Як я одного разу була татаркою
17 Квітня, 2024
“Граница, Белгород, Россия! Выезд уже!”, – саме такий голосний крик зустрів мене на площі перед вокзалом у Харкові.
Приємно було бачити, що до крикуна не вишикувалася черга зі щойно прибулих, але ще дивовижніше було усвідомлювати, що цього раннього ранку я приїхав у прикордонний з Росією регіон для того, щоб зануритися тут у центральноєвропейський контекст.
Тієї п’ятниці у Харкові відбулася прем’єра опери “Вишиваний. Король України”.
Ця подія не просто небуденна, а заслужено претендує на статус унікальної, бо за 30 років незалежності приватних мистецьких ініціатив такого розмаху і якості було небагато.
А якщо говорити про цю оперу в контексті культурної дипломатії, то це взагалі кейс, який можна з легкістю включати в підручники. Власне кажучи, саме культурна дипломатія і була головною ціллю створення цієї оперної постановки.
Спочатку була ідея, і ця ідея була у Олександри Саєнко, яка вже багато років живе між Харковом та Віднем і проводить в австрійській столиці важливі культурні події, що мають на меті промоцію України.
Зрозумівши, що з австрійськими елітами найкраще говорити мовою високого мистецтва, зокрема класичної музики, пані Олександра два роки тому провела у культовому віденському Концертхаузі величезний концерт української симфонічної музики, на якому був присутній і маестро Мирослав Скорик.
Приблизно тоді ж – у співпраці з Харківським театром опери й балету – і зародилася ідея спільного культурного проєкту, що міг би стати містком між Австрією й Україною.
Так почалася історія створення опери “Вишиваний. Король України”, присвяченої постаті ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа, представника найбільшого монаршого дому Європи.
Він настільки полюбив Україну, що не лише вивчив українську мову і обрав для себе нове ім’я – Василь Вишиваний, а й воював за незалежність нашої країни сто років тому.
Саме за це вже після Другої світової війни Вільгельма фон Габсбурґа викрали совєтські слідчі органи, допитували й катували у Лук’янівській в’язниці в Києві, де він і загинув (місце поховання – невідоме). Кращої й більш символічної постаті для українського діалогу з Австрією годі й вигадати.
Інструментом для цього діалогу було вибрано оперу – це хоч і не надто масовий жанр, зате максимально зрозумілий інтелектуальним і політичним елітам “старої” Європи.
Для того, щоб не просто зруйнувати стереотип про варварську й дику Україну, а ще й почати будувати образ нової країни – культурної, сучасної, амбітної, саме жанр модерної опери є просто ідеальним.
До того ж уже її назва підкреслює діалог двох контекстів – з одного боку маємо слово “Вишиваний” як символ традиційних українських реалій, а з іншого – “Король України” як символ нашої європейської мрії, сну про роялістичний європейський сценарій серед перипетій української історії.
Цю оперу створили фактично “з нуля”, законтрактувавши найкращих українських митців із різних сфер. Наприклад, чудове лібрето до опери написав Сергій Жадан, експериментальну, сучасну музику створила Алла Загайкевич, а Ростислав Держипільський здійснив просто блискучу режисерську роботу, звівши все це докупи.
Довелося збудувати навіть нову конструкцію для сцени вагою в 5 тон і вартістю в 2,5 млн грн, пошити нові костюми, провести майстер-класи для музикантів і співаків, щоб пояснити їм концептуальні основи жанру “нова опера”.
Під час прем’єри мене не покидало відчуття, що подібний освітній курс, бодай у форматі онлайн-лекцій, необхідний і публіці, адже далеко не всі обізнані з авангардними віяннями в оперному мистецтві.
Зрештою, часто культура також є різновидом освіти (і навпаки).
Я не зупинятимусь окремо на рецензуванні самої опери і її естетичних якостей, бо мій текст передусім про інше – про суспільно-політичне звучання й значення цієї події.
Обмежуся лише твердженням, що прем’єра опери “Вишиваний. Король України” була безперечним гучним успіхом і вже після доречних допрацювань та шліфувань, що виникнуть у наступних постановках, вона зможе стати гастрольним хітом в інших великих містах України. Не кажучи вже про те, що я просто впевнений – настане час, коли цю оперу почує і віденська публіка.
Наостанок хочу звернути увагу на ще один – зовсім не побічний, а цілком центральний – ефект від прем’єри опери “Вишиваний. Король України”.
Таку оперу легко можна було уявити у Львові чи Чернівцях, де австро-угорський контекст досі актуальний і живий.
Натомість Харків як місто прем’єри твору з виразно “австрійським” звучанням, як місто, що стало першою столицею совєтської України, проти якої в тому числі й воював Вільгельм фон Габусбурґ, – безумовно вражає. Це та тонка гра з символічними й політичними контекстами, що робить культуру справді глибоко актуальною.
“Вишиваний. Король України” ще стане дієвим інструментом української культурної дипломатії закордоном, але ця опера вже стала засобом культурної дипломатії всередині країни. Адже цей проєкт – про відкриття нових контекстів, це спроба внутрішнього діалогу, новаторський спосіб “зшивання” країни.
Бо коли ми на Західній Україні, де Голодомору не було, в День пам’яті запалюємо свічку у вікні, ми символічно приймаємо й солідаризуємося з Україною Східною, визнаємо цю історію і цей біль нашим спільним, загальноукраїнським.
І коли в Харкові проходить прем’єра опери про ерцгерцога Габсбурґа, якого свого часу бачили королем підавстрійської України, це заглиблення в дискурс Центральної Європи, контекст іншого українського регіону, символічний крок назустріч.
Після прем’єри я можу сказати чітко – сміливий, ефектний, вишуканий і успішний крок.
Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media
Усі фото зі сторінки проєкту “Вишиваний. Король України” в Facebook
Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com
Що таке Infopost.Media?
Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.
