Колонки 22 Листопада 11:43

Ах, Одесочка!

Одеса – середземноморське місто. Те, що вона стоїть на березі Чорного моря, – географічний факт і в той же час – непорозуміння. 

Її будували італійці та французи. І італійська, і французька мови якийсь час були тут офіційними. 

Пам’ятаєте – “мова Італії златої”? Як і всяке південне приморське місто, Одеса має вільний характер, якусь істероїдність, притаманну південним красуням, ті риси особистості, які французькі психіатри охрестили la belle indifference – прекрасна байдужість.

Борис Херсонський

Не вірте нашим південним жестам, розширеним очам, визнанням в любові… Не думайте також, що за цим щось криється. 

Відреагувавши емоції, Одеса піде на кухню готувати смачну південну їжу. Обличчя її буде виражати якусь зосередженість – і нічого більше. Це не лицемірство, в цьому є щось інше. 

Одеса як би актриса на сцені, п’єса давно написана і відступати від тексту не можна. Одеса показує іноземцю те, чого від неї чекають: ви хочете, щоб вас розсмішили? – розсмішать. Щоб нагодували? – нагодують, хоч бічками (так і скажуть – бічки, вам потрібен акцент – ось він), хлібом хоч з тюлькою, хоч з бринзочкою. Щоб обдурили? Обдурять, будьте впевнені! Одеса – та ще екстравертка, вся звернена назовні. 

Декорацій тут не менше, ніж реальних будівель. Те, що символом Одеси є оперний театр, – не випадково. Італійська “арія”, “неаполітанська пісня” – ось що їй до вподоби.

 

***

Як у всякого міста, у Одеси є свій міф. Вираз “одеський міф” став трюїзмом. 

Майже все, що почує про Одесу приходень, – міфологічне. Починаючи з того, що Одесос, грецька колонія, що дала нашому місту ім’я, знаходилася зовсім не тут. 

Вам розкажуть про те, що в Одесі дружною сім’єю жили різні народи. Промовчимо про єврейські погроми, їх в Одесі було багато. Але місто спокійно проводжало у заслання своїх греків, німців, італійців. Проводило євреїв у табори знищення, а набагато пізніше – коли інше покоління виїхало в еміграцію, Одеса помахала хусточкою вслід – а що ще залишалось робити?

Грецька спадщина – від стародавніх амфор до вусатого грека-контрабандиста із знаменитих віршів Багрицького, – ось що не дає нам спокою! Навіть фільм 1935 року про Одесу (текст писав Бабель) дає нам майже фантастичний приклад: аудіоряд – прославлення Сталіна, відеоряд – грецький напис на мармурі і грецька ваза. 

У шістдесяті роки я часто бачив грецькі амфори в будинках старих одеситів. Мало хто з хлопчаків не міг похвалитися перед друзями бронзовою античною монеткою, наприклад, Ольвійським “дельфінчиком”. 

Назви “Борисфен”, “Деметра” означали не Дніпро і богиню родючості, але поширені серед колекціонерів монети все тієї ж Ольвії.

 

***

Приморське місто, морський порт автоматично означає відкритість. Ця відкритість породжує протиріччя. 

З одного боку, одесити пишаються тим, що вони “корінні”, але в той же самий час значна частина одеситів залежить від прибульців і завжди залежала від них. Символ такої залежності – ринок сувенірів біля стін нещодавно відтвореного Преображенського Собору. 

Свої проходять мимо: ринок не для них. Кому прийде в голову в Одесі купувати кухоль з виглядом все того ж Оперного театру? Все для вас, дорогі гості.

І дівчата з Митної площі, теж символ відкритості і доступності, вони теж насамперед для вас.

Будь-яка торгівля передбачає контакти з заморськими гостями. Ця свобода і ця відкритість залишалися незнищенними, навіть в радянські часи – нелегальна спекуляція була джерелом доходу для багатьох мешканців Одеси. Власті були безсилі, починаючи боротьбу зі спекуляцією, вони не без задоволення самі занурювалися у справи підпільного бізнесу, перетворюючись із переслідувачів в небезкорисних патронів.

 

***

Гордість і послужливість, незалежність і рабство – як все це зв’язати докупи? 

Як пояснити, що “справжні одесити” часто в глибині душі зневажають один одного саме за те, що “застрягли” у своєму місті! Якими важливими виявляються зв’язки з тими громадянами Одеси, які влаштувалися там, далеко! Тут справа навіть не в матеріальному рівні життя емігранта (та і не завжди цей рівень високий!). 

Приваблива сама перспектива вирватися з жарких обійм рідного міста.

Як не згадати слова популярного колись кіногероя – “найважливіше у нашій справі – вчасно втекти”…

І потім – тужити по покинутому приморському місті, або, навпаки, остаточно поховати його “у своєму серці”.

 

***

Часто говорять, що функція одеського міфу – полегшення життя громадян нашого міста. Одесит повинен посміхатися і не втрачати бадьорість духу, як співається у відомій пісні. 

Він повинен не відбитися, а відкупитися грошима і жартами. Гумор – серцевина одеського міфу. Гумор характерний, південний, витіюватий, плотський і, часто, плоский.

Але сам я, віддавши кілька років одеському КВК, надалі вважав обов’язок жартувати чимось дуже тяжким, якоюсь ганебною маскою, яку потрібно носити просто тому, що інакше не зрозуміють. При найменшій можливості я її знімаю. Вона – як і “Гуморина” – більше для гостей.

Та й одеський міф часто здається мені чимось на зразок домашньої закрутки – консервований продукт, зроблений кілька десятиліть тому. Можна потихеньку витрачати його запаси, але свіжого, на жаль, вже не виготовити. Нема з чого. 

Новий Бабель не з’явиться в Одесі, а якщо і з’явиться, то буде писати зовсім інакше.

 

***

Уявіть собі дев’ять томів під назвою “Лікарська Одеса”. Уявили? У Вас багата уява. 

А тепер уявіть собі дев’ять томів під назвою “Бандитська Одеса”. І фантазія у цьому випадку не потрібна зовсім – іди в книжковий магазин або, краще на книжковий ринок, і купуй, якщо знайдеш, а то швидко розкуповується!

До чого це я? Автор “Бандитської Одеси” – був досить відомий лікар, син видатного вченого, та й сам професор. Сподіватися, що якийсь злодій в законі зробить люб’язність і напише багатотомну працю про одеську медицину, не доводиться… А якщо б й написав, то лежав би цей опус в книгарнях нерухомо. Бо нікому не цікаво….

 

***

А от для мене доктор Пирогов, що дав ім’я Медичному Університету, нічим не гірше за Мишка Япончика. 

Якщо хірург і відривав руки-ноги, то на війні, ампутував, застосовуючи, до речі, наркоз. Мишка і його підручні до наркозу не вдавалися… 

І Сєченов, який працював в Одесі, теж не Мишка. Хоч і теорію Сєченова я не люблю, і голів жаб’ячих фізіолог відрізав безліч, хоч французький ресторан відкривай при його лабораторії. Але жаба – не людина…

 

***

Неподільна одиниця одеського міфу є одеський двір. Варіант – одеська комуналка. 

В якийсь час ця міфічна структура міста більш або менш збігалися з реальною. Починаючи з шістдесятих років будівництво хрущоб (черемушки), а потім дев’ятиповерхівок і висотних будинків змінило побут одеситів. 

Комуналки ще існують в центрі міста, типовий двір на Молдаванці – не рідкість, але більшість одеситів живе в комірках сучасних термітників. 

Ядром “клітини” міфічної Одеси є відносини сусідів – міцна дружба, життя однією інтернаціональною сім’єю… Дружба може перериватися колоритними скандалами з заламуванням рук і демонстрацією всього багатства “одеської мови”, де в одній фразі “байстрюк” може сусідити з “штинкер” (смердючка, ідиш) та польським “пся крев”. Але скандали завершуються миром, одна з конфліктуючих сторін пригощає другу фаршированою рибою (одеський міф має і свою кулінарну книгу, при цьому страви з цієї книги реально існують і, думаю, цей аспект міфу виявиться найбільш стійким), чарочка домашньої наливки (вишнівка) довершує примирення… 

Але якщо хтось в біді чи в когось радість, всі об’єднаються, всі будуть радіти і сумувати разом.

 

***

Всім двором відсвяткують весілля, всім двором поховають і пом’януть.

Ах, Одесочка!

 

Борис Херсонський, психолог та психіатр, поет та перекладач, спеціально для InfoPost.Media

 

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

 

Коментарі