«У нас з Румунією більше спільного, аніж різного. Але ми надто мало знаємо одне про одного»
15 Вересня, 2024
Яна Дудаш — голова Закарпатського обласного культурно-просвітницького товариства словацьких жінок «Довіра». Жінка активно займається відновленням словацьких традицій на Закарпатті. Говоримо з нею про повсякдення словацької спільноти, виклики повномасштабного вторгнення та плани на майбутнє.
«У моєму середовищі не було людей, які б не підтримали Україну»
За даними єдиного офіційного перепису населення 2001 р., в Україні проживало 6397 етнічних словаків, зокрема в Закарпатській області – 5695 осіб. За неофіційними даними словацьких організацій, до початку повномасштабного вторгнення на Закарпатті налічувалося 15-17 тис. етнічних словаків.
— Словаків в Україні небагато, бо й в цілому самих словаків мало, — каже Яна Дудаш. — Ця цифра, насправді, дуже приблизна. Адже, по-перше, потрібно документально підтвердити цю приналежність, по-друге, треба себе внутрішньо ідентифікувати як словака, а це інколи доволі складно буває, адже часто родини змішані. Мама — словачка, тато — угорець, бабка — полячка і т.д.
Пані Яна відзначає, що повномасштабне вторгнення вплинуло на демографію словацького населення, так само як і на решту українців. Найперше, дружини забрали дітей та поїхали до чоловіків-заробітчан за кордон, щоб вже там облаштовувати свій побут та нове життя.
— Цікаво, що спочатку багато словаків виїхало, але вже у червні-липні 2022 року, коли стало зрозуміло, що ситуація на Закарпатті спокійна й контрольована, вони почали повертатися. Тут — дім, до нього завжди хочеться повернутися.
У перші місяці повномасштабного вторгнення Яна Дудаш та ще одна волонтерка Наталія Штефаняк допомагали біженцям у Словацькій Республіці, у м. Банська Бистриця. Вони налагоджували комунікацію між українцями та словацькими лікарями.
— Найперше допомогу потребували люди з інвалідністю, матері з дітьми, люди похилого віку. Я волонтерила там 3 місяці й повернулася додому, коли вже налагодилися всі процедури та з’явилися українські лікарі.
Пані Яна відзначає, що у її середовищі не було людей, які б повторювали популярні у Словаччині пропагандистські наративи про «не все так однозначно», чи «це війна Америки та Росії».
— Наші партнери — люди, котрі добре розуміють український контекст. Вони були тут, вони все знають, їм не треба пояснювати очевидні речі. Вони з великим розумінням та відкритим серцем поставилися до нашої біди. Звичайно, є ті, хто піддається пропаганді, і їх немало. Але мені здається, що в нас достатньо інформації, щоб скласти свою картину світу, й визначити, де добро, а де — росія.
Ще громадська діячка відзначає, що важливим був фактор підтримки з боку словацького уряду та тодішньої президентки.
— Зузанна Чапутова — приклад людяності, співчуття та сильної жінки. Вона велику увагу звертала на підтримку українських біженців.
«Немає труднощів у трактуванні закону, більше йдеться про «людський фактор»
— Я задоволена і повністю підтримую закон «Про національні меншини (спільноти) України». Він дає «зірковий час» для реалізації своїх ідеї представникам всіх нацспільнот. Чому? Тому що він дає багато свободи, передбачає фінансування культурних центрів, де можуть впроваджуватися ті чи інші ініціативи. Не бачу й суттєвих перепон у галузі освіти. Ми маємо в Ужгороді «словацьку» школу №4, де навчання у початковій школі ведеться повністю на словацькій, у старшій школі — вже українською, але є уроки словацької мови та літератури, — додає Яна Дудаш.
Жінка каже, що має добре налагоджену співпрацю, зокрема, й з управлінням національностей та релігій Закарпатської ОДА:
— Ми звертаємося до управління для погодження наших заходів, а за потреби й по фінансову підтримку. Жодного разу я не отримувала відмови.
Більше проблем пані Яна бачить у «людському факторі», тобто у мотивації людей підтримувати власну словацьку ідентичність. Хоча, за її словами, подекуди є й нерозуміння з боку місцевої влади, зокрема у Середнянській громаді, де проживає багато етнічних словаків.
— Щосуботи я проводжу безкоштовні заняття для словацької молоді у нашій недільній школі у с. Середнє. Але хотілося б, щоб й у місцевому ліцеї був відповідний факультатив, який колись функціонував. Ми надіслали вже навчальну програму, статут, маємо навчальні матеріали — все, що треба для старту роботи. Більше того, цю ініціативу готові підтримати наші словацькі партнери. Але єдина перешкода — місцева влада Середнянської ТГ, яка затято не хоче підтримати цю ініціативу.
В той час заступник голови Середнянської громади Роман Василиндра каже, що факультатив не відкривають виключно через відсутність ініціативи від батьків:
— Крім пані Яни до нас ніхто не звертався з проханням відкрити такий факультатив, зокрема й батьки учнів, які навчаються у ліцеї. Якщо буде відповідне звернення від батьків, то, я впевнений, ми зможемо це зробити.
Освіта й навчання дітей — це важливий фактор. Тому важливу роль відіграє й той факт, що в Ужгородському національному університеті функціонує кафедра словацької мови та літератури. Тут працюють фахівці, які також дають консультації з багатьох освітніх питань.
Однак для забезпечення засад мовного законодавства одних лише законодавчих норм недостатньо — мають бути люди, які це будуть втілювати. У випадку навчання словацькою мовою — вчителі, носії мови, які допоможуть дітям засвоїти матеріал шкільної програми й не тільки.
Тому важлива складова роботи «Довіри» — робота з вчителями словацької мови, підвищення їхньої кваліфікації. Вже 4 роки поспіль партнери з університету Матея Бела (м.Банська Бистриця) проводять семінари для вчителів словацької мови з країн-сусідів. Зокрема, у вересні цього року подібний відбудеться у Польщі.
– У перший рік повномасштабного вторгнення ми зуміли провести наш традиційний словацький табір для діток у с.Середнє. Проводили його молоді вчительки зі Словаччини, – каже громадська діячка.- Я пригадую, як ми хвилювалися, чи вони приїдуть, пояснювали їм безпекові питання. Але вони наважилися, були тут цілий місяць, допомагали діткам вийти з переживань війни.
Підсумовуючи, пані Яна каже, що понад усе прагне, аби молодь зі словацьким корінням навчилася цінувати й розуміти свою етнічну різноманітність.
— Все, що ми робимо для того, аби молодь у словацьких сім’ях пам’ятала, ким є їхні батьки, дідусі. Щоб вони знали, як їхні предки відзначали свята та у що вірили. Звичайно, наша молодь зараз відчуває себе повністю українською, добре володіє мовою, поділяє цінності, але пам’ятати своє коріння важливо для того, щоб усвідомлювати — наскільки яскравою та самобутньою є спадщина Закарпаття.
Галина Гичка,
спеціально для Infopost.media
