Одеський квінтет

Майже у кожного італійського міста є стандартний набір масок. Ну, ось, наприклад маски венеціанського карнавалу, або знаменитий неаполітанський квартет на чолі з Пульчїнеллою. Думаю, існує і одеський квінтет: Беня Крик (Мішка-Япончик), Сонька Золота ручка, Остап Бендер, Дюк де Рішельє і Пушкін. Останні двоє, зрозуміло, як елементи міфу-карнавалу нічого спільного не мають з історичними особистостями.

Герцог де Рішельє позбувся і імені, прізвища, зберігши лише титул “Дюк”,що вельми нагадує виразне російське “тюк”. Що Дюк означає “герцог”, і раніше не всі знали… А ось звій в руці герцога увійшов в історію двічі. Випускники середніх шкіл перед випускним твором приходили до Дюку дізнатися у нього секретні екзаменаційні теми, вважалося, що вони написані на бронзовому сувої. Розгорнути сувій, зрозуміло, не вдавалося. З рук у руки і з року в рік переходили “теми” “Горький і “Мати” його”, “Я дістаю із широких штанин” та ін. Але якимось дивом траплялися і реальні теми творів, витік інформації все ж був.

Дюку потрібно було вибрати королеву. Обрану випускницю урочисто піднімали на п’єдестал першого губернатора Новоросійського краю. В якийсь рік її вирішили роздягнути. Цей епізод надовго перервав багаторічну традицію.

Другий момент куди менш пристойний, його називають “Вид на Дюка з другого люка”. Якщо встати на другий люк і подивитися на Дюка, сувій перетворюється на фалос, а сам Дюк у варіант пісяючого хлопчика. Люк при цьому під ногами у того, хто дивиться не провалюється.

Трохи краще справи з Пушкіним. Він перетворився в адресат безпідставних претензій на кштальт “від мертвого осла вуха отримаєш у Пушкіна”… Крім того, Пушкін фігурує як Дон Жуан, який звабив дружину князя Воронцова, Єлизавету Ксаверівну. Екскурсовод покаже вам місце у палаці, де поет віддавався з нею любовним утіхам. Правда, ця частина палацу під час перебування Пушкіна в Одесі ще не була побудована. Але кого це хвилює. Міф є міф.

Є все ж різниця між персонажами “Неаполітанського квартету” і героями одеського міфу. Пульчинелла – хто завгодно: рогоносець, горбань, дурень, втілення Приапа. Але він не шахрай, не злодій, не бандит. Тарталья хто завгодно – крючкотвор, зануда, нещасний батько. Але він – смішний, а не страшний.

Герої Одеського міфу, на жаль, переважно шахраї або бандити. Без “комплексу Робін Гуда”, вони зовсім не збираються ділитися награбованим з бідняками… до речі, навіть Остап Бендер може бути достатньо жорстким і навіть жорстоким, в одній з кіноверсій “Дванадцяти стільців” цю “темну сторону” генія авантюри чудово втілив Миронов. І фільм виявився далеко не таким смішним..

***

Уявіть собі дев’ять томів під назвою “Лікарська Одеса”. Уявили? У Вас багата уява. А тепер уявіть собі дев’ять томів під назвою “Бандитська Одеса”. І фантазія у цьому випадку не потрібна зовсім – іди в книжковий магазин або, краще на книжковий ринок, і купуй, якщо знайдеш, а то швидко розкуповується!

До чого це я? Автор “Бандитської Одеси” – був досить відомий лікар, син видатного вченого, та й сам професор. Сподіватися, що якийсь злодій в законі зробить відвітну люб’язність і напише багатотомну працю про одеську медицину, не доводиться… А якщо б й написав, то лежав би цей опус в книгарнях нерухомо. Бо нікому не цікаво….

***

А от для мене доктор Пирогов, що дав ім’я Медичному Університету, нічим не гірше за Мишка Япончика. Якщо хірург і відривав руки-ноги, то на війні, ампутував, застосовуючи, до речі, наркоз. Мишка і його підручні до наркозу не вдавалися… І Сєченов, який працював в Одесі, теж не Мишка. Хоч і теорію Сєченова я не люблю, і голів жаб’ячих фізіолог відрізав безліч, хоч французький ресторан відкривай при його лабораторії. Але жаба – не людина…

***

Сєченов говорив, що всі наші почуття і думки суть рефлекси.

У мене є якийсь вроджений, безумовний рефлекс на кримінал: відкидання і огида. Одеський міф вибірково пригнічує цей, на мій погляд, найважливіший соціальний рефлекс.

Ось навіть у “Ліквідації” слідчий Гоцман з урками бореться і в той же час їх поважає. І Утьосов, на концерті якого в Одеському оперному (від слова “опер”?) заарештовують злодіїв в законі, просить вибачення в… Одеси. Це, втім, міф про Утьосова. Але й реальний Утьосов чи не головний музоформитель одеського міфу? Втім, про музику – особлива розмова.

А поки – реальний спогад. У лихі дев’яності був у Одеси “хрещений батько” на прізвисько Карабас. Вплив його у місті в той час важко переоцінити. Кажуть, що і великі чиновники у нього на килимі бували. Так от, на якомусь одеському заході КВН-щики пожартували: вінок “Дерібасу від Карабаса”.

І всі сміялися, чесне слово.

***

Несправедливо було б пов’язувати культ блатарей виключно з одеським міфом. Популярність бандитського фольклору в свій час досягла загальносоюзного рівня (кінець двадцятих – тридцятих). У дев’яності роки двадцятого століття і в нульові двадцять першого ця популярність ще й посилилася: спеціальні теле і радіоканали 24 години на добу сім днів в тиждень ретранслюють кримінальні пісні. Цей жанр, шансон, має своїх геніальних попередників (Володимир Висоцький, наприклад), обдарованих виконавців, але куди більше дешевих стилізацій і суто ресторанних варіантів. Не кажу вже про новий надпопулярний жанр – “бандитський серіал”, загальна кількість серій обліку не піддається…

***

Але одеський фольклор – як не крути – мав на розвиток цих жанрів величезний вплив. Леонід Утьосов, можливо, сам того не бажаючи, став “застрільником” у справі популяризації блатних пісень. Який же одесит не любить Утьосова? Ось він, бронзовий, сидить на бронзовій ж лаві в Міському саду. Хто не сідав на лавку поруч із ним і не фотографувався на пам’ять? Скільки чудових пісень проспівано їм! І в тому числі…

“товаришу мій товариш, за що ми воюємо, за що виливаємо нашу кров”

“Двох урканов” за переказами любив сам товариш Сталін і слухав – напідпитку. Ну, тут все зрозуміло. Сам був пахан.

***

Стоп! – скажете ви. Але найдовший з блатних серіалів називався все ж “Бандитський Петербург”!. При чому тут Одеса?

Хто сперечається. Так, і в Петербурзі були колоритні бандити у всі часи. І серіал був (одну серію якось переглянув для інформації). Але ось – не уявляю собі, як на день міста у Петербурзі під час карнавалу по Невському проїде чорний мерс, з якого публіку буде вітати Антибіотик…

На Одеській Гуморині Остап Бендер був персона намбер уан.

Борис Херсонський, психолог та психіатр, поет та перекладач, спеціально для InfoPost.Media

Фото: odessa-memory.infо, hotel52.od.ua

Рекомендуємо прочитати й інші колонки Бориса Херсонського

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.