Нам потрібні іммігранти. Але чи готові ми до цього?
07 Травня, 2024
Дорогі друзі, це важка річниця.
У четвер, 24 лютого 2022 року, о 6:40 ранку мене розбудив будильник мобільного телефону. Щойно я натиснув на нього, як побачив повідомлення. Колега і друг написав мені: «Почалось».
Я не міг повірити, що таке могло статися. Я знав, що від Путіна, хитрого покидька, можна очікувати все, що завгодно. Але не думав, що з 200-тисячним російським військом, про яке говорили в новинах, він насправді спробує захопити Україну. Ситуацію в Іраку не вдалося втихомирити силами 300 тисяч американських та інших військових. В Іраку було 42 мільйони, в Україні – 44. Я думав, що він розумніший.
З того часу росіяни вдосконалились, у них може бути близько 700 тисяч військових в Україні. Але їх все-одно мало. Минулого року вони захопили маленьке містечко, відбивши український наступ, а тепер вони захопили ще менше містечко. Давайте прояснимо: це війна, яку росіяни не можуть виграти. Угорцям було важко змиритися з тим, що вони не будуть вільними від турецького панування, і це зайняло 150 років, але ми звільнилися. Майже всі змирилися з комунізмом, але потім настав 1989-й.
Україна ніколи не буде належати Росії.
На жаль, за це треба платити. Я був в Україні тричі — в Ужгороді. Я дуже полюбив Закарпаття. І страшно бачити, що з кожним візитом кількість могил героїв збільшується. Страшно говорити з тими, хто живе на вулиці, хто втомлений, розбитий і зневірений. Жахливе відчуття, коли не можеш допомогти скільки хочеш, так, як хочеш або як та чи інша людина заслуговує.
Кожен, хто читав мене досі, може побачити мою відданість, а також те, що я не сліпий. Останні два роки змінили моє життя. Пост адміністратора моєї улюбленої групи у Фейсбуці вразив мене того ранку. Ця група та спільнота дали мені сили. Я зрозумів, що не один. Знайшов однодумців у тому, що всі помилки України не є ні поясненням, ні справедливою причиною того, що з ними відбувається.
Українці, яких я зустрів, підтвердили, що вони чуйні люди, які живуть, кохають, помиляються, жартують і страждають так само як ми. Зараз вони страждають більше. Тим часом я розійшовся з людьми, яких раніше вважав друзями. З багатьма… Вони показали своє справжнє обличчя.
Я взявся за те, що виявилося одним із найкращих рішень у моєму житті. Написав Феді [Федір Шандор, – ред.] і почалася спільна робота. Зібралась команда і разом з Гашпаром і Балажем ми створили «Годівницю закарпатських Шарканів». Тоді ми постійно жартували з моєї наївності. Одного разу, коли у нас попросили зарядний пристрій, я хотів швиденько купити зарядний для мобільного. А далі сміялися над спільною наївністю, коли усвідомили, що можемо лише придбати тільки один із трьох «Ecoflow», які замовив Федя.
Що відтоді сталося? Не можу в це повірити — лише за півтора року 70+ дронів.
Ми допомагали не одній бригаді. І не тільки угорцям. Ми вже будуємо мости між двома народами. Так, інколи робимо помилки, інколи ми повільні. Але ми робимо це в міру наших можливостей.
А тепер те, що я дійсно хочу сказати.
За останні два роки моє життя змінилося. Те, що ми робимо має значення. Ось чому я щодня віддаю себе роботі, щоб знайти час і сили для «Годівниці закарпатських Шарканів». Мені не завжди все вдається, але я вкладаю свою душу в роботу, це також має значення. Разом з Гашпаром і Балажем ми дізнались, що таке командна робота, де спільний успіх важливіший за особистий, важливіший за моє почуття справедливості та моє его. Ми одна з найкращих команд у світі. Три людини, які можуть бути зовсім різними, але яких поєднує спільна справа.
Читай також:
Дрони, тепловізори та спорядження: як троє угорців заснували «Годівницю закарпатських шарканів»
Звісно ж, були суперечки, вони будуть і далі. Але навіть це нас зміцнює в критичних ситуаціях. Я завжди відчуваю, що ми не один проти одного, а за спільну справу, а те, що вийде в кінці таких суперечок, буде не чиєюсь перемогою, а найкращим рішенням, досягнутим спільно. Таких щирих, але часом гострих суперечок у мене ще не було. Наша команда сильна і стає ще сильнішою.
Наша історія почалась із кількох людей, а зараз нас тисячі. І ми завжди будемо ставати тільки сильнішими.
Ця справа принесла мені нових друзів, навіть інших національностей. Багато. Це чергове підтвердження того, що я не один. Росіянин, який емігрував від Путіна, голландець, поляк… І дуже багато українців. Українець у Будапешті, українець на Закарпатті, в Києві та Чернігові. Я познайомився з солдатом, прикордонником, волонтером, дружиною, мамою. Ці стосунки почалися як робочі та поглибились завдяки спільним цінностям, спільним стражданням і спільній вірі. Вірі в те, що амбіції однієї людини не можуть вбити мільйони. Що темна постать не може поневолювати чужий народ. Що темрява не може перемогти й не може тривати вічно. Що ми можемо і повинні зробити свій внесок проти цього. І, звичайно, ми це зробимо. Я вірю в це не один, нас багато. Ви також.
Сьогодні завдяки цій справі, вірі та друзям я набагато сильніший, ніж був два роки тому. Я вірю, що ця боротьба, усі жахи, які ми пережили та з якими стикаємося зараз, мають лише один результат, — і це наша перемога. Я вірю в це через мої об’єктивні знання та досвід,
І я вірю в це тому, що бачу таку ж рішучість у своїх друзях. Я це бачу і на Закарпатті, і в Чернігові, і в Києві, і вдома. Навіть якщо час від часу всі падають духом. Але ми повертаємось і починаємо знову. Оскільки нас багато, ми допомагаємо один одному. Ми не зупиняємось та не здаємось. Багато з нас відчувають, що попри втому і невдачі, ми будемо ставати все сильнішими.
Якщо хтось зараз зневірився, ніколи не забувайте, що найважче завжди перед перемогою.
У 1683 році османи взяли в облогу Відень. До 1686 року їх панування в Угорщині зазнало краху. У 1986 році ніхто не очікував, що настане 1989 рік. Під час Першої світової війни, влітку 1918 року, мало хто у світі очікував падіння центральних держав.
Це важка річниця. Ми втомилися, у нас багато невдач, у нас багато втрат. Упокой загиблим героям. Дай Боже скорішого одужання пораненим фізично чи душевно.
Ми багато втратили. Але ми на ногах і не здалися. І не здамося.
Ми переможемо.
Infopost.media
фото зі сторінки Kárpátaljai Sárkányellátó
* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com
