Українські казки, новини та музика: як працюють українські журналісти у Празі

Олександра Сімочко – журналістка, за фахом почала працювати ще за студентських років. Однак ще кілька років тому разом із чоловіком вона виїхала до Чехії. Живе подружжя у Празі, Після переїзду за кордон Олександра працювала в одному з магазинів та дописувала для місцевого видання про українців. 

Ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну ми поспілкувались про те, що спонукає молодь залишати Україну та заново реалізовувати себе в чужій державі. Однак після 24 лютого багато чого змінилось у житті українців, які знаходились за кордоном, в тому числі й у Олександри.

Колектив проекту Pro Ukraїnu

Як і звідки ти дізналась про вторгнення росії в Україну 24 лютого? Як пройшов цей твій день?

«Декілька тижнів ми цілодобово стежили за тим, що відбувається. Батьки переконували, що нічого не буде, це неможливо. Ми навіть квитки на літак з Пардубіце до Львова на Великдень взяли, щоби додому поїхати. Я чітко пам’ятаю, що це був четвер, бо я якраз мала зміну в Zara на шосту ранку. Я прокинулася десь о 4.20, звичайно, перевірила всі новини, але ще не було жодної інформації про обстріли. Потім мені десь 40 хв мені їхати на метро, у цей час я найчастіше читала, тобто не сиділа в телефоні. І я приїжджаю в магазин, а там вже всі українців у сльозах, чехи, словаки в шоці. А всі разом ми перелякані. Тоді я швидко пролистала стрічку новин і пам’ятаю, як побачила, що Київ бомблять. Це було жахливо».

Як розповідає Олександра, разом з нею працювало багато українців, як серед працівників, так і тих, хто приходив тільки на день-два на допомогу. Причому це люди з різних регіонів України: Крим, Миколаїв, Вінниця, Івано-Франківськ, Харків та інші. 

«Зміна на шосту ранку – це коли надсилають новий товар і все потрібно встигнути розпакувати до 9.00, тобто до відкриття. Тож ми навіть не мали змоги стежити за всіма новинами, тільки час від часу хтось вибігав і повертався з ще гіршими новинами: уже Харків бомблять, Львів, Івано-Франківськ. І я пам’ятаю, як у мене було відчуття повної порожнечі. В один момент усе втратило якийсь сенс: життя тут, плани, поїздки. У цей самий день відбувся величезний мітинг на підтримку України у центрі на Вацлавській площі». 

Цікаво, що на той момент в магазині працювало і чимало росіян. 

«Ми всі дружили, але ніхто не перепросив, ніхто не висловив хоча б щось схоже на провину чи покаяння. Вони нас тільки запитували, як там наші родичі та близькі в Україні. В якийсь момент я почала відчувати, що яка б це не була хороша подруга, вона на боці Росії, вона напевно хоче, щоби Росія виграла».

Як змінилося твоє життя після 24 лютого?

«Навіть, тут, за кордоном, життя дуже змінилося, як напевно і в кожного українця та українки. Перше, що я зафіксувала – я почала відчувати себе впевненіше, почала частіше казати “ні” і захищати себе. Тепер уже через майже дев’ять місяців російсько-української війни, я починаю усвідомлювати, як у мене багато відібрали. Я майже не подорожувала Україною, дитинство моє минуло серед пропагандистських російських серіалів типу “Папины дочки” чи “Моя прекрасная няня”.

Були, звичайно, й американські серіали. Але проблема, що не було нічого українського. І здається, тільки навчання у Львові якось допомогло реабілітуватися. Та й Революція Гідності, коли ми студенти, у 17 років, ночували на майданах у Львові та Києві. Тепер багато читаю з історії України, есеїстику, публіцистику різних українських письменників. Розумію, що російська пропаганда, а саме комплекс меншовартості, дали свої результати. І потрібно глибше досліджувати, навіть недавні події Революції 2013-2014 років та війни на Донбасі».

Зараз ти працюєш на радіо і в українській редакції чеського видання Blesk.cz. Ти туди потрапила до початку війни чи після?

«Це ще одна важлива зміна після війни. Як на радіо, так і в українську редакцію Blesk.cz, яка, до речі, має назву ProUkraїnu.cz, я потрапила після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Це все відбулося дуже хаотично і зрештою, я звільнилася з Zara, бо було завелике навантаження. Пізніше я ще й почала співпрацювати з чеською суспільною радіостанцією Český rozhlas. Там є програма про національні меншини у Чехії Mezi námi і я роблю короткі репортажі, інтерв’ю чеською мовою про українців».

Колектив «Радіо Україна» в неповному складі з Олегом Скрипкою

На “Радіо Україна”, де також працює Олександра, мовлення йде винятково українською. В ефірі здебільшого українська музика, зрідка буває чеська або загалом якісь іноземні хіти. Радіо працює для біженців, щоби повідомляти важливу інформацію, розповідати, як тут облаштуватися. 

«Але ми бачимо, що нас слухають і українці, що проживають у Чехії вже довготривало. Крім того, двічі на день у нас лунає казка для дітей, щогодини ми повідомляємо новини з України, Чехії та світу. Також ми запрошуємо у студію різних експертів. Часто до нас приходять українські музиканти і не тільки, які їздять у благодійні тури Європою».

Інтерв’ю для Pro Ukraїnu з працівницею Центру інтеграції іноземців у Празі

ProUkraїnu.cz – ще один проєкт для українців в Чехії, це інтернет-видання. Місія така ж сама: тут пишуть про українців та для українців у Чехії. 

«Хоча у нас невелика команда, але ми робимо дуже багато: це, звичайно, статті, новини. Також інтерв’ю у студії, подкасти, ведемо сторінки у соціальних мережах: Telegram, Instagram, Facebook, Tik-Tok, а також у нас є канал на YouTube. Це все від квітня 2022 року. Люди в команді з різних населених пунктів: Запоріжжя, Сумщина, Херсонщина, Закарпаття. Але ми дуже дружні і чудово співпрацюємо». 

Українська діаспора у Чехії до російської війни була на другому місці після в’єтнамської. А наразі Чехія видала більше 400 тис. віз тимчасового захисту. Попри це тут до війни не було повноцінних україномовних ЗМІ.

«До війни були і тепер є, здається, два українські журнали. Але вони виходять раз на місяць у паперовому та електронному вигляді, але це не повноцінний новинний сайт.

Українці черпали інформацію здебільшого з якихось фейсбук-сторінок. Ну і звичайно, дехто читав і російські сайти про Чехію. Ці російські сайти намагаються підтримувати Україну, але тим не менше там часто можна помітити таку хитру, приховану пропаганду. І звичайно, будь-яку інформацію вони подають із російського погляду, тому це теж певний ворожий наратив, як на мене». 

Як на твоїй роботі ставляться до того, що ти українка і чи реагують колеги на події в Україні?

«На обидвох роботах у нас дійсно багато колег-чехів чи словаків. Вони нам співчувають, підтримують і розуміють. ProUkraїnu.cz – це частина однієї з найбільших медіа-компаній у Чехії CNC Centre, там багато працівників і нас постійно запрошують на різні фестивалі, корпоративи, поїздки та інше. Наші колеги, як до речі, і колеги мого чоловіка на роботі, знають усі новини, можливо, на півгодини пізніше, ніж ми. Наприклад, коли звільнили Херсон, то чоловіку колеги відразу надсилали меми, як росіяни втекли і так далі». 

Інтерв’ю з режисером Валентином Васяновичем у студії «Радіо Україна»

Як редакції висвітлюють новини з України? Чи мають вони резонанс у порівнянні з внутрішніми новинами?

«Якщо говорити про колег із Blesk.cz, то вони часто беруть, наприклад, від нас інтерв’ю з українцями. Але також вони самі проводять різні розмови щодо України, наприклад, із волонтерами чи відомими україністами в Чехії, щоби краще і глибше зрозуміти російсько-українську війну. 

Щодо радіо, то ми якийсь час працювали на одному поверсі з колегами з Rock Radio і вони теж подають постійно новини. І ось серед цих новин – одна точно про Україну. Хоча це більше розважальне радіо, яке крутить рок-музику». 

Як розповідає Олександра, на Чеському телебаченні (Česká televize) завжди транслюють актуальні новини з України. Крім того, у них бувають включення з різними українськими політиками, а їхні репортери працюють в Україні. 

«Звичайно, коли в країні вибори чи сталося якесь лихо, то ці новини теж важливі. Але Україна впродовж дев’яти місяців не зникає з чеських ЗМІ і завжди тема номер один у чеських ЗМІ». 

