Колонки 05 Грудня 13:52

Лист з України в Угорщину: відповідь Арпаду Тоті

3 березня 2022 року, на 8 день російського повномасштабного вторгнення, мабуть, найвідоміший угорський публіцист Арпад Тоуто (Árpád Tóta W) написав авторську колонку під назвою “Ведмідь плюнув”. 

Зміст цієї авторської колонки можна коротко переказати ось цим її фрагментом:

«Десять років ми витратили на російську дружбу, а тепер стоїмо осторонь з палаючим обличчям, щоб плоди її не впали на наші голови. Українці – герої світу, шанований, гордий і вільний народ. Вони є тими, ким ми не є. Ми не можемо бути такими, поки самі обираємо долю, якій ціною свого життя українці кажуть «ні».

Прочитавши цей текст мені відразу захотілося написати відповідь Арпаду. Я брався писати її разів 5. Мабуть, навіть більше. Дописав якось нарешті посеред вночі. Не міг заснути після. 

315454031 5758364884215204 8545036833024329612 N

Ідея цього тексту ще в березні завела мене спершу в депресію, а тоді вирвала з неї. В якийсь момент мені здавалося, що я більше не хочу чути нічого про «офіційну позицію Угорщини щодо збройного конфлікту в сусідній країні», а тоді 3 березня Árpád Tóta W. написав свій текст про російську агресію проти України та опір українського народу. А тепер, 8 місяців по тому, я написав йому публічну відповідь. У ній я спробував пояснити українсько-угорські відносини та Україну через світоглядні для угорців події та твори, зокрема Тріанонську угоду 1920 року, повстання 1956 року та роман Ференца Молнара “Хлопці з вулиці Пал”.

Ось переклад моєї відповіді на українську. Оригінальний текст угорською було оприлюднено на сторінці HVG – одного з небагатьох незалежних медіа в Угорщині:

– 8 місяців знадобилося мені, щоб зібратися з думками і написати відповідь на твій, Арпаде, дуже відвертий текст, який ти написав на 8 день російського вторгнення в Україну

312166994 5703944309657262 5731838431233011046 N

Цю відповідь мені хотілося написати відразу, в ту ж мить, коли я дочитав останні рядки твого тексту за допомогою перекладача, бо моя угорська мова, яку я наполегливо вивчаю, ще поки не дозволяє мені читати і писати вільно.

Але я пишу цю відповідь зараз, бо твій текст, його ідея, не дають мені спокою досі. Я впевнений, що зрозумів тебе до дрібниць, кожен рядок, і насамперед те, що ретельно захованого між рядків твого тексту.

 


Навіть найгірший перекладач не здатен спотворити настільки сильну та водночас просту думку, яку ти описав, – гордість та волелюбство, властиві українцям та угорцям, сьогодні їх чомусь розділяють, а не об’єднують.


 

Цей мій текст виходить у дні початку угорського повстання 1956 року, що звісно ж символічно, адже коли ще говорити і думати про свободу, тому я радію цьому співпадінню.

Але нарешті дописати відповідь тобі, Арпаде, мене змусили інші дати та події: 10 жовтня Росія випустила по Україні 84 крилаті ракети та 24 безпілотники. Приблизна вартість цієї атаки, за підрахунками Forbes, складає $400–700 мільйонів.  

Це було наче повторення 24 лютого, бо як і тоді більшість тих ракет, які не збила українська ППО, влучили у цивільні об’єкти.

 


Як і 8 місяців тому о 5 ранку за Києвом, Путін зараз все ще хоче і залякати, і знищити нас одночасно. Він вірить, що може. Намагається це зробити щоденно. Планував це давно. Навряд зупиниться добровільно.


 

Ми, українці, знаємо, що йому це не вдасться, і ми зможемо завершити справу, розпочату саме вами 66 років тому – демонтувати цю кляту «імперію зла». Ми мусимо зробити це, щоб вижити як нація.

Мені здається, що ти, Арпаде, думав так само, коли писав той свій текст у березні, який вразив мене у самісіньке серце.

Зрозумій мене правильно: 3 березня 2022 я читав його в Угорщині, куди виїхав за збігом обставин за 10 днів до вторгнення; так само за збігом обставин я оселився біля вокзалу Nyugati, куди прибували перші українські біженці; 24 лютого мої дружина і 4-річний син були в Україні, у будинку біля аеропорту Ужгорода, який, я переконаний, був і досі є однією з цілей Кремля, але розташований занадто близько до кордону з НАТО, щоб по ньому наважитись вдарити ракетами чи іранськими дронами. Зараз я пишу цей текст з цієї самої квартири в Україні, куди я повернувся наприкінці квітня, з вірою, що цей аеропорт, є досі недосяжною ціллю Путіна.

Сказати, що я був здивований прочитати написаний тобою текст у ті дні березня, –  означає нічого не сказати.

Звісно, що це було не так, але мені тоді упереджено здавалося, що угорською виходили лише публікації про «російську спецоперацію» та «денацифікацію України», на ток-шоу дебати зводилися лише до дилеми «українці – це фашисти, чи все ж нацисти» та через скільки днів буде взятий Київ.

Screenshot 2022 12 04 At 18.27.06

Прочитати, що «українці – це герої світу, шанований гордий і вільний народ», – це було несподівано, ці слова мене спантеличили. Дарма, що це був текст на HVG. Начебто прогнозовано. Для когось, можливо, банально.

Розумію, пишучи ці слова про українців, ти, Арпаде, звертався насамперед до угорців, рідної Угорщини. Але ці твої слова ювелірно точно описують мої почуття до своєї нації сьогодні.

Ще ніколи я, українець з польським та єврейським корінням, в сім’ї якого батьки завжди розмовляли і українською, і російською одночасно, так сильно не пишався своєю країною, народом, людьми.

Не пригадую, коли ще я так багато плакав, причому протягом одного і того ж дня то від радості та гордості за свій народ, то від люті та розпачі, що коїть з ним Росія.

Мені важко сказати, наскільки зараз сильно я ненавиджу її, Росію. Бо ненавидять людей, а ми, схоже, маємо справу з нелюдами і боягузами, тому я їх просто зневажаємо. Хоча, звісно, не всіх. Але, на жаль, більшість.

І оскільки з росіянами все зрозуміло, то мене значно більше хвилює, навіть злить зараз інше, Арпаде, – що той твій текст, як і всі інші твої тексти про російську агресію проти України, так само як і тексти багатьох твоїх колег, вірних свободі слова угорських журналістів, в Україні читає, можливо, лише я.

Так само мене рве на шматки думка, що на відміну від тебе, Арпаде, більшість угорців не можуть розгледіти в українцях тих «героїв світу, шанований гордий і вільний народ», про яких написав ти. Не можуть спів пережити з нами, ці доленосні миті, коли народжується сучасна українська нація, невід’ємною частиною якої є закарпатські угорці.

Я не дорікаю, ні, бо розумію тягар всіх тих антиугорських провокацій останніх років, за якими дуже часто стоять росіяни. Розумію, наскільки хибно ви, угорці, розумієте українські закони про освіту та мову, і що якраз у цьому наша, українців, провина, бо не змогли досі пояснити наші справжні наміри. Днями ще й ця провокація з турулом на замку Паланок.

Я дуже боюся, що через усе це навіть ти, Арпаде, почнеш сумніватися у своїх словах про нас, українців, які ти написав тоді у березні.

Мені не дає спокою думка, чому не можуть порозумітися нації, які ледь не по черзі стають лідерами вільного світу у повстаннях проти зла: угорці в 1956, а українці у 2014-ому. Нації, які платять кров’ю, життям найкращих.

 


Нації, які мають одне й те саме гасло боротьби на двох: Dicsőség a hősöknek! Героям слава!


 

Так само ідентичні отвори від куль, які я ретельно роздивлявся на одній з будівель на площі Кошута у лютому цього року, ми, українці, ще не так давно, у 2014-ому, бачили на будівлях в центрі Києва. Наших з вами беззбройних героїв однаково розстрілювали злочинці з дахів, просто з різницею в півстоліття.

Ти тільки подумай, Арпаде: тоді коли Угорщину карали в Тріаноні, Україну покарали ще більше: нам взагалі відмовили в державності як такій, хоча у нас тоді було все для цього – воля народу, майже зріла нація, парламент, президент.

Українці та угорці – це наче Ерню Немечек (Ernő Nemecsek) з роману Ференца Молнара (Ferenc Molnár). Як і вам у 1956, так і нам сьогодні протистоять «червоносорочники» («a vörösingesek»), і ця назва як ніколи символічна.

Червоні радянські прапори росіяни досі чіпляють на наших будівлях.

А ми їх знімаємо. Ціною життів. Бо «ми будемо Ґрунтом».

Gyere mondd, hogy a grund mi vagyunk!

Legyen szabad a grund!

 

Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії

Infopost.Media

 

* Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, який реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі