«У нас з Румунією більше спільного, аніж різного. Але ми надто мало знаємо одне про одного»
15 Вересня, 2024
Село Криничне (Чушмелій) розташоване на березі мальовничого та найбільшого в Україні прісноводного озера Ялпуг. Це Болградський район, Одещина. Живуть тут переважно болгари, які мігрували на ці території на початку XIX століття.
Попри історичні та політичні перипетії (зміну влади, територіальної приналежності, політичні режими, кон’юнктури і війни), громада змогла зберегти свої традиції та унікальний болгарський діалект, яким послуговується донині, переважно в побуті.
Для мешканців села перший дзвоник навіть тепер — особлива подія, яка збирає на подвір’ї школи чимало людей. Батьки, бабусі та дідусі, навіть сусіди відкладають свої домашні справи та, вбравшись у святковий одяг, прямують до центру села.
Біля школи незвично людно: усі класи з 1-го по 11-й на місці. Метушаться у хвилюванні батьки учнів початкової школи, фото на пам’ять про останнє перше вересня роблять батьки одинадцятикласників, вони себе почувають значно впевненіше. І попри, на перший погляд, святкову атмосферу, у повітрі відчувається напруга: війна не дає про себе забути ні на хвилину, і вночі, і рано вранці лунала тривога. Одеса сьогодні святкує свій День, тож усі розуміють, що існує підвищена небезпека обстрілів.
Читай також 👇
Бессарабія – регіон, що перебуває у полі зацікавлення ворога, і поза увагою влади
Та святу бути! Бо ж воно неповторне, особливо для випускників і першачків. Під оплески рідних учні одинадцятих класів у вишиванках виводять на подвір’я маленьких першокласників, яких майже не видно за жовто-блакитними стрічками та кульками. Звучить гімн України: поклавши руку на серце щиро співають усі. Особливо щемно виводять наймолодші.
Вихід десятикласників. Виносять портрети трьох односельців-воїнів, що загинули в російсько-українській війні вже після повномасштабного вторгнення: це Семен Демиров, Іван Чумаков та Іван Мінков. Хвилина мовчання для вшанування пам’яті всіх героїв, що поклали життя на захист нашої країни та її майбутнього, та цивільних, життя яких зухвало забрав ворог…
Далі традиційні в програмі — вірші від першокласників, українські пісні й танці під сучасні хіти українських виконавців (Jerry Hail, Alyona Alyona, Антитіла), про що ми свого часу могли тільки мріяти.
«Це наше місце, це наше небо!» — цими словами з пісні гурту «Антитіла» завершилася лінійка. Одинадцятикласники відвели першачків до початкової школи та неохоче повернулися на уроки до будівлі старшої школи. Та не встигли вони всі зібратися в класах та провести хоча б один урок, як спочатку вимкнули світло, а потім знову пролунала повітряна тривога: випуск балістики з Криму. А це зазвичай лише 3-4 хвилини часу на те, щоб спуститися в укриття. Для першачків це теж було вперше, і видно, що бентежно. Ось так і розпочався черговий навчальний рік під час війни. Уже втретє. Але з вірою у ЗСУ. Сподіваємося, що таки це останній воєнний.
Цього року до Криничненського ліцею пішли 373 дитини, з них — 25 першокласників. Хоч село й населене переважно болгарами, навчаються тут державною.
А рідну болгарську мову вивчають з 1 по 11 клас в межах програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України. Підручники для неї створені місцевими вчителями.
Крім того, учні відвідують недільну болгарську школу, підручники та програму якої надає Болгарія. Це спеціальна програма для болгар, що проживають за кордоном, яка потім дає їм можливість скласти іспити та вступити до ВНЗ в Болгарії. Чим, безумовно, радо користуються випускники.
Читай також 👇
Перша українська школа в Будапешті: як працюватиме та чому потрібна
Директорка Криничненського ліцею Віра Меньшеніна розповідає «Infopost»:
– Болгарську мову вивчають як предмет з 1 по 11 клас, але повного навчання болгарською у нас немає. Викладання в школі відбувається винятково українською мовою. Створюються умови для додаткового вивчення болгарської мови, зокрема: історії Болгарії та всесвітньої історії, географії Болгарії в рамках недільної школи. І в цьому році плануємо ввести болгарську для учнів з підготовчого класу за заявами батьків.
Підручники розробляють місцеві вчителі Болградського району, вони успішно проходять апробацію МОН та йдуть у друк. Болгарська сторона також надає якісні методичні матеріали.
У районі є початкові школи, які намагалися перевести навчання на рідну мову. Така можливість є, але, за словами директорки, сенсу в цьому мало, оскільки дітям потім складно тут соціалізуватися.
– На жаль, у нас батьки все менше розмовляють вдома з дітьми болгарською. Крім того, ми не можемо вести уроки нелітературною болгарською, спеціалістів немає. А якщо навчати дитину діалектною, то вона не знатиме жодної.
За словами Віри Меньшеніної, є досвід в селах району, є можливості, але зважили «за» і «проти» і вирішили, що немає сенсу вводити навчання рідною мовою.
– Тому в школі ми намагаємося послуговуватися українською та болгарською, однак російською учні теж розмовляють. Здебільшого це пов’язано з тим, що раніше школа була з російською мовою навчання, і батьки, щоб дитині було легше адаптуватися до школи, розмовляли з нею вдома російською. Я вітаюся з батьками, а вони зі мною говорять російською. Українською вони не можуть, а болгарською чомусь не наважуються. Така ситуація, на жаль. Ми орієнтуємо батьків: розмовляйте болгарською, а в офіційних закладах – українською. Але на все треба час.
Хочеться вірити, що попри тривоги й сум, у пам’яті учнів цей день закарбується сонячною дниною, легким вітерцем, який напинав банти першокласниць, зустрічами з друзями, які на канікули виїжджали з села, впевненим поглядом батька, який пишається своїми дітьми, і розчуленням матері, яка крадькома механічно зганяє з обличчя сльози тривоги й тихої радості. Тим, як пахнуть нові підручники, що рівненькою стопкою чекали на партах (навіть якщо за весь навчальний рік туди особливо ніхто і не заглядатиме), новим красивим одягом і шкільними наплічниками, передчуттям щастя й вірою в майбуття!
Дана Мітанова і Світлана Бондар, Одещина
Infopost.media
* Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
