Зі Шварцвальду, знаменитого Чорного Лісу витікають дві річки – Бреге і Брегех, які сполучаючись народжують головну центрально-європейську ріку – Дунай. Назва ця походить від ранньо-індоєвропейського «Данас» – Річка. Саме від цього слова походять тюркська назва річки – Туна, а також латинська і англійська – Danube. В значенні абстрактної річки Дунай згадується у великій кількості українських народних пісень, перетворюючись у щось символічне, кордон світів.

Коли співали «Їхав козак за Дунай» – то мали на увазі і конкретну ріку, і символічне неповернення героя, подорож його у потойбіччя. На межі цього українського потойбіччя лежить історичний регіон Буджак, який ще називають Південною Бесарабією чи Українським Придунав’ям. Етимологія Буджака така ж, як і Покуття – з тюркської мови Буджак і тлумачиться як Кут, Півострів. Про ще один український півострів – Буджак – сьогодні у вступному матеріалі, підготованому спеціально для Infopost.

Перешийок

Зараз Буджак з Україною зв’язаний вузькою двосмуговою автострадою Одеса-Рені. Через Дністер перекинутий після Другої світової війни міст із села Маяки, а далі мандрівник з континенту їде на півострів по Дністровських плавнях, долаючи 7 км молдовської території села Паланка. Другий міст – через гирло Дністровського лиману в Затоці – був зруйнований на початку літа 2022 року і не функціонує. Виходів з Буджака в іншому напрямі теж небагато – кілька прикордонних пунктів з Молдовою та одна переправа через Дунай в селі Орлівка – до Румунії. Справжній півострів. З трьох боків Буджак омивають води Чорного моря, річок Дністер та Дунай, причорноморських лиманів. Про них почнемо нашу оповідь, бо саме ці водні дива роблять Буджак неповторним.

Озера/Лимани

Найбільші озера України – в Буджаку. Сім з десяти найбільших. Причому є суперечки – яке саме з трьох буджацьких озер з цих семи найбільших є найбільшим. От Дністровський лиман претендує. Лиман Сасик. І озеро чи лиман Ялпуг. А ще далі йдуть в переліку Кагул, Кугурлуй, Китай (є в Україні і таке озеро), Шагани, Тузловські та Будацький і ще десяток лиманів. Тут треба визнати, що лимани – не зовсім класичні озера. Це колишні долини річок, які, затоплені морською водою після великого чорноморського потопу, стали затоками. Потім вони завдяки морським течіям та намулу закрились від моря піщаними косами і стали солоними резервуарами води. Там з давніх-давен видобували сіль – одне з озер так і зветься – Тузли (з тюркських мов – солоне). По правді, деякі лимани були опріснені річками – як, наприклад Ялпуг, Кугурлуй та Кагул, а деякі – спеціальними зусиллями радянського безглуздя – як от Сасик. А є ще й заплавні озера – це народжені Дунаєм та Дністром прісні водні резервуари від самого свого початку. Озера чи то пак лимани – це символ Буджака. Вони віддзеркалюють бездонне південноукраїнське небо і теж здаються безкраїми та бездонними. Іноді ще й незліченними, як зорі. Або як локальні етноси.

Етноси

Перепис населення 2001 року дав точну кількість етносів, представники яких проживають в Буджаку – 133. Найбільший – українці, їх тут понад 40%. Далі йдуть болгари, молдовани, росіяни, гагаузи, роми, албанці і ще понад сто етносів. Щоправда, деякі з цих етносів представлені однією-двома особами. Та безумовно, край багатонаціональний і в цьому відношенні для Українського Півдня унікальний. Така багатоманітність не з’явилась на порожньому місці – адже саме розташування Буджака ставило його історично в позицію контактної зони. 

Ногайці

Варто нагадати, що в 1812 році усе тюркомовне ісламське за віросповіданням населення було виселене. Народ ногайців-буджаків розселився по приазовських, прикавказьких та добруджанських теренах, втративши сотні тисяч своїх представників при цьому переселенні. Від ногайців у Буджаку залишились назви річок, лиманів і населених пунктів. Більша частина сіл та селищ тут в старовину мали ногайські назви, подекуди і зараз вони ще знаходяться у вжитку. На спорожнілі землі було організоване переселення задунайських, задністрянських, західноєвропейських та східнороманських переселенців. І в цей час сформувалась цікава особливість цих нових буджакців. Оскільки державна приналежність Буджака змінювалась не рідше ніж раз на 40 років, то повага до родини, до громади тут ставилась набагато вище, ніж повага до імперії. Бо імперії змінюються, а сусіди залишаються, думали вони. І мали рацію.

