З початку повномасштабного російського вторгнення українська письменниця та співачка, авторка 15 книг, членкиня Українського ПЕН Ірена Карпа активно включилась у волонтерську та публічну діяльність. Останніми роками вона мешкає у Парижі, де працювала першою секретаркою з питань культури посольства України у Франції (2015-2019 рр.). Їй регулярно доводиться спілкуватися з тамтешніми медіа, щоб протистояти російській пропаганді й розповідати про те, що насправді відбувається в Україні. 

Під час ХІІІ Міжнародних поетичних читань Meridian Czernowitz у Чернівцях поспілкувалися з авторкою про культурну проросійськість Франції, відкриття, які зробили французи щодо України після початку великої війни, просвітницьку роботу письменниці щодо руйнування стереотипів про Україну і те, чому важливо підтримувати інтерес до нашої держави у публічному просторі. 

У нас є певний стереотип про Францію як проросійську країну. Наскільки він відповідав дійсності й чи це актуально зараз? 

Це культурна проросійськість, тому що їх призвичаїли до того, що є «вєлікая і дікая славянская душа», про яку вони десь в Миколи Гумільова начитались, і «глибина мислі», що її знайшли в Федора Достоєвського. І кожен намагається показати, які вони естети-інтелектуали й що, не дай Бог, чіпати культуру. Є в них фрази на кшталт «а от я колись була в Москві й там можна ходити в манто зі справжнього хутра». У кожного свої маркери, але не треба забувати, скільки століть росія, їхній уряд та меценати на зразок Дягелєва вкладали в це грошей, зокрема у міф російської опери й балету. І скільки фінансів російський уряд досі виділяє на виробництво фільмів і загалом пропаганду. 

Всі, хто намагається у Франції бути інакшими, слухають так звані альтернативні ЗМІ. Це в основному «праві» медіа, співзвучні Марін Ле Пен. І це абсолютно «кишенькові» медіа путіна. Росія під час війни збільшила бюджет пропаганди в кілька разів, і це нереальні гроші: оплачені експерти, спікери, колишні посли в Москві, які навіть якщо і не є прихованими агентами (ми не можемо їх у цьому звинувачувати), але все ж присутні на всіх ефірах як штатні експерти. І вони весь час говорять: «я знаю рускую душу і рускій народ» та «народ не винен». І постійно відбувається певне розділення, яке підживлює цю проросійськість, що це просто в них такий путін поганий, а вони, бідні, бояться.

Коли я кажу: «Дивіться, вони унітази крадуть», а мені апелюють: «Це через те, що вони бідні». І ці люди мають доступ до вільної преси, але вони до неї чомусь не дослухаються так, як до пропутінських медіа. Тож їм можна ставити просте запитання: а чого ви живете в цій країні, яку так ненавидите? Якщо демократія – це так погано, що ви тут забули? Їдьте в свою Москву чи краще – в реальне російське місто, де немає доріг, а люди живуть за межею бідності. Як ми знаємо, російські солдати, потрапляючи в глухе село в Черкаській області, не вірили, що це не місто і дивувалися електриці й дорогам.          

Як сьогодні французи сприймають війну в Україні? Що вони знали про нашу країну до російського вторгнення?

Багато хто для себе відкрив, що ми є найбільшим експортером зерна у світі. Це помітно, зокрема, з того, як подорожчали круасани. Раніше в булочній біля мене вони коштували євро, а тепер 1 євро 20 центів. Насправді це багато. Хліб (багет), соціальна ціна якого ніколи не перевищувала 1 євро, теж коштує 1,20. І якщо в тебе в сім’ї багато дітей, то подорожчання відразу відчуваєш, коли вранці платиш за випічку. Все це пов’язано і з війною, й інфляцією та ще з певними кризовими моментами. 

Нормальна преса показувала нас у дуже приємному ключі. Наприклад, коли французи знімали якесь місто, то оператор зосереджувався на гарних архітектурних деталях, завжди вибирав проєвропейський красивий бік. За що я їм дуже вдячна, а також спеціальним кореспондентам, які не бояться їздити в гарячі точки. Це дуже збільшує довіру людей. Тут справа не в проукраїнськості, а в донесенні правди про те, що відбувається. Це дуже добре працює на французів: коли свої розказують – їм вірять більше. Інколи таке буває, що через брак ефірного часу я не встигаю на телебаченні донести свою думку, але коли чую, що її висловлює інший експерт, то радію, адже так їй більше повірять. 

Є французи, які до кінця не вірять, що українці захищають і їх від того, щоб путін не пішов далі. Половина людей кажуть «це не наша війна» і не хочуть бути співучасниками. В їхньому середовищі експертів є ще оцей ескапізм. Але є й інші, які стверджують: світ у війні й ми теж. Це війна варварства, середньовіччя, постійні злочини проти того, за що ми боролись, із Декларацією прав людини, яка була підписана після Другої світової, щоб це не повторилось. А путін робить усе, щоб повторилось. Цей меседж треба повторювати весь час під різними соусами, щоб це чули звичайні люди. Це я і роблю – промовляю до касирки в супермаркеті, яка мене підтримує.  

Як долати стереотипи, які є у французів щодо українців?

Франція, порівняно зі США, допомагає дуже мало. Тому в цьому випадку дуже важливо тримати паблік опініон. Нам треба бути сильними. Українці з цим дуже добре справляються. Важливо показувати, що ми впевнені у перемозі й дуже розраховуємо на їхню солідарність. 

Як тільки є якась критика, експерти стають на диби. Вони часто працюють за такою схемою: запускають на телебаченні думку на кшталт «в Україні пострадянська армія, яка не зможе справитися з новітніми технологіями» і йдуть на рекламу. А коли повертаємось в ефір, я, відповідаючи на попереднє питання, повертаюсь до цього. Багато людей народилося вже в незалежній Україні. Валерій Залужний не ходив у радянську армію. Ця армія воює з 2014 року і формується за стандартами НАТО. Про що ви говорите? І це дуже важко, бо треба дві години бути включеною фактично щодня, іноді двічі на день. Це коротко про те, чим я займаюсь від початку повномасштабного вторгнення. 

Наскільки реальною є підтримка французами українців, які зараз вимушено перебувають у Франції?

Вона була дуже високою на початку. Люди віддавали свої квартири для українських біженців. У мене також жили двоє вимушено переміщених осіб. Так, одна з них отримала кілька мейлів: від Сорбонни, де є курси французької мови для українців, і від благодійної роздачі їжі через якусь церкву, куди їх запрошували прийти у разі потреби. 

Але є не лише підтримка, але й проросійські настрої. Так, я звернулась до поліції через француза, який на вулиці слухав гімн росії. Ми гуляли з подругами і побачили його. Чоловік почав кричати щось на кшталт «ви нацисти, ми вас усіх спалимо і ви заслуговуєте на те, що відбувається».  Ми подзвонили в поліцію, написали заяву і його як мінімум затримали до ранку. Він, звісно ж, почав усе заперечувати, але моя подруга приїхала в поліцію і ще раз розповіла, як все було. Чоловік весь час говорив: «Повертайтеся, брудні емігранти, додому». І це при тому, що людина явно на соціалці, а я плачу податки! Тобто, цей суперфранцуз живе на податки нас, брудних емігрантів. Такі речі не можна залишати непокараними. Він спеціально сидів і слухав гімн росії. Це один із тих людей, які стверджують: «Не розказуйте мені, я знаю правду, нічого такого не було». Але чомусь також: «Ви на це заслужили».  

Росія працює через оцей психотип люмпена неосвіченого – як в себе, так і у Франції вони використовують людей, які вочевидь мають проблеми з наркотиками, алкоголем чи мозком, і через них діють. Бо це також паблік опініон. І з цим потрібно боротися. 

Лілія Шутяк для InfoPost.Media
Фото: Meridian Czernowitz у Facebook.
Титульне фото: Юлія Вебер / Meridian Czernowitz

* Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.