Одеська Опера: «Кохайтеся, чорноброві…»

Одеса – дуже театральне місто. Не впевнена, що так можна казати про міста, та це про нас: усі ми тут трохи схильні до драм, а ще більше любимо ходити в театри. Зрештою, не в кожному місті є Опера, а в нас вона – серце старого міста.

Іноді думаю, чому ми й досі ходимо в Оперу, адже нині багатьом це все видається ну дуже застарілим: заради музики, надто мелодраматичних сюжетів, чи?.. Чи, може, це просто стиль життя одеситів: одягти сукню і підбори, з’їсти тістечко й випити келих шампанського, поспілкуватися зі знайомими… Я не припиняю ходити сюди навіть під час війни, і тепер знаю, якими є найглибші підвали Опери, де, мабуть, ховаються привиди.

У нас завжди аншлаг, квитки на прем’єри треба брати заздалегідь, а перед самою виставою кафе довкола театру повняться нарядно вдягненими людьми. Я люблю купувати місця у ложі, адже там можна зустріти справжніх театралів, які знають усіх артистів, диригентів, і люблять попліткувати про різні театральні інтриги. А ще тільки в Одесі я бачила такі теплі й довгі овації, із викликами «на біс» під час кожної вистави, навіть під час тих, які всі вже бачили десяток разів.

Після 24 лютого Оперний закрили барикадами й сотні одеситів тиждень носили та возили мішки з піском, щоби максимально оборонити старовинну будівлю. Востаннє Оперний був таким під час німецької окупації

На початку березня артисти театру вийшли з концертом на ці барикади із закликом «закрити небо». Цей виступ став моїм першим мистецьким враженням під час війни. Не так увесь концерт, як один твір із нього. Хто б міг подумати, що «Реве та стогне Дніпр широкий» настільки потужно і трагічно звучатиме в центрі легковажної Одеси. І так глибоко по-українськи: до сліз.

Коли театр з усіх боків затулили блок-постами, життя перемістилося на інші вулиці, проте одесити прогулювалися у той бік, щоби хоч здалеку побачити театр. «Що там Оперний?», − питали одне одного. Прийшло літо, фронт відсувався, барикади почали розбирати, почалися перші несміливі концерти. І навіть під загрозою повітряних тривог люди пішли в Оперу.

До війни в нас іноді були концерти української класики, проте дуже рідко. Як рідко давали й оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», яка нині посідає чільне місце в репертуарі. Декілька років тому на цій опері в моїй ложі сиділи росіянки, які в перерві видали: «Ми і хахли раньше дружилі і, нєпанятно зачєм, сейчас паругалісь». На це я їм сказала, що «хахлів» тут немає, є тільки українці. Другий акт вони вже дивились десь в іншому місці.

А ще на день народження Тараса Шевченка ставили «Катерину» М. Аркаса, раз на рік, та й то не щороку, діставали зі скринь вишиванки і, м’яко кажучи, не першої свіжості декорації. І все це мало вельми блідий вигляд проти масштабних прем’єр закордонної класики. Декілька років тому ми великою компанією пішли на «Катерину». Серед нас був Олег, який не фанатіє від опери, проте сказав дуже смішну, як мені тоді здалося, фразу: «Кожен справжній українець хоч раз у житті має послухати “Катерину” та прочитати “Кобзар”». Олег із Франківщини, і в нього інші уявлення про справжніх українців, аніж у місцевих. Нині він воює під Херсоном.

Коли закінчиться війна, хочу запросити Олега на іншу «Катерину»

Бо цього 2022-го воєнного року в нас відбулася світова прем’єра опери «Катерина» О. Родіна. Поєднання Шевченка з народними мотивами: яскраві хорові й балетні сцени, колядки, веснянки, русалки… Модерна постановка у традиції кращих європейських театрів, та заразом і данина романтизму XIX століття та класичній «Катерині» Аркаса. А головне: незавуальоване розкриття образу москаля (це слово чи не найчастіше звучить в опері). Хоча найкраще розкрити цей образ для українців вдалося усе ж російській армії. Головне − вперше в Одеської Опери в репертуарі з’явилася крута українська модернова вистава.

Зі мною у ложі знову справжні театралки, які з нетерпінням чекали на прем’єру. В антракті чую їхню розмову: «Я подзвонила Васі в Москву і сказала, що йду сьогодні в Оперу, а він мені: “А якщо ракети попадуть у театр?” – “Насрати мені на ваші ракети”, – кажу, і порадила дивитися допити російських полонених». Попри немолодий вік і очевидну російськомовність, основне в їхній розмові: Україна має бути незалежною і слава ЗСУ.

Тепер, перед кожною виставою, у кінці запису про те, що робити під час повітряної тривоги, є слова «Слава Україні!». І зал відповідає: «Героям Слава!»

Одесити знають, завдяки кому маємо змогу ходити в театр, і хто береже наше місто. Для мене важливим маркером стало те, що в репертуарі грудня-січня не було «Лускунчика», на який традиційно в цю пору неможливо дістати квитки. Але його замінили «Казками Віденського лісу» на музику Й. Штрауса й Г. Малера, «Баядеркою» і «Дон Кіхотом» Л. Мінкуса й операми Дж. Пуччіні.

П. Чайковський, який має етнічне українське коріння і симфонізм якого сформований під впливом наших Д. Бортнянського й А. Веделя, точно не є найбільшим злом, але нині він перебуває на вістрі російської пропаганди, яка намагається класичною музикою довести, що росіяни людяні й культурні. Тому Чайковський «не на часі», коли щодня українці гинуть від «людяної і культурної» російської зброї.

Добре, що колектив театру відчуває ці моменти, і в репертуарі з’являється більше української класики. Не схоже, що нині в Одесі хтось згадує історію з проєвропейським С. Проскурнею, який усього на 80 днів очолив Одеську Оперу в далекому 2009-му (хоча  нещодавно мені сказали, що поза Одесою наш театр і досі асоціюється з цією історією антиукраїнського цькування). Тоді, якщо коротко, так звана одеська інтелігенція відстояла, у підкилимній боротьбі, право театру бути імперським і проросійським. Хоча вже тоді ми мали шанс на модернізацію у стилі кращих європейських театрів, збільшення українського репертуару й поступового відходу від «Євгенія Онєгіна». Зрештою, час показав, що ми вчимося на власних помилках, шкода, що такою ціною.

Євгенія Завалій, українська авторка, волонтерка, популяризаторка читання, Одеса
спеціально для Infopost.Media

Фото: Одеська Опера / Odesa Opera / Facebook

Рекомендуємо прочитати інші колонки Євгенії Завалій для нашого видання

* Текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

** Цей матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, яка реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.