Як пересічні чехи сприймають ситуацію в країні та висловлюють свою позицію?

«Чехи трохи втомилися, як і загалом Європа. Це відчувається. Все подорожчало: продукти, одяг, а найважливіше – комунальні послуги. Але тим не менше, вони виходять на мітинги на підтримку України, збирають великі суми та допомагають, чим можуть». 

Однак, за словами Олександри, також були й антиурядові мітинги, де чехи, зокрема, закликали до відновлення поставок газу з Росії. Але ці акції мали дуже сумнівних організаторів та учасників.

«Загалом до російського вторгнення, була така думка, що чехи не дуже люблять українців. Та після російського нападу, підтримка була і є неймовірною. Чеські волонтери їздять в Україну з гуманітаркою, влаштовують мітинги». 

Варто додати, що Чехія однією з перших скасувала надання довготривалих віз росіянам і білорусам (це зробили 25 лютого), тому багато російських студентів так і не змогли розпочати навчання навіть, якщо успішно склали іспити й вступили до вишів. Пізніше скасували і туристичні, а тепер росіяни навіть мусять оформляти транзитну візу в аеропортах Чехії. 

«Також тут парламент визнав російський режим терористичним. Уже декілька разів прем’єр-міністр та інші міністри їздили у Київ. Чехія наразі головує в Раді Європи, і прем’єр-міністр Петр Фіала заявив, що їхнім пріоритетом є Україна. Також Чехія посилає зброю, списаний громадський транспорт (у Харкові вже їздять чеські трамваї) і допомагає щодо культурних пам’яток». 

Крім того, Чехія на третьому місці серед країн, які прийняли найбільше українських біженців та готові прийняти ще. Чехи прихистили цілі українські сім’ї у себе вдома, у різні гуртожитки, готелі тощо. 

«Шеф мого чоловіка взяв жити сім’ю з Харкова. Українці тут отримують кожного місяця фінансову допомогу, впродовж 150 днів безкоштовне медичне страхування. А для дітей, студентів і пенсіонерів, або матерів з маленькими дітьми медичне страхування повністю і на весь термін перебування оплачує держава. 

Чехи розуміють нас, вони ближче, відчувають тривогу і страх, що Росія прийде і сюди. Вони ходять на українські фільми, читають переклади українських книжок та інше, щоб краще зрозуміти українську визвольну війну війну».  

Студія «Радіо Україна»

Повернемось трохи до вашого переїзду в Прагу. Як у вас виникла ідея виїхати за кордон на проживання?

«Мені здається все просто рухалося до логічного кінця – тобто нашого переїзду. У Празі нам дуже сподобалося з попередніх поїздок, чоловік отримав довготривалі документи і зрештою я теж сюди переїхала. Але, звичайно, це тривало довго, часом було важко і ми хотіли взагалі цю ідею відкинути. Було багато перешкод, непорозумінь і розчарувань. Однак після переїзду ми зрозуміли, що, здається, щасливі».

З якими стереотипами стикнулась на початку свого перебування у Чеській республіці?

«Думаю, це швидше стереотипи, які я сама собі навіяла або, скажімо, навіяли інші українці. Ще жодного разу я не відчула неприхильного ставлення до себе через те, що я з України. Напевно мені пощастило. Коли чоловік шукав квартиру, то серед кількох кандидатів обрали саме його. Із Zara мені відповіли на другий день і на співбесіді ми чудово порозумілися, хоч це був тільки мій третій місяць у Празі загалом. Сімейного лікаря я знайшла без проблем. Тобто жодної дискримінації поки не відчула».

Чи допомагав або навпаки заважав той факт, що ти закарпатка?

«Мені це тільки допомагало. По-перше, коли кажеш, що ти із Закарпаття, то тебе приймають, як свою. Кажуть: “Та ви руси. Колись були частиною Чехословаччини”. Потім, я відчуваю навіть якусь ментальну близькість із чехами та словаками. Відразу помічаєш, як подібні мови, деякі традиції та звичаї, кухня. Цікаво, що багато чехів, яких я зустрічала, бували у Рахові, підіймалися на Говерлу, наприклад. Це справді тішить».

Віталій Дячук для InfoPost.media

фото з архіву Олександри Сімочко

* Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.