Колонки 16 Грудня 18:46

Декада агонії

13 грудня 1981 року перший секретар ЦК ПОРП, глава уряду та міністр оборони Польщі генерал Войцех Ярузельський оголосив про запровадження воєнного стану в країні та заборону незалежної профспілки «Солідарність» – її лідери та активісти, відомі громадські діячі, журналісти й літератори були інтерновані, тобто по суті опинилися в ув’язненні без суду та слідства.

Хоча тоді мені було лише 14 років, я досі пам’ятаю гіркоту від того, що сталося. 

Пам’ятаю якесь невимовне розчарування – адже Польща була ще однією нездійсненою надією на зміни, ще одним нагадуванням про те, що соціалізм – це не здатний до змін лад, а диктатура нечисті. 

C2063e94 7c54a5cf00aaaf85dc8469404a60db44

Пам’ятаю, як слухав в ефірі української служби «Голосу Америки» безпрецедентний концерт «Щоб Польща була Польщею» – його учасниками стали, здається, всі зірки тих часів.

Зараз, коли я читаю у польських медіа та у соціальних мережах спогади сучасників тих подій, я бачу, що гіркота нікуди не зникла – тим більше, що для багатьох це ще й пам’ять не просто про надії, що не відбулися, а й про спаплюжену молодість. А ще – час інтернування та боротьби. А ще – загиблі під час протестів люди. І важке повернення до нормального життя – не до того, яке нормальним вважали комуністи, а до нормального насправді.

І все ж, коли сьогодні я озираюся на ту нашу гіркоту, я розумію, що даремно ми так сумували, що час був на нашому боці, а не на боці Брежнєва чи Ярузельського. 

У Польщі 1981 року все було не так, як в Угорщині 1956 року або у Чехословаччині 1968 року. Радянські війська не увійшли – «нормалізацію» довелося забезпечувати власними силами, а це прогнозовано породжувало розкол у суспільстві та перетворювало на маргіналів не тих, кого переслідувала влада, а прихильників влади

Так, масовий протестний рух проти військового перевороту організувати не вдалося, але й влада не мала підтримки. Частині активістів «Солідарності» вдалося організувати підпільну роботу – що для соціалістичних країн взагалі було немислимо. 

Військовий стан було скасовано вже у липні 1983 року. А вже за шість років після його скасування, після переговорів «круглого столу», у Польщі відбулися перші вільні вибори, з’явився некомуністичний парламент та некомуністичний уряд на чолі з Тадеушем Мазовецьким. 

Можна сказати, що полякам просто пощастило з горбачовською перебудовою.

Але коли уряд Мазовецького прийшов до влади, ще існували і Варшавський договір, і РЕВ, і радянські війська ще залишалися у казармах на території Польщі. І першим радянським керівником, який відвідав Варшаву після зміни влади, був голова КДБ СРСР Володимир Крючков, майбутній натхненник ГКЧП та один із найактивніших учасників серпневого путчу.

Отже, справа не у везінні. Справа в агонії.

Те, що ми вважали черговою відмовою репресивного режиму від змін, насправді було агонією ладу, який вичерпав себе політично, економічно та морально. І фізично, між іншим, також. 

Брежнєв, який за словами Ярузельського, говорив йому напередодні перевороту, що «контрреволюція сидