Колонки 01 Листопада 09:31

Атака на Маю Санду

На тлі російсько-української війни ситуація у Республіці Молдова може здатися майже ідеальною. За кілька кілометрів від кордону з Україною люди живуть у мирній країні й не мають ховатися у бомбосховищах від ракет чи дронів. На території Молдови – принаймні, тієї її частини, що контролюється легітимним урядом – немає чужих військ. Давній конфлікт у Придністров’ї, на щастя, не спалахнув у місяці війни. Він до того ж не завадив Молдові отримати статус кандидата у члени Європейського Союзу разом із Україною. Безперечно, якщо б Росія не напала б на Україну 24 лютого, навряд чи ЄС пішов би на такий радикальний крок найближчими роками.

Однак ця ідеальність, звичайно, є досить-таки примарною. Республіка Молдова виглядає оазою миру й спокою виключно на тлі війни Росії проти України. Ця війна послаблює економіки набагато більш потужних країн. А Молдова – одна з найбідніших країн Європи.

84821186 3367139479979095 7773074100548796416 N

Й до того ж вплив на цю країну необхідний Москві. Не випадково конфлікт у Придністров’ї був заморожений ще в часи Бориса Єльцина – саме тоді, коли про Володимира Путіна ніхто й не знав, Кремль зробив все можливе для недопущення відновлення територіальної цілостності Молдови. Не випадково Путін доручив «приборкання» Молдови своєму близькому співробітнику Дмитру Козаку – задовго до того, як Козака відправили створювати дипломатичні пастки для нового керівництва України.

Для того, щоб відповісти на питання, навіщо Росії потрібна Молдова, достатньо подивитись на географічну карту. Росія не сприймає Молдову як країну. Росія сприймає Молдову як плацдарм. Контроль над цією країною створює нові можливості для дестабілізації цілого регіону. А це – завжди можливість удару в спину Україні.

До того ж саме у Молдові Росія випробовує моделі такого «врегулювання» конфліктів, яке дає їй шанс тримати за горло керівників країни. Угода між Кишиневом і Комратом, яка призвела до зникнення «незалежної» Гагаузької республіки й появи автономії, обернулася стабілізацією проросійського анклаву, мешканці якого здебільшого перебувають у полоні російської пропаганди й русифікуються замість того, щоб плекати власну ідентичність. Коли вже після початку війни президентка Мая Санду відвідала Комрат, вона зустрілася зі справжньою обструкцією прокремлівськи налаштованих депутатів місцевого парламенту.

Путін також хотів перетворити Молдову на взірцевий майданчик для комунікації легітимної влади країни із проросійськими маріонетками, що керують Придністров’ям. Коли проросійський президент Молдови Ігор Додон разом із керівником самовиголошеної Придністровської Молдовської Республіки Вадимом Красносельським святкував у окупованих росіянами Бендерах День Росії, це було справжнім тріумфом російської політики у регіоні.

Саме тому поразка Додона сприймається Кремлем так болісно. Саме тому Росія докладає чималих зусиль для дестабілізації Молдови й послаблення можливостей Маї Санду. Щоправда, у Кремлі зрозуміли, що після нападу на Україну й російських звірств у цій країні проросійські політичні сили виглядають токсично навіть для тих, хто ще недавно віддавав за них свої голоси. Тому головним організатором  протесту проти президента й уряду стала партія корумпованого бізнесмена Ілана Шора, яка організовує вуличні протести.

Однак головним індикатором кремлівської зацікавленості у дестабілізації стали не протести Шора, а повернення у медіа-простір олігарха Влада Плахотнюка, який до червня 2019 року вважався найвпливовішою людиною у країні. Режим Плахотнюка був змушений поступитися владою тільки коли Сполучені Штати, Європейський Союз та Росія вперше й востаннє об’єднали зусилля заради створення химерної коаліції проєвропейських та проросійських сил. Сам олігарх втік з країни та зараз переховується на Кіпрі, а кілька днів тому разом із Іланом Шором потрапив під американські санкції. Однак це не завадило Плахотнюку дати велике інтерв’ю порталу «Tribuna» й оголосити про повернення до молдавської політики. Плахотнюк навряд чи наважився б на такий серйозний крок, якби не усвідомлював російської зацікавленості у поваленні Маї Санду. І на місці західних партнерів Молдови я б серйозно ставився до його заяв. Плахотнюк програв саме тому, що Москва поставила на його недавню маріонетку Ігоря Додона та готова була навіть до угоди з американцями. Але у союзі з Росією олігарх може сподіватися на ренесанс.

Між тим збереження проєвропейської влади Молдови і забезпечення цивілізованого розвитку цієї країни – шанс не тільки для самої цієї країни, а й для її сусідів. Та й для усього Європейського Союзу також. Вкрай необхідно відбити атаки на Молдову та не допустити дестабілізації цієї країни й повернення до влади корупціонерів та популістів, які рано чи пізно протопчуть собі доріжку до Кремля.

 

Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media

Фото зі сторінки автора

 

Рекомендуємо прочитати авторські колонки Віталія Портникова для нашого видання

 

** Матеріал підготовлений у рамках ініціативи Re:Open Ukraine, який реалізується Інститутом Центральноєвропейської Стратегії

Re:Open Ukraine – це проєкт Інституту Центральноєвропейської Стратегії, метою якого є перевідкрити та пояснити нову Україну як для неї самої, так і для її безпосередніх західних сусідів. Проєкт має 3 фокусні регіони України, а саме Закарпаття, Буковина та Одещина, та 5 фокусних країн ЄС і НАТО, а саме Польщу, Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

Коментарі