02 Листопада, 2021

“Mars ki, ruszki!” – “Росіяни, забирайтесь!”: буремна осінь 1956 року в угорській Ніїредьгазі (ФОТО)

“Mars ki, ruszki!” – “Росіяни, забирайтесь!”: буремна осінь 1956 року в угорській Ніїредьгазі (ФОТО)

Notice: Trying to access array offset on value of type bool in /usr/www/users/varosh/infopost.media/wp-content/themes/infopost/functions.php on line 511

Революція 1956 року була однією з найвизначніших подій в історії Угорщини XX-го століття. Сталося практично неймовірне: угорці повстали проти влади – а саме проти репресивного апарату, який керувався безпосередньо з Москви.

Повстання охопило у жовтні 1956-го практично всю країну. Але було придушено за участі за участі органів державної безпеки Угорщини та радянських військ, які практично вторглися у країну. Останніх угорці вважали “руськими”, росіянами. Тому і найголовнішим лозунгом революції став вираз “Mars ki, ruszki!” (“Росіяни, забирайтесь геть!”).

489131956borito Scaled

Першим значним містом на шляху радянських танків була Ніїредьгаза. Саме тут повсталі угорці прийняли перший нищівний удар смертоносної машини з СРСР.

Нині на площі Героїв у центрі міста щороку проводиться святкове вшанування героїв революції 1956 року. Саме тут і розгорнулися основні події того буремного часу, також тут було відкрито пам’ятник з нагоди 50-річчя Угорської революції.

Повстання розпочалося 23 жовтня 1956 року маршем протесту студентів та представників інтелігенції в Будапешті, що переросло у збройне протистояння між демонстрантами та службою угорської держбезпеки ÁVH, які почали стріляти у протестувальників. У Ніредьгазі головний мітинг відбувся трохи пізніше – 26 жовтня.

Як розповідає місцевий краєзнавець Габор Іллєш, на центральну площу міста першими вийшли студенти та робітники у шахтарському одязі.

Революціонери тримали в своїх руках прапори з національними кольорами. А потім влаштували мітинг, на який зібралася велика кількість людей, що прибули не тільки з міста, а й з інших населених пунктів.

Усі вже знали про події в столиці і схвильовано заслухали вимоги Боршодської робітничої ради. А далі, за підтримки жителів міста Мішкольц, було вирішено скинути червону зірку, що була розміщена на даху будівлі у центрі міста.

Зірку, що уособлювала радянську систему і терор було скинуто під гучну реакцію натовпу. На її місце один з місцевих революційних лідерів 33-річний електрик Андраш Томашовський встановив державний прапор.

5462 (1)

Тим часом у центр міста прибув трамвай із Шошто (відомої зони відпочинку у Ніїредьгазі). Одна з жінок почала співати пісню, а потім з трамваю було знято знято табло з комуністичним гаслом “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Присутні заспівали Гімн Угорщини.

Далі натовп попрямував від площі до середньої школи імені Кошута на чолі з Андрашом Будою, Томашовським та Ласло Сіладі. Демонстранти співали патріотичні пісні революції 1848 року. А потім почали скандувати: “Mars ki, ruszki!” (“Росіяни, забирайтесь!”).

На площі Кошута їх зустрів поліцейський кордон, навіть з’явився радянський бронеавтомобіль, але швидко розвернувся і поїхав геть. Поліція відійшла у бік, і люди змогли безперешкодно перейти до будівлі школи.

До протестувальників приєдналася і група старшокласників. Звідси кілька сотень людей рушили до кінної статуї російського “Казака”.

Скульптуру виготовив скульптор Пал Пацай (Pátzay Pál) на замовлення радянського маршала Родіона Малиновського. Відкрито її було 1 травня 1945 року, який потім вважався пам’ятником визволення міста від нацистів (Днем пам’яті). Утім багато угорців вважало, що в цей день відбулося радянське вторгнення і тому вирішили прибрати символ тиранічного гніту з міської площі.

За допомогою канатів і вантажівки вдалося повалити статую, яку на шматки розбили молотками. П’єдестал також намагалися повалити, утім це вдалося здійснити не до кінця.

Nyer1

Потім Андраш Томашовський піднявся на підвищення і зачитав листівку з рішенням та вимогами страйкового комітету Боршодської робітничої ради з п’яти пунктів, а потім розмістив на п’єдесталі державний прапор Угорщини. Також було оприлюднено маніфест старшокласників Ніредьгази, а потім студент зачитав вимоги від студентів міста Дебрецена.

Деякі з протестувальників вирушили на Північне кладовище, де зруйнували могили радянських солдат та офіцерів, які загинули під Ніїредьгазою під час боїв восени 1944 року. Далі народний гнів знову перемістився на головну площу міста – тут було розтрощено всі щити з радянською пропагандою. За допомогою пожежників, які також прибули на площу, з фасаду міської ради прибрали ненависний герб Угорської народної республіки з червоною зіркою.

Протестувальники згодом зайняли будівлю міської ради, з балкону якої лунали промови. Тут шляхом публічного проголошення був обраний “Тимчасовий революційний комітет”, членами якого були Іштван Рач, Андраш Томашовський, Ласло Сіладі, Шандор Сентмартоні та доктор Єно Молнар.

