країн Центральної Європи, але в її переосмислених обрисах. 

Деякі результати цього дослідження можуть насторожити, відтак дуже важливо сприймати їх критично та не вириваючи в контексті. 

Саме в такому ключі ми спробуємо це дослідження та його результати презентувати.

Ідея дослідження  

В основі цього соціологічного дослідження лежить та ж сама ідея, що й в основі Інституту Центральноєвропейської Стратегії, який є видавцем Infopost.Media, та власне в основі нашого видання. 

Ця ідея полягає в тому, аби поглянути на Україну як частину Центральної Європи. При чому нової Центральної Європи, тобто умовно консолідованого геополітичного регіону, який є частиною колективного трансатлантичного Заходу. 

Попри, на перший погляд, складність та претензійність подібного бачення, ми в Інституті та редакції Infopost.Media переконані, що Центральна Європа і Захід – це природні та історичні середовища України, звідки вона була “поцуплена” Російською імперією, Радянським Союзом та донедавна Росією. Сучасна російсько-українська війна – це сучасна спроба, з одного боку, Кремля повернути та утвердити у своїй сфері впливу Україну чи то в форматі “колонії” чи контрольованої “буферної зони”, з іншого боку, це чергова спроба України віднайти свою суверенність, доформувати політичну українську націю та стати частиною Заходу.

Відтак, ми в Інституті Центральної Європи прагнемо концептуалізувати та адвокатувати нову стратегію України в Центральній Європі задля консолідації цього геополітичного регіону та інтеграції України до трансатлантичної спільноти. 

І дане соціологічне дослідження є черговим невеликим кроком у цьому напрямку.

Наші спроби концептуалізації, переосмислення та можливого “перевинайдення” сучасної Центральної Європи грунтується також на баченнях Мілана Кундери, Збігнєва Бжезінського, Тімоті Снайдера, Сергія Плохія, Пітера Померанцева.

Нова Центральна Європа

Є кілька розумінь Центральної Європи та її меж. І мабуть ключовим моментом в цьому ключі є те, що Центральна Європа не є географічним, а політичним та геополітичним поняттям.

Ще ледь не до середини ХХ століття, а можливо й до моменту падіння Берлінської стіни, Німеччина вважалася центральноєвропейською країною. І ця приналежність виходить з концепту Mitteleuropa, сформованого в ХІХ- на початку ХХ столітті. 

Міжнародна ініціатива під назвою Центральноєвропейська ініціатива включає 18 країн, у тому числі як Албанію та Італію, так і Україну. Але не Росію.

У нашому соціологічному дослідженні Центральна Європа охоплює такі країни, як Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Румунія, Молдова, Австрія, Німеччина та звісно ж Україна. Окремий фокус було зроблено саме на безпосередніх західних сусідах України – країнах Вишеградської четвірки та Румунії. 

Методологія дослідження

Наше соціологічне дослідження було проведено Фондом “Демократичні ініціативи” імені І.Кучеріва у співпраці з Київським міжнародним інститутом соціології з 22 жовтня по 12 листопада 2021 року. 

Метод дослідження – метод CATI (телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера; computer-assisted telephone interviews) на основі випадкової вибірки номерів мобільних телефонів. Вибірка репрезентативна для дорослого населення (віком 18 років і старше) України.

Опитування проводилося у всіх областях України, окрім територій, які тимчасово не контролюються владою України, – АР Крим, окремі райони Донецької та Луганської областей. Польовий етап тривав з 2 до 11 листопада 2021 року. В результаті польового етапу було зібрано 2003 анкети.

Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і з врахуванням дизайн-ефекту 1,1) не перевищує: 2,4% для показників близьких до 50%, 2,1% — для показників близьких до 25%, 1,5% — для показників близьких до 10%.

Таким чином, дане соціологічне дослідження є не просто репрезентативним, а й з дуже низькою похибкою.

Результати соціологічного дослідження в деталях

Згідно з даними соціологічного опитування, українці загалом добре ставляться і сприймають усі охоплені дослідженням країни, при чому як на політичному, так і на побутовому рівні (подорожі, споживання товарів, робота). Особливо вирізняються в позитиві — Польща, Чехія, Німеччина та Австрія.

Натомість Угорщина Угорщина дещо “вибивається” з цієї позитивної однозначності.

Угорський контекст

Це звісно ж обумовлено і тим, що вже 4-й рік між Києвом і Будапештом триває суперечка щодо мови навчання угорської нацменшини в Україні, що супроводжується блокуванням Угорщиною зближення України з НАТО (вето на засідання комісії Україна – НАТО). 

Також варто враховувати, що дане дослідження було проведено на тлі чергового загострення в українсько-угорських відносинах через новий газовий контракт Будапешта з Газпромом, згідно з яким російський газ до Угорщини буде йти в обхід України. 

Це загострення супроводжувалися і гострими та навіть безвідповідальними заявами окремих політиків, і російськими інформаційними спецопераціями, які описували можливість “силового зіткнення” між Україною та Угорщиною.

Рекомендуємо переглянути ці 2 розслідування:

• • • Російський фейк про військову напругу між Будапештом і Києвом “вкинули” і в угорський інформпростір
    • Як російська пропаганда лякає фейками про угорські війська під кордоном з Україною

Відповідаючи на запитання, як, на вашу думку, ставляться до України наступні країни, 28,3% опитаних сказали, що Угорщина ставиться до України дружньо, з них 26,7% — скоріше дружньо, 1,6% — дуже дружньо. Ще 39,1% українців відповіли, що Угорщина ставиться до України нейтрально. І 15,3% — що вороже, з них 2% — дуже вороже, і 13,3% — скоріше вороже. Примітно, що 17,3 опитаних не змогли ствердно відповісти на це запитання.

Загалом така суспільна думка щодо Угорщини в Україні виглядає непогано з огляду на контекст українсько-угорського протистояння останніх років, що супроводжувався низкою скандалів щодо угорського втручання в українські вибори, забороною в’їзду для угорських дипломатів та урядовців, низкою провокацій.

Хоча, звісно, у порівнянні з іншими безпосередніми західними сусідами України, Угорщина має гірші оцінки, що видно з графіки.

Більше того, на окреме запитання з приводу політики Угорщини щодо угорської нацменшини на Закарпатті, відповіді українців вкрай насторожують:

41.4% опитаних вважають, що ця політика підтримки угорської нацменшини Будапештом є “підготовкою до можливого приєднання цих територій до Угорщини, анексії та окупації”

Ще 19,9% опитаних зазначили, що це “справді дружня допомога угорській меншині на Закарпатті”, і 18,4%  — що це сприяння розвитку краю за умови узгодженості дій угорського уряду з умовами українського уряду. 20,3% — не змогли ствердно відповісти на це запитання.

У цьому ключі важливо наголосити на тому, що:

Перше: насправді думки українців розділилися: практично стільки ж опитанних, скільки вбачають в політиці Угорщини на Закарпатті загрозу, вбачають протилежне — “дружню допомогу” та “сприяння розвитку регіону”.

Друге: на аналогічне запитання в рамках іншого опитування за 2020 рік, мешканці Закарпаття відповіли однозначно, що дії Угорщини не несуть ніякої загрози. Щоправда, у тому соцопитуванні не було опції “анексії та окупації”.

Третє: важливо не забувати про те, що російській агресії проти України, зокрема окупації Криму та Донбасу, передувала агресивна підтримка російської та російськомовної громади цих регіонів.

Четверте: у схожому опитування в Румунії за березень цього року, проведено також методом САТІ (1100 осіб опитано, віком від 18 років; похибка 2,95%), 49,5% опитаних відповіли “так” на твердження “Угорщина прагне відібрати Трансільванію в Румунії”. Натомість, 43,2% опитаних в Румунії не згодні з цим твердження, і 7,4% опитаних не змогли ствердно відповісти. 

Зауважимо, що в Україні компактно в межах Закарпатської області проживає близько 100-150 тисяч етнічних угорців. У Румунії так само компактно переважно в межах Трансільванії проживає близько 1,2 мільйони етнічних угорців.

П’яте: важливо враховувати низку об’єктивних обставин, які ставлять під сумнів раціональність такої громадської думки в Україні та Румунії щодо політики Угорщини щодо угорської громади в цих країнах. Щонайменше, варто брати до уваги, що Угорщина є членом НАТО, як і Румунія, а Україна прагне вступити до цього альянсу насамперед заради гарантій безпеки. 

До слова, згідно з одним з останніх соцопитувань (листопад 2021, Інфосапіенс на замовлення Центру “Нова Європа”), 52,7% українців вважають, що Україна має стати членом НАТО.

Прагнути вступити до НАТО і боятися окупації своєї території з боку члена НАТО — це абсолютно нераціональний контекст, а тому потребує ще більшої уваги та критичного мислення.

Кого цікавлять додаткові роз’яснення з приводу контексту сучасних українсько-угорських відносин, радимо подивитися також відео, створене редакцією Європейської правди.

Українці в захваті від Польщі, Німеччини та Чехії?  

Згідно з соцопитуванням Інституту Центральноєвропейської Стратегії, 52% опитаних вважають, що Польща ставиться до України дружньо (45,4% — скоріше дружньо і 6,6% — дуже дружньо). Ще 34,2% — відповіли, що нейтрально, і 8,2% — що вороже, з яких 0,7% — дуже вороже і 7,5% — скоріше вороже. Тільки 5,6% опитаних не змогли ствердно відповісти на це запитання, і це найнижчий показник серед усіх безпосередніх сусідів України.