Заповідник

Так сформувалась унікальна властивість місцевих громад – вони зберегли свої традиції, власні звичаї і говірки. Болгари розмовляють тими ж діалектами болгарської мови, що розмовляли їх предки з Балканського півострова. Гагаузи – унікальною мовою з тюркської мовної сім’ї. Українські діалекти тут теж дуже різняться – є села, засновані ще триста років тому вихідцями з Полтавщини (після Полтавської битви 1709 року разом з Мазепою, Гордієнком та Карлом ХІІ), а є – буковинцями у 1940-х роках. І побутова культура, і вимова там буде різна. А ще є нащадки українських козаків – запорожців, задунайців та інших військ.

Наливайко

Вперше козаки на теренах Буджака згадані у XVI столітті. Тоді тут відзначились знамениті козацькі полководці, зокрема у 1594 році на озері Ялпуг під час походу Северин Наливайко зустрів Великдень і про це святкування найбільшого свята розповів у своєму листі. Морські та степові походи в Буджак скеровували козаки, а з Буджака ногайці рухались із набігами на Покуття, Галичину та Поділля. Такі війни завдавали значної шкоди прикордонним мешканцям, але у XVIII столітті вони припинились. Буджак став постачальником сільськогосподарської продукції до Стамбула. Масло, бастурму, сіль, овець вантажили на кораблі в портах Кілії, Ізмаїла та Аккермана і радували столичних мешканців неперевершеними смаками. Козаки оселились в Буджаку на початку XVIII століття ще за османського правління, і вже не йшли звідси. Спочатку османська адміністрація називала їх «поткали» – від головної їжі-куліша, який османською мовою звався «потка». Так їжа того часу ставала частиною ідентифікації.

Східний Світ

Фактично культурний кордон Європи і Азії проходив у 1484-1812 роках за османської влади через Буджак. В містах було чути молитви муедзинів п’ять разів на день, на перехрестях степових шляхів каравани верблюдів напували з виритих за наказом паші криниць, а обабіч шляху можна було перепочити в гостинних караван-сараях. Міські кав’ярні Ізмаїла, Кілії та Аккермана виглядали не гірше стамбульських – тут були місця зустрічей, переговорів, оповідей про далекі краї та детективних історій.  Коли барон Мюнхгаузен відвідав буджацькі землі, народились байки про половину коня і політ на ядрі.

Вихідці з Буджака робили шалену кар’єру при дворі султана, в ісламських навчальних та наукових центрах. Наприклад, уродженцями Буджака були один з найвідоміших теологів XVIII століття в Османській імперії Мохаммад аль-Аккірмані та великий візир імперії Мехмед Бендерли. Мабуть, уявити собі Буджак тих далеких часів було б простіше в образі казок Шехерезади, але відомий український поет і письменник вирішив інакше…

Енеїда

У 1806-1807 роках канцелярист Іван Котляревський виконував службові завдання в Буджаку, в тому числі вів переговори з ногайцями. Саме тут він вирішив продовжити роботу над розпочатою бурлескною поемою. В Буджаку народилась четверта частина історії про переселення вигнанців з рідної землі до щасливої нової батьківщини. Нагадаю, вимушена еміграція після зруйнування Січі частину запорожців скерувала на Дунай. І – о диво! – тут автор і його герої зустрілись! Під час одного з відряджень Котляревський перестрів своїх «троянців» – у вигляді задунайських козаків вони запропонували йому стати їхнім Енеєм, тобто отаманом. Далі історія могла би продовжуватись, тому

Далі буде…

Ці сюжети – тільки правда, нічого крім правди і одна тільки правда. Історія Буджака – це одна з найбагатших сторінок історії нашої країни. Як ви вже зрозуміли, цей унікальний регіон дозволяє і досі зустріти на півострострові Буджак героїв казок тисячі і однієї бесарабських ночей, великих мореплавців далеких морів, ногайських батирів та запорозьких лицарів. За столом ви скуштуєте страви за рецептами палацу Топкапи в Стамбулі, справжній козацький борщ Наливайка, улюблені страви римських легіонерів та болгарських четників. Все це під акомпанемент Бесарабської рапсодії – суміші ритмів Сходу і Заходу. Такий він багатогранний і багатий — український Буджак.

Володимир Півторак
історик
для InfoPost.Media
фото: Володимир Півторак

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».