Що насправді криється за «мирною місією» Віктора Орбана?

На початку липня Віктор Орбан, як, мабуть, найбільш проросійський і антизахідний лідер країни-члена ЄС і НАТО, перевершив самого себе. При чому в багатьох сенсах. 

За перші 2 тижні головування Угорщини в Раді ЄС він відвідав 4 країни на 3 континентах, провівши 72 години в дорозі та 12 годин переговорів. Про це сам угорський лідер гордо розповів в одному з відео на своїй сторінці у Facebook.

Все це Віктор Орбан назвав «мирною місією», що звучить майже як у бойовику «Місія нездійсненна», одну з частин якого, до речі, знімали в Будапешті. 

Але давайте коротко розглянемо саме цю «місію» у виконанні угорського прем’єра.

Того ж дня, 1 липня, коли Угорщина перебрала на себе головування в Раді Європейського Союзу, Віктор Орбан примудрився не просто злітати з цього приводу до Брюсселя і назад, а й увечері перетнути україно-угорський кордон, щоб наступного ранку, 2 липня, зустрітися з Володимиром Зеленським у Києві. 

Через кілька днів, 5 липня, літак Віктора Орбана приземлився в Москві, де угорський прем’єр зустрівся з Володимиром Путіним. Зверніть увагу, що це був не повноцінний візит, а скоріше зупинка на шляху до Азербайджану. Порівняйте його з візитом прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді (який фактично приїхав до Росії в день обстрілу росіянами лікарні «Охматдит» у Києві). Раніше Путін міг би розцінити такий формат візиту Орбана як приниження, але не цього разу.

Зрештою, Віктор Орбан таки потрапив до Азербайджану на неформальний саміт глав держав та організацій тюркських держав, встиг повернутися до Будапешта, дати інтерв’ю Паулю Ронцгаймеру з медіагрупи Axel Springer, провести засідання угорського уряду в неділю, а в понеділок, 8 липня, приземлився в Пекіні для зустрічі з Сі Цзіньпіном.

Формально вже наступного дня, у вівторок, 9 липня, літак Віктора Орбана приземлився у Вашингтоні, де розпочався ювілейний саміт НАТО. Цього разу угорський лідер ні на що не наклав вето і не висловив занепокоєння. Навіть щодо декларації Вашингтонського саміту з чітким меседжем Китаю як «вирішальному чиннику війни Росії проти України». Про свою «мирну місію» Орбан говорив насамперед з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом як зі ще одним можливим посередником. Наступного дня після саміту НАТО, на якому такий близький нинішній Угорщині Китай офіційно було «тавровано» у тому числі угорським голосом, Віктор Орбан вирушив до приватної резиденції Мар-а-Лаго у штаті Флорида, щоб зустрітися з 45-м президентом США Дональдом Трампом.

Справді, місія неабияка. Для повноти картини варто додати поїздки угорського прем’єра напередодні головування Угорщини в ЄС: зустрічі з Олафом Шольцом у Берліні 21 червня, Джорджією Мелоні в Римі 24 червня та Емануелем Макроном у Парижі 26 червня, плюс — європейський саміт у Брюсселі 27-28 червня.

Цей маршрут і графік справді вражає. Без сумніву, Віктор Орбан перебуває в хорошій формі. Але чи можемо ми винести щось суттєве з такої навколосвітньої подорожі Орбана, окрім медійного галасу? Навряд чи. 

«Припинення вогню могло б прискорити мирні переговори», ​​– такі слова, сказані угорським прем’єром на прес-конференції в Києві, він намагався всюди подати як свій мирний план. І це все. 

Ми точно знаємо, що Володимир Зеленський і Владімір Путін одразу ж відкинули цю ідею, що й не дивно. З 2014 року Київ затвердив 20 угод про припинення вогню з Росією, а також провів 200 раундів мирних переговорів, однак це не завадило Путіну розпочати повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року. Кремль переслідує в Україні інші плани, що вкотре довів згаданий вище ракетний обстріл дитячої лікарні «Охматдит».

Віктор Орбан все це чудово усвідомлює, але у нього інші цілі, а російсько-українську війну він використовує лише як привід у потрібний момент.

На початку липня ми всі стали глядачами блискучого і дуже дорогого політичного спектаклю, зрежисованого Віктором Орбаном. Він робив це тільки для себе, а не для когось іншого.

Орбан спланував всю цю «місію» від самого початку, від Києва до Мар-а-Лаго, підлаштувавши все під угорське головування в ЄС і формування нової, третьої за величиною, популістської групи в Європарламенті.

👇 Читай також:
Велика гра Віктора Орбана. Колонка Віталія Портникова

Так що ж стоїть за цією човниковою дипломатією угорського лідера в стилі Генрі Кіссінджера? 

Можливо, ключове: Орбан створює простір для виживання власної моделі Угорщини, фактично свого режиму, який базується на балансуванні між ключовими глобальними центрами — Вашингтоном, Пекіном, Москвою та Брюсселем. 

Віктор Орбан називає це угорською стратегією зв’язків, «connectivity». Такому балансуванню Угорщини нещодавно придумали особливу назву  — «huszárvágás» («гусарський удар»), — рішучою ініціативою, яка ставить на карту все заради досягнення цілі. Придумав це політичний директор угорського прем’єра Балаж Орбан, не родич. 

Huszárvágás є не стратегією, а витонченою тактикою, яка, судячи з усього, у свідомості Віктора Орбана і є його стратегією. Дуже спрощено цю тактику-стратегію можна описати так: режим Орбана гарантує свою стабільність завдяки безпековій парасольці НАТО, фондам і ринкам ЄС, дешевому газу і нафті з Росії (тому глава угорського МЗС Пийтер Сіярто і зустрічався терміново в Нью-Йорку з російським колегою Лавровим після обмеження транзиту російської нафти через Україну) та інвестиціям без зобов’язань з боку Китаю. 

Віктор Орбан крок за кроком вибудовує цю модель з 2010 року, коли він повернувся до влади в Угорщині і керує нею з конституційною більшістю.

Як інакше Орбану балансувати в умовах російської агресії в Європі, коли Пекін є ключовим союзником Москви, а відносини між Китаєм і Вашингтоном все більше нагадують передвоєнний стан? Як інакше Орбану балансувати між США і Китаєм, якщо в Білий дім повертається Дональд Трамп, який вважає ворогом номер один не Москву, а Пекін? Як зберегти вигідні енергетичні контракти з Росією в умовах жорсткої санкційної політики ЄС і США?

Найкраще це робити з позиції мирного посередника, який намагається бути корисним усім ключовим гравцям. 

Це не накладає на цього посередника, Угорщину, відповідальності за реальне забезпечення миру в Європі чи зняття напруженості у відносинах між США та Китаєм. Але це дає Угорщині Орбана більше шансів пережити глобальну кризу світового порядку. Точніше — розраховувати на те, що його не покарають за співпрацю з ворогом, поки не буде укладена нова велика угода, куди він, як посередник, намагається включити свій маленький угорський інтерес.

Make peace, not war

Отже, цим світовим турне Віктор Орбан продає російську війну в Україні як привід для Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна взятися за мир в Європі замість подальшої конфронтації між США і Китаєм. Перефразовуючи відоме гасло 60-х років: «Make peace, not war».

Звичайно, Орбан залюбки підіграв Путіну, дозволивши йому використати не просто лідера країни ЄС, а країни, яка головує в ЄС, для висування російського ультиматуму щодо України. І не забуваймо про постачання російського газу і нафти «Urals» до Угорщини.

Поїздка в Україну була потрібна Орбану, щоб показати своїм друзям в ЄС і США, що він не є агентом Путіна, а представляє «третій шлях», який так люблять усі популісти. Це було важливо для успішного запуску нової європарламентської групи «Патріоти за Європу». Крім того, угорський лідер планує знову розіграти українську карту, спробувавши розблокувати найближчим часом десятки мільярдів євро, які Єврокомісія заморозила для Будапешта через проблеми з верховенством права. 

Це підтверджує також той факт, що Віктор Орбан повністю проігнорував питання прав угорської нацменшини в Україні, хоча раніше саме це питання називалося основою відносин між Києвом і Будапештом. Цього разу Орбану Україна потрібна була для іншого, а тему прав угорської нацменшини він не облишив, а лише відклав на потім. Немає жодних сумнівів, що Орбан не відмовиться від цього важеля до самісінького кінця, і навіть після того, як Україна вступить у ЄС і НАТО. Звісно, якщо угорський прем’єр залишиться при владі до тих пір. 

Немає також сумнівів, що цим туром Віктор Орбан прагнув потролити все керівництво ЄС, особливо Урсулу фон дер Ляєн. Мовляв, я тепер відповідаю за ЄС і можу зробити це краще за вас. І знову варто звернути увагу на те, наскільки підступно угорський лідер підібрав момент – не тільки початок угорського головування в ЄС, а й перехідний період у Союзі, коли має бути сформована нова Єврокомісія та інші керівні органи.  

І, нарешті, цим турне Віктор Орбан спробував відновити власну політичну впевненість після дуже сумнівних результатів на виборах до Європейського парламенту в Угорщині, на яких у Фідес з’явився несподіваний конкурент ​​– партія TISZA на чолі з Петером Мадяром. Ця сила сформувалася за лічені місяці перед виборами і завдяки антиурядовій риториці здобула майже 30% голосів, що є справді сенсаційним результатом. На тлі “мирної саги” Орбана, тріумф Мадяра вже майже не згадують. 

Однак у цього «ідеального плану» Віктора Орбана є одна проблема: цей блеф занадто очевидний, особливо для ключових гравців, від яких критично залежить стабільність цього гібридного режиму Віктора Орбана.

Віталій Дячук,
аналітик Інституту центральноєвропейської стратегії
Титульне зображення: Open AI

* Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».