Більше України – від Донецька до Ужгорода

Етнічне та культурне різноманіття України могли б бути її перевагою. Проте поки так не судилося. Міжрегіональні розбіжності не лише зберігаються а й іноді посилються. 

Проблема внутрішньоукраїнської інтеграції залишається актуальною. Багато хто в Україні, і у владі, зокрема, недостатньо усвідомлює регіональних особливостей. Особливу гостроту питанню додає те, що країна восьмий рік знаходиться у фактичному стані війни.

Показово, що згідно одного з останніх опитувань 41% наших співгромадян поділяють тезу з «історичної» статті Путіна про «один народ». В окремих регіонах, на півдні і сході держави – більше половини прибічників такої думки…  

Отже, головним гальмом на шляху того, щоб етнічне і культурне різноманіття стало справжньою перевагою України, є брак української ідентичності: несприйняття значною частиною наших співгромадян незалежної української держави як самоцінності. 

Причин цього багато. До речі, певною мірою, саме брак ідентичності уможливив російську агресію.

Влітку 2013 р. на одній конференції в Донецьку в присутності Генерального консула ФРН  Клауса Ціллінкенса та депутатки Бундестагу Віоли фон Крамон, я сказав, що Донбас – є локомотивом європейської інтеграції України, але реальним гальмом залишається брак української ідентичності його мешканців…  Водночас, ніяких  підстав для «донбаського сепаратизму» не спостерігалося.  З 2006 року існувала незареєстрована громадська організація «Донецька республіка» (з символікою теперішньої «днр»). На їхні акції збиралися 40-50 чоловік. Донеччани дивилися на цих «активістів», як  на міських божевільних.  Але недостатня українська ідентичність стала плідним ґрунтом для початку російської агресії.

Протягом весни 2014 року в Донецьку я наївно сподівався, що на Заході має бути розуміння того, що коїться (вперше з ІІ Світової війни відбулася зміна кордонів в Європі – окупація Криму і частини Донбасу)… і Путіна спільними зусиллями можна зупинити. 

Про це дав кілька десятків коментарів та інтерв’ю європейським, американським, японським медіям. Втім, далі «глибокого занепокоєння»  і достатньо умовних санкцій, справа не йшла і не йде досі. А тим часом 1,5 мільйона співвітчизників стали вимушеними переселенцями, фактично біженцями у власній країні.  Перспектив повернення, на жаль, не спостерігається ніяких. Навпаки загроза подальшої російської експансії зростає.  А на Заході і надалі «цінники» перемагають цінності…

7 років я живу на Закарпатті. Часто можна почути про схожість Донбасу та Закарпаття. Втім, на мій погляд, ця схожість мого рідного Донбасу з вже рідним Закарпаттям суто зовнішня. 

Так, обидва регіони знаходяться на кордонах, мають  майже ідентичну електоральну поведінку населення (ніде в Західній Україні не користувалися помітною підтримкою Партія регіонів і Янукович, а тепер ОПЗЖ). 

Проте ця схожість оманлива. Більшість населення Закарпаття на відміну від Донбасу, автохтонна. Місцеві українці (русини) Закарпаття зберегли власну ідентичність. З особистого досвіду засвідчу, що багато хто в Україні сприймає західну Україну як єдине ціле: але ж Галичина, Волинь, Буковина  та Закарпаття дуже відрізняються. Я б сказав, що досі помітна різниця між нашими землями, що входили понад 100 років тому до Австро-Угорщини. Транслейтанія (угорська частина) багато в чому і досі поступається Цислейтанії (австрійській) частині. Наприклад, кидаються в очі навіть інфраструктурні відмінності Закарпаття і Франківщини одразу після перетинання  Яблунецького перевалу.

Водночас в Закарпатті багато хто вважає, і небезпідставно, що Київ замало уваги приділяє регіону.  До речі, в Донбасі теж були схожі настрої, навіть коли при владі були Янукович з партією регіонів.

На мій погляд, інтеграція Закарпаття в Україну може відбуватися через європейську інтеграцію. Проголошений ще в середині 1990-х років курс на європейську інтеграцію України дає всім регіонам реальний шанс на модернізацію.

Минулорічне дослідження «Євромапа», здійснене аналітиками Центру «Нова Європа» у співпраці з Урядовим офісом координації європейської та євроатлантичної інтеграції, присвячене моніторингу євроінтеграції регіонів, переконливо довело, що Закарпаття пасе задніх за багатьма показниками (24 місце з 25!). Ситуація може бути змінена за умов наявності політичної волі і синергії з боку центральної і регіональної влади та місцевого самоврядування. 

Задля досягнення згуртованості України в умовах етнічного та культурного різноманіття має бути чітка і консолідована позиція влади та громадянського суспільства в реалізації конституційно закріпленого курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію з одночасною ізоляцією антиукраїнських сил в межах чинного законодавства.

Ігор Тодоров, професор УжНУ, спеціально для InfoPost.Media

Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com

Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.