Майже такі ж оцінки отримала від українців Чехія: 49,7% українців вважають, що ця країна ставиться дружньо до України (44,8% — скоріше дружньо та 4,9% — дуже дружньо). Ще 36,5% опитаних вважають, що Чехія ставиться до України нейтрально; 1,8% вважають, що вороже (0,2% — дуже вороже і 1,6% — скоріше вороже). Ще 12% опитаних не змогли ствердно відповісти щодо ставлення Чехії до України.

41,5% українців вважають, що Словаччина ставиться до України дружньо (38,6% — скоріше дружньо та 2.9% — дуже дружньо); 38,7% — що нейтрально; 2,1% — що вороже (0,3% — дуже вороже і 1,8% — скоріше вороже); 17.6% опитаних не змогли ствердно відповісти.

Що стосується Румунії, то 35,5% опитаних відповіли, що Румунія ставиться до України дружньо, з них 33,3% — що скоріше дружньо і 2,2% — що дуже дружньо; аж 39,9% опитаних вважають, що Румунія ставиться до України нейтрально; 5,6% — що вороже (0,4% — дуже вороже і 5,2% — скоріше вороже); 19% опитаних не змогли ствердно відповісти ствердно про ставлення Румунії до України.

Цікаво порівняти, як ці політичні оцінки та відчуття українців корелюються з “неполітичними”. Тут очевидно, що навіть до Угорщини, з приводу політики якої є упередження, українців насправді ставляться позитивно та відкрито.

Рух України до ЄС

Цікаво, що відчуття українцями певної ворожості з боку Угорщини та Румунії відчутно позначається на тому, чи вважають вони, що ці 2 країни підтримують вступ України до ЄС. Натомість, ця ж часткова ворожість (на рівні 8%) в уявленні українців з боку Польщі ніяк не ставить під сумнів в цій же уяві, що саме Польща найбільше підтримує вступ України до ЄС.

Також на думку українців, значно сильніше, ніж Угорщина чи Румунія, або навіть Словаччина, підтримує вступ України в ЄС Німеччина, хоча з цього приводу можна часто почути скепсис в українських експертних колах.

Німеччина

Окрім згаданих на початку особливостей дослідження, Німеччина включена до нього також з огляду на її роль саме як економічного драйвера для євроатлантичної інтеграції безпосередніх західних сусідів України протягом 90-х і початку 2000-х. А також враховуючи сучасні дискусії про можливий новий “розподіл обов’язків” у межах трансатлантичного Заходу та фокусування США на стримуванні Китаю.

Іншими словами, ми спробували перевірити, яке ставлення в українців до Німеччини з огляду на її потенційну вирішальну роль для зближення України з Заходом в найближчі роки. 

Німеччина є серед улюблених країн на думку українців для подорожей та роботи.

***

Це короткі підсумки дослідження, результати якого змушують замислитися відразу над кількома очевидними проблема. При чому, як в Україні, де власне і було проведено опитування, так і в охоплених ними країнах.

Сподіваємося, що ці дані стануть основою для напрацювань політик та рішень, зокрема у протидії дезінформації, розвитку критичного мислення та звісно ж добросусідства.

Очевидно, що суперечка між Києвом і Будапештом, попри її відносну “безпечність” та перебільшення загроз, створює щонайменше серед українців ірраціональні страхи та хибні уявлення про сусідню державу, яка однією з перших визнала незалежність України та першою відкрила власне посольство у Києві, протягом війни з Росією допомагає з реабілітацією українських військових, оздоровлює дітей зі сходу України.

Звісно ж ці страхи є також продуктом безвідповідальності українських та угорських політиків, а також свідченням ефективності російської дезінформацією, навіть якщо на перший погляд вона виглядає безглуздою. 

Відтак, 2022 рік, зокрема час з травня наступного року, може і має стати “вікном можливостей” для Києва і Будапешта, аби нарешті вийти з глухого кута протистояння. Це буде час, коли в Угорщині буде сформовано новий уряд після виборів, а також за рік з лишнім до повноцінного старту виборчої кампанії в Україні та вступу у дію 7-ї статті українського закону про освіту, що стало точкою відліку для запеклої суперечки.

Так само наступний рік має стати періодом нової більш креативної, проактивної та предметної політики України в Центральній Європі, як на двосторонньому, так і мультилатеральному рівнях. 

У своїй книзі “Велика шахівниця” Збігнєв Бжезінський безапеляційно наголошує, що Україні, аби вижити як незалежній державі, треба стати частиною Центральної Європи, а не Євразії.

Про те, що Україна є саме центральноєвропейська держава і належить до Заходу наголосив на презентації Стратегії зовнішньополітичної діяльності України і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Презентовані у цій статті результати соцдослідження підтверджують суспільний запит на таку політику України. Агресивні дії Росії та геополітична турбулентність також.

Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії та шеф-редактор Infopost.Media