Колонки 14 Січня 17:12

Центральну Європу об’єднує гумор

“Мій батько Геннер Розенбах був, по-перше, психопат, а по-друге, найґрандіозніший брехун Австро-Угорської імперії”. 

Так починається роман швейцарського письменника Андре Камінського “Наступного року в Єрусалимі”, який вийшов українською в перекладі Галини Петросаняк у “Видавництві 21” .

Не тільки перше речення, а й увесь роман мені надзвичайно сподобався – передусім за свою жвавість і гумор. 

Одне тільки муляло: як таку веселу книжку міг написати швейцарський письменник? 

Письменник Андрій Любка

До того ж це книжка непроста, вона описує страшні воєнні перипетії і зламані долі, але робить це з такою вишуканою легкістю й кумедністю, що післясмак після неї залишається світлий. 

Хай вибачить мені швейцарська література, але така легкість та іскрометність – точно не про неї. Це фірмовий знак літератури іншого регіону.

Розгадка крилася в біографії Андре Камінського. Він народився 1923 року в Швейцарії, але в єврейській родині: тато походив із Польщі, а мати – з Австро-Угорщини (з теперішнього Івано-Франківська). 

Знаючи це, все стає зрозумілим – Камінський за духом був центральноєвропейським письменником, саме там слід шукати його культурне коріння.

Бо, власне кажучи, що саме об’єднує Центральну Європу? Крім географії, яка далеко не для всіх така очевидна (тому й називають Центральну Європу – Східною). І крім однакових залізничних вокзалів у її містах, про що так влучно говорив чеський письменник Богуміл Грабал?

 

Читай також:

Загонь, Європа. Колонка Андрія Любки

 

Як на мене, центральноєвропейський менталітет, культура Центральної Європи має дві основні характеристики – любов до меланхолії та понурого гумору. 

Меланхолія, ця часто безпричинна туга, властива центральноєвропейській душі. Цей флер світлого смутку пов’язаний, мабуть, із континентальним кліматом, довжелезною зимою й похмурою тванистою осінню.

Натомість особливий центральноєвропейський гумор виник завдяки трагічній історії. Країни й народи Центральної Європи – це історія сусідства з грізними й сильнішими імперіями, століть бездержавності й утисків, багатьох воєн, у яких центральноєвропейці були тільки гарматним м’ясом.

Центральній Європі можна також дати інше визначення: це територія з найвищою концентрацією катастроф на квадратний кілометр, це живий музей поразок і бід. 

Умовно кажучи, коли Німеччина воює з Росією, вони роблять це на території центральноєвропейських країн, принагідно руйнуючи і спалюючи все на своєму шляху. Коли ці імперії вирішують когось загарбати чи окупувати, їхні армії передусім погрожують Центральній Європі.

Тому центральноєвропейські народи мали таку історію, після якої тягне якщо не на самогубство, то принаймні в депресію. 

 

Читай також:

Чи є Білорусь центральноєвропейською? Колонка Андрія Любки

 

Згаданий уже Грабал у своїх есеях казав про це інакше: “Хто хоче жити в Центральній Європі, той не може бути тверезим”. Бо ж чехи, угорці, румуни, поляки, словаки, українці, хорвати, євреї та інші центральноєвропейці століттями жили з відчуттям небезпеки, відчували загрозу, очікували початку нової війни, окупації чи проблем. 

Якщо ставитися до такого життя всерйоз, то можна збожеволіти. Тому й винайшли свої особливі ліки – гумор.

Мабуть, найкращим втіленням цього гумору є роман чеського письменника Ярослава Гашека “Пригоди бравого вояка Швейка”. Ну бо й справді, хіба не впізнаємо ми в геніальній фразі Швейка “І ще такого ніколи не було, щоб якось та не було” менталітет центральноєвропейських народів, в тому числі й український?

Тому популярна на Закарпатті бувальщина про те, як один дід побував у п’яти країнах, але за все життя так і не виїздив за межі Мукачева – за своєю суттю є абсолютно центральноєвропейською. 

Так само дотепно міг би сказати житель Славонії, Богемії, Мазур, Трансільванії, Воєводини чи Спіша – з однаковою мірою погорди до цих держав та суттєвою дозою іронії. Це частина менталітету жителів уявної країни ЦеКанії (похідної від цісарсько-королівської монархії в Австро-Угорщині на останньому етапі її існування).

Нобелівська лауреатка і прихильниця ідеї Центральної Європи Ольга Токарчук ділиться таким спостереженням про цей – наш – тип гумору: “Мілан Кундера пояснює це так: у світі Франца Кафки комізм не створює контрапункту до трагедії, як, наприклад, у Шекспіра, — там комізм урівноважує трагедію, стає перепочинком, він катарсистичний. У творчості Кафки комедія іманентна трагічній ситуації, вона якось висміює її зсередини. 

(…) Значна частина світу сьогодні читає Кафку як похмурого автора, а його книги — як страшні й депресивні, що, можливо, нагадують сучасні фільми жахів. Але коли Кафка вперше прочитав своїм друзям початок “Процесу”, слухачі — та й сам автор — сміялися до сліз.

Як же не сміятися? Вранці до К. приходять двоє чоловіків і заарештовують його. Коли К. у нічній сорочці щось їм пояснює, вони з’їдають його сніданок. Або: Ґреґор Замза –  прокидається вранці великим жуком, але думає лише про те, як вчасно прийти в офіс і не спізнитися на роботу”.

Так, центральноєвропейський гумор є сміхом крізь сльози, від нього часом навіть волосся стає дибки, та все ж він виконує свого головну функцію – протистоїть фаталізму нашої історії й допомагає пережити трагедії.

Цей чорний, понурий гумор – саме те, що всіх нас, центральноєвропейців, незримо об’єднує. 

Саме тому, читаючи роман Андре Камінського, я вже з першого речення відчув, що це ніякий не швейцарський, а центральноєвропейський письменник. 

Про це каже й геніальний у своїй парадоксальності підзаголовок роману: “Життєствердна історія поразок”. 

Так висловитися міг тільки центральноєвропеєць.

 

Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media

Фото Харі Крішнан

 

Запрошуємо прочитати також інші колонки автора для нашого видання.

 

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі