Імперія Орбана

Політична позиція Віктора Орбана, який не приховує свого прагнення зберегти відносини з Кремлем, дорікає колегам, що їхня військова допомога Україні сприяє продовженню війни та погрожує блокувати процеси євроатлантичної та європейської інтеграції України, може здатися феноменом у сучасній Європі. Саме тому на позицію Орбана багато хто на Заході вважає за краще заплющувати очі і стверджує, що угорський прем’єр сильний у риториці, але не у конкретних діях. А ось конкретні дії Угорщини залежать від європейської солідарності.

Але так може бути не завжди. Якщо у Європейському союзі з’явиться кілька нових Орбанів, позиції самого угорського прем’єра можуть посилитись і його риторика вже лякатиме, а не смішитиме.

Парламентські вибори в Австрії та Словаччині можуть призвести саме до таких результатів. Австрійська партія свободи, колись приведена своїм харизматичним лідером Йоргом Хайдером до федерального уряду, нині переживає справжній ренесанс. Її лідер Герберт Кікль, колишній міністр внутрішніх справ Австрії, зараз популярніший, ніж лідер консерваторів Карл Негаммер, та й сама Партія свободи випереджає консерваторів у соціологічних опитуваннях.

Після скандалу із готовністю прийняти російське фінансування Австрійська народна партія відмовилася від співпраці із Партією свободи, її багаторічний лідер Гайнц-Крістіан Штрахе пішов з політики. Але у коаліції з консерваторами ультраправі були молодшим партнером. Зараз все може бути навпаки: Кікль претендує на те, щоб стати «народним канцлером». Ще у 2019 році німецький публіцист Геріберт Прантль порівнював Кікля з Орбаном та лідером польської партії «Право і справедливість» Ярославом Качинським і зазначав, що тодішній міністр внутрішніх справ розуміє наявність більшості в парламенті як карт-бланш. Але що станеться, якщо Кікль матиме свою більшість?

Ще один політик, який завжди розумів наявність більшості як карт-бланш – колишній прем’єр Словаччини Роберт Фіцо. Коли у 2018 році Фіцо пішов у відставку після скандалу із вбивством журналіста Яна Куцяка та його нареченої, могло здатися, що кар’єру людини, яка 10 років керувала Словаччиною, завершено. Але то була ілюзія. Популярність Фіцо зростає як на дріжджах, його партія вже лідирує у соціологічних опитуваннях.

Це, власне, і є те, на що розраховує Путін — довга війна, економічні проблеми, біженці, що «затрималися», і невпевненість людей у їхній власній безпеці допоможуть прийти до влади тим, із ким російський президент міг би домовитися. І якщо уявити собі, що у 2023 році у Словаччині переможе Роберт Фіцо, а у 2024 році в Австрії Герберт Кікль, територія урядів, готових до взаєморозуміння з Росією, буде за своїми обрисами вражаюче нагадувати Австро-Угорщину. Тільки вже не на чолі з Францем-Йосипом, а на чолі із Віктором Орбаном, який стане «наставником» своїх сусідів.

І ця можливість політичних змін ще раз нагадує, чому так важливо не просто здобути перемогу у війні, а й не допустити її затягування. Путін знає, на що він чекає. І Орбан також знає.

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання