Як я одного разу була татаркою
17 Квітня, 2024
Якби мене спитали, яка країна цікавіша – Сербія чи Хорватія, я б відповів ухильно: Боснія. І не збрехав би.
Безумовно, і Сербія, і Хорватія – надзвичайно, неймовірно цікаві країни, але в Боснії, згрубша кажучи, є дещо більше. Адже Боснія є великим пограниччям не тільки між цими країнами, а й між католицизмом і православ’ям, Заходом і Сходом, культурами і цивілізаціями. До речі, в Європі є ще дві країни, для яких саме пограничність є ядром і суттю ідентичності – Швейцарія і Україна.
Та повернімося до Балкан: увесь Балканський півострів є своєрідним мостом між Заходом і Сходом (насправді Півднем, але сьогодні не будемо поглиблювати цей аспект), усі народи Балкан мають цей “транзитний” менталітет, але саме Боснія є квінтесенцією прикордоння, абсолютним пограниччям. А саме пограниччя зазвичай є найцікавішим і культурно найбагатшим ареалом, бо там не тільки співживуть і змішуються різні культури, а й на їх основі створюються зовсім нові, небачені в інших місцях культурні феномени.
Для спрощення я завжди уявляю це таким чином, що є величезні тектонічні плити культур, що рухаються назустріч одна одній. У точці зустрічі, на місці стику вони завжди деформуються, тиснуть і проникають одна в одну. Саме в цих місцях від сили удару створюються розлами, що зяють прірвами, і виростають нагромадження, що стають горами. Тут, крім уже заданих складників, з’являється щось принципово нове.
Боснія ідеально пасує до цього прикладу, бо ж маємо тут і переваги (багатокультурність, різноманіття), і мінуси (конфлікти, війни) такого зіткнення культур та народів. Зрештою, виникнення окремого народу бошняків – слов’ян, що говорять слов’янською мовою, але сповідують іслам, є результатом зіткнення цих тектонічних цивілізаційних плит.
Мешканець пограниччя зазвичай говорить більшою кількістю мов, ніж мешканець центру країни; на столі в нього більше різноманітніших страв, деякі з яких можуть неабияк здивувати мешканця центру; народна музика в прикордонних регіонах завжди є “потрійною”, бо в ній представлені музики двох сусідніх народів, і третя – та унікальна й неповторна музика, що витворилася від зустрічі на кордоні.
Саме тому, наприклад, ми говоримо про такий феномен, як “закарпатська кухня”. Адже це не тільки українські, угорські, словацькі, румунські, чеські, німецькі, єврейські і ромські страви, а ще й принципово нові кулінарні винаходи і звички. Взяти бодай одну з візитівок закарпатської кухні – славнозвісний боґрач: угорською це слово означає просто казанок, а вже закарпатці наповнили його духмяним і смачним змістом.
Те, що на території пограниччя утворюються дуже цікаві культурні феномени, я усвідомив, вивчаючи історію колишньої Юґославії. Умовно кажучи, мені й самому було цікаво дати собі відповідь на питання з першого речення цього тексту: яка культура цікавіша – сербська чи хорватська?
Замислившись над цим питанням, я раптом усвідомив, що найцікавіше про Юґославію треба шукати не в Сербії чи Хорватії, а саме в Боснії. Вдумайтеся: найкращі письменник, кінорежисер і музикант з теренів колишньої Юґославії народилися й сформувалися як творчі особистості в Сараєві!
Так, найкращий балканський письменник Мілєнко Єрґович народився в Боснії, як і режисер Емір Кустуріца та композитор Ґоран Бреґович. Хіба ж це не найочевидніше підтвердження факту, що пограниччя має неймовірний культурний потенціал?
Так, пограниччя дарує світу геніїв, але має й свою негативну сторону. Наприклад, якщо систематизувати карту місць, де зафіксовано відомі перекази про вампірів, то виявиться, що кровососи найбільше люблять прикордоння. Як давно зауважили антропологи культури, образ вампіра найчастіше з’являється у фольклорі тих регіонів, де проходили границі і люди мали шанс спілкуватися з представниками інших культур. Люди завжди бояться тих, кого не знають і чию мову не розуміють: саме ці інші накликали зло, приносили різні пошесті, були відьмами й вампірами. Це схематичне уявлення не змінилося й досі: згадайте, що пишуть і кажуть про мігрантів та біженців.
Тож пограниччя – цей край геніїв і вампірів, місце, що може бути раєм на землі, а може й перетворитися в пекло. Обидві ці властивості закладені в його сутність, і саме від людей залежить, яка – позитивна чи негативна – візьме гору. Історія Сараєва підтверджує обидві опції.
Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media
Головне фото зі сторінки автора
Запрошуємо прочитати також інші колонки автора для нашого видання.
* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
