Листи з Одеси: Всіх, кого в Одесі не розділила війна, спробувала розділити Катерина

Імператриця стоїть посеред однойменної площі і продовжує бути фігурою розбрату для міста, куди регулярно прилітають дрони й ціляться ракетами, куди привозять поранених і скалічених війною військових, де на межі можливого працюють всі, хто забезпечують місто і фронт.

Катерину розписували мемами, обливали фарбою, надівали на голову мішок ката. Нарешті міська влада обнесла постамент фанерною загорожею. А міський голова Геннадій Труханов, написав пост у Фейсбуці, де висловився за знесення, але кинув пас уявним м’ячем Одеській міській раді – як проголосують народні обранці, так воно і буде.

Найбільша інтрига зараз – це майбутнє голосування. Вже от-от – 30 листопада. Перед цим міська влада організувала обговорення та опитування громадської думки. За знесення проголосувала більша кількість із тих, хто взяв участь в голосування он-лайн.

Гурвіц, «ленінопад» та Ленінленд

Катерину поставив на постамент найдемократичніший і найбезбашенніший мер в історії сучасної України – Едуард Гурвіц.

Той самий, з подачі якого у 1996 році міська рада перейменувала майже 300 вулиць. Всі ці леніни, совєцькі армії, піонерські, ленінські батальйони і так далі – з мапи Одеси зникли ще 26 років тому. Тоді ж почався демонтаж всіх пам’ятників і бюстів Леніну. Їх знесли в парк, який потім стали називати Ленінлендом. А останній пам‘ятник Леніну на сумнозвісному Куликовому полі демонтували у 2006 році. І теж за ініціативи Гурвіца.

Декомунізований пам’ятник Леніну на Одещині / Фото: @DecommunizeUkraine

Гурвіц люто ненавидів радянську владу. У нього була і персональна причина — та влада репресувала його батька.

Тому весь його подальший шлях – це знищення радянщини. І йому це вдавалось робити в нашому, досить складному і неоднозначному місті.

А от з Катериною у Гурвіца не склалось. Вірніше, у нього персонально склалось. І це було точно на шкоду міста.

Тому що мова йшла не про «відновлення справедливості», як це намагаються подати апологети збереження пам’ятника, розповідаючи, що у 2007 році пам’ятник було поновлено замість того, який знесли у 1920 році.

Одеса, вільна від  «руського міра» 

Про Катерину в Одесі кажуть, що саме вона заснувала наше місто. Навіть не хочу обговорювати помилковість цієї тези. Історія Одеси написана «з точки зору переможців над Україною». А тому російська цензура дозволяла лише один варіант датування «дня народження» міста.  Україна в Одесі тоді не перемогла.

Зате Україна в Одесі перемогла зараз. І перемогла у 2014 році, коли Одеса продемонструвала лють і впертість, відстоюючи проєвропейськість і незалежність від російського впливу в будь-якій формі.

Прагматична Одеса раптом зрозуміла, що всі хороводи ряжених, фестивалі «русской культуры», акції «я говорю по-русски» і очікування «русской весны» – це глухий кут для міста, яке позиціонує себе вільним і особливим.

Одесити багато їздили світом.  І через наявність великої кількості людей, пов’язаних з так званими морськими спеціальностями – флот у нас відняли, але професії ні. І через чисельність родичів одеситів, які живуть поза межами країни.  І через наявність прямих рейсів в європейські країни, якими користались ті, хто їздив на відпочинок, у справах, до рідних.

Читай також:

Море, у якому не можна купатися

Поруч з нами є Придністров’я – сіра зона в усіх сенсах. Що буде з анексованим Кримом, тут добре розуміли.

І тоді в Одесі ті, хто навіть і не збирався ідентифікувати себе українцями, розповідаючи, що «одесити – люди світу», що ми «особливі і унікальні», у 2014 році очманіли від «перспектив» руського міра і терміново взяли до рук українські прапори. Щоб ідентифікувати себе, щоб повідомити іншим, хто ми такі та що ми відстоюємо.

Точно так, після початку лютневої війни, вся Одеса стала жовто-блакитною від прапорів, які терміново зайняли свої місця на фасадах практично всіх будинків і установ міста і до прапорів, які точно так же терміново були намальовані на всіх фасадах.

Я можу побитися об заклад – такої кількості прапорів зараз немає в жодному місті України.

Семіотика в дії наочно.

І коли мені зараз періодично закидають про так звану «одеську вату», я відповідаю так.

Одеса ще у 2014 році довела Україні, що це українське місто, яке дихає в унісон з усією країною, розділяє цінності свободи, незалежності та унітарності.

Якби було по-іншому, то ми були б там, де зараз Донецьк і Луганськ.

У 2014 році одесити в прямому сенсі, життями захистили право бути Україною. І це право відняти у нас неможливо.

Певне, саме тому в Одесі відбувалися масштабні акції на зразок – найдовший Вишиванковий ланцюг, найбільший державний прапор, наймасовіше виконання Гімну. Ми невтомно демонстрували і своїм, і ворогам, що нас багато. Бо і у своїх, і у ворогів були одні й ті ж сумніви.

10-й Вишиванковий фестиваль у Одесі / Фото: Маріанна Подя (RFE/RL)

А кількість могил загиблих воїнів-героїв, які пішли боронити Україну, на одеських кладовищах не менша, аніж на цвинтарях інших українських міст.

Кожне місто України – це як пазл на великій нашій мапі. Ці пазли мають різноманітну конфігурацію і розміри. Але вони, щільно прилягаючи одне до одного, утворюють єдиний простір, який ми любимо і боронимо – Україну.

Наша мапа стійка. Але дірки від вийнятих пазлів, окупованих міст, болять фізично. Цей біль лікує не час. Лікує ЗСУ. І ми всі – з Одеси, Києва, Кропивницького, Рівного – і інших великих і малих міст і містечок.

А що Катерина, спитаєте ви?

30 листопада має відбутися сесія Одеської міської ради. Виконком погодив винесення «питання Катерини», а заодно і Суворова (є у нас і йому пам’ятник).

30 листопада буде відомо, хто в Одесі переміг остаточно.

Зоя Казанжи, спеціально для Infopost.Media

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Зої Казанжи для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.