Ласло Сіладі зачитав телеграму, що була надіслану уряду Імре Надя:

“Трудящі Ніїредьгази мирним шляхом висловлюють свою солідарність з новим урядом Угорщини. Ми вимагаємо: виведення радянських військ з Угорщини. Повної амністії борців за свободу, причетних до бойових дій у Будапешті. Ніїредьгаза твердо стоїть поруч з урядом, зберігаючи дисципліну та порядок. Трудящі Ніїредьгази”.

Звідси частина натовпу рушила до в’язниці, звідки було звільнено 166 засуджених.

Близько 15:00 години частина людей йде до казарми імені Дам’янича, де вимагають зброю у військових. Командир гарнізону у свою чергу просить у Андраша Томашовського заспокоїти радикальну групу. Деякі розійшлися, але кілька на чолі з Андрашем Будаєм вирішили взяти казарми штурмом. Військові кілька разів стріляють і застосовують сльозогінний газ. Поранено Андраша Будая. Група не зуміла отримати зброї.

Наступного дня, 27 жовтня, в Будинку піонерів створено Студентський парламент під керівництвом викладача Антала Чурьоша. Під його керівництвом студенти виготовляють тут листівки, щоб розповісти радянським солдатам, що не угорці, а диктатура та тиранія – справжній їхній ворог.

Деякі з студентів через певні проміжки часу телефонують на прикордонні станції та деякі населені пункти під псевдонімами, щоб отримати інформацію про пересування радянських військ, що вже вирушили через містечко Берегшурань на Будапешт.

Того ж дня, у суботу, у місто увійшли радянські танки. Свідки розповідали, що їх почали закидати камінням. Адже іншої зброї у протестувальників не було.

На один з танків сміливо піднявся 51-річний Міхай Габуля, якому радянський офіцер впритул вистрілив у голову. Чоловік став першим загиблим протестувальникам у місті. Тоді ж близько тисячі людей вигукували на площі Кошута: “Росіяни, забирайтесь геть!” В цей час з горища готелю “Корона” почали стріляти, четверо людей отримали поранення.

Незважаючи на ці події, 29 жовтня було створено Обласний національний комітет, який очолив Ласло Сіладі. Все робилося для того, аби працювати далі мирним шляхом та підтримувати порядок.

Також зробили спробу відновити багатопартійну демократію. Соціал-демократична партія, партія Петефі та Партія дрібних власників провели свої установчі збори в Ніїредьгазі. Адже протягом цього тижня була ще надія, що відбудеться мирний перехід – від комуністичної диктатури до буржуазної демократії.

30 жовтня революціонери заарештували голову повітової ради Іштвана Фексзі та першого секретаря. Утім 4 листопада радянські війська, які дислокувалися навколо Ніїредьгази, окупували місто і звільнили ув’язнених партійних функціонерів.

5 листопада було створено новий орган влади — Робітничо-селянську революційну раду під головуванням Андраша Бенкея. Однак до неї увійшли і старі радянські “партійці”.

6 листопада керівників обласного національного комітету з Ніїредьгази заарештовують і перевозять до Ужгорода. Звідти їх повернуть до Угорщини для судилища лише на початку грудня.

Також розпочали ліквідовувати комітети та робітничі ради, утворені протягом тижня революції. Всіх партійних керівників відновлено на їх минулих посадах. Розпочалися масові репресії серед учасників повстання…

Лідер революційної молоді Дюла Дондош отримав кулю в голову на прикордонному переході 10 лютого 1957 року.

У травні 1958 року Ласло Сіладі та Андраша Томашовського засудили до страти. Останні слова Андраша Томашовського: “Я не знаю, чому я помираю. Я помираю несправедливо”.

205 осіб, учасників революційних подій у Ніїредьгазі, засуджено до тюремного ув’язнення, 107 – до тримання під вартою, 344 – засуджені до різного роду покарань. Сотні людей були звільнені з роботи або призначені на нижчі посади. Більшість із них мали робітничо-селянське походження, від імені яких новостворена влада накладала покарання…

Image 750x 5f931f6751f34

А голову вершника-“казака” таки врятували, нині вона знаходиться у музеї Андраша Йоша в Ніїредьгазі. Скульптор зумів відтворити свою скульптуру, і вона навіть стала трохи більшою за розміром, ніж оригінал. Її встановили у 1957 році.

Довгий час після зміни режиму доля статуї була під знаком питання. Тоді тривали суперечки, багато хто бажав її знести – як символ минулої кривавої епохи. Утім у 1992 році на міській раді остаточно вирішили: пам’ятник залишиться на своєму місці через його художню цінність.

“Я визнаю, що особа, позначена цифрою 1 на іншій стороні фотокопії, — це я, а на зображенні зображено саме мене, коли постамент пам’ятника Малиновського був знесений. 19 липня 1957 року Томашовський”, — це зізнання можна прочитати на звороті фотографії, які вдалося отримати угорським дослідникам з архіву КДБ.

Сьогодні “Казак” і досі розмахує своєю шаблею над Ніредьгазою…

 

InfoPost.Media за матеріалами kisbiro.blog.hu 


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі