За парламентськими виборами в Естонії уважно стежили по всій Європі і ось чому. Естонський уряд відомий своєю безкомпромісною підтримкою України. Так, Естонія невелика держава, але естонці надали Україні безпрецедентно велику військову допомогу з точки зору своїх можливостей та порівняно з іншими країнами ЄС.

При цьому головні опоненти прем’єр-міністра та лідера реформістів Каї Каллас із популістської Консервативної народної партії (EKRE) критикували уряд за цю підтримку, вимагали припинити військову допомогу та прийняття українських біженців. Засновник партії Март Гельме, який у 90-ті роки встиг побувати послом Естонії у Москві, тим часом виявився одним із найпопулярніших політиків країни. Соціологія демонструвала, що його партія може перемогти на виборах, що Гельме навіть формуватиме новий уряд чи принаймні без його участі жодна нова коаліція не обійдеться.

Підсумки виборів показали, що страхи були марними. Реформісти буквально нокаутували популістів з EKRE. Так, консерватори прийшли до фінішу другими, трішки відтіснили Центристську партію, яка після хвороби та смерті свого харизматичного засновника Едгара Савісаара перестала бути провідною партією Естонії.

Читай також:
Князь Едгар. Колонка Віталія Портникова

Але розрив між ними та реформаторами величезний – партія глави уряду випереджає суперників у два рази, 32% проти 16%. І найголовніше – консерватори не можуть створити коаліції навіть із тими партіями, які потенційно могли б стати їхніми союзниками — банально не вистачає голосів. Наступні чотири роки роботи естонського парламенту Март Хельме та його соратники проведуть на лавах опозиції. Не пройшли до парламенту і незалежні висуванці, серед яких колишній голова самоврядування Нарви Михайло Стальнухін, виключений з центристської партії за свої проросійські заяви. Стальнухін обіцяв після парламентських виборів зайнятися створенням «російської партії», якої в Естонії, між іншим, не існує. Але тепер навряд чи до його ініціативи поставляться всерйоз.

Чому це є важливим? Тому що кожні європейські вибори сьогодні – перевірка виборців на втому від війни.

В Естонії на цій «втомі» відверто спекулювала одна з найбільш затребуваних партій, лідери якої доводили, що думають насамперед про естонців, а не про якісь там чужі війни і що допомога Україні лише послаблює саму Естонію. І ця позиція не принесла популістам серйозного результату і позбавила їх навіть примарного шансу опинитися в уряді. А от представники правлячої коаліції своєї заангажованості у допомозі Україні не приховували. Прем’єр Кая Каллас говорила про необхідність збільшення європейської підтримки Україні у всіх своїх інтерв’ю та публічних виступах. А голова зовнішньополітичного відомства Урмас Рейнсалу з партії «Вітчизна» за кілька днів до виборів вирушив з візитом до Львова, зустрівся із Володимиром Зеленським і заявив про необхідність прискорення процесу європейської інтеграції України.

Те, що педалювання теми «втоми» від підтримки України не приносить електорального успіху – важливий урок для всіх тих політиків, які лише збираються спекулювати на цій темі в інших країнах Євросоюзу. Ось чому Кая Каллас та її однопартійці здобули перемогу, яка важлива не тільки для самої Естонії.

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання