«Не наша війна» корисних ідіотів Путіна

У своєму щорічному посланні до нації голова угорського уряду приділив зовнішньополітичним проблемам значно більше місця, ніж міркуванням щодо ситуації в економіці країни. Такий підхід був передбачуваним. Ситуація не є найкращою, – і Орбану як ніколи важливо бути «прем’єр-міністром миру».

Він продовжує підтримувати участь Угорщини в НАТО і пояснює співвітчизникам, що сама географія не дозволяє угорцям «грати з нейтралітетом» (яка географія цікаво? Напевно, близькість до Росії). Але водночас звинувачує партнерів по НАТО та Європейському Союзу в тому, що всі вони хочуть війни, а от Орбан – хоче миру, тим більше, що для угорців війна Росії проти України – це не своя війна.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Фото: Olivier Matthys / AP

У цій постановці питання є і очевидна зневага до тих цінностей, які захищає цивілізований світ, і очевидна суперечність у підході до питання безпеки.

Якщо Угорщина вступила до НАТО, щоб захистити свій суверенітет і територіальну цілісність — між іншим, від Росії, а не від когось ще — чому Орбан відмовляє у такому праві Україні і називає «не своєю війною» боротьбу за ті самі принципи.

Ну і, цікаво, чи буде для угорців ця війна чужою, якщо Україна програє і російські танкові дивізії розмістяться десь під Ужгородом.

Так уже, між іншим, було — і ніякого угорського суверенітету не було, а був ненависний Орбану «гуляшовий соціалізм» Яноша Кадара. Ну і якщо сам Орбан нещодавно порівняв Зеленського зі страченим росіянами угорським прем’єр-міністром часів повстання 1956 року Імре Надем, то чому це все раптом стало «не своєю війною»? З необхідності зберігати економічні зв’язки з Росією, до чого Орбан закликає й своїх союзників по ЄС? Але ці зв’язки, як бачимо, все-одно не можуть вирішити економічні проблеми Угорщини та замістити гроші з європейських фондів. Тож чи варто ризикувати репутацією заради примарної стабільності?

Але найголовніше — угорський прем’єр все-одно не може пояснити, якою є альтернатива тій реальності, в якій всі ми опинилися через путінський напад на нашу країну.

Переговори із Росією? Про це знову говорить Орбан, про це написав німецький філософ Юрген Габермас у своєму есе для видання Süddeutsche Zeitung.

Переговори це, звісно, чудово. Але будь-які російські пропозиції про такі консультації незмінно впираються у вимогу Москви «визнати територіальні реалії».

Німецький філософ і соціолог Юрген Габермас. Фото: glavcom

Мінський процес не включав обговорення теми Криму саме тому, що ані західні країни, ані, зрозуміло, Україна не могли собі дозволити навіть тіні дискусії щодо порушення міжнародного права та визнання російського статусу окупованого півострова.

Переговори про статус Донбасу відбувалися саме тому, що Росія визнавала приналежність окупованих нею районів Донецької та Луганської областей до України. І тому, до речі, йдуть переговори щодо майбутнього статусу Нагірного Карабаху — бо юридично Вірменія ніколи не визнавала державного статусу самопроголошеної республіки і тим більше не приєднувала її до своєї території. І тому можливими були переговори щодо майбутнього Придністров’я.

Але там, де відбувається анексія, ніяких переговорів не може бути через відсутність теми. Можливо або ігнорування, або війна.

Тому прихильникам переговорів — Орбану, який хоче легітимізації своїх відносин з Путіним, Хабермасу, який намагається відокремити цінності від безпеки, Сарі Вагенкнехт, яка плутає мир з капітуляцією та іншим корисним ідіотам Кремля, потрібно не так змінити погляди, як змиритися.

Змиритися з тим, що якщо Захід і Україна не змусять Росію зважати на норми міжнародного права, наступним етапом конфронтації буде війна Росії та НАТО — бо Путін буде сп’янілим від вседозволеності.

Але якщо не буде сильно вже сп’янілим, так піде війною на інші колишні радянські республіки, які не захочуть до нього приєднатися.

Це все одно нові мільйони біженців, нові санкції, нова криза. Капітуляція – це не шлях до нормалізації. Це дорога до краху.

Навіть якщо цю дорогу розчищають Орбан чи Габермас.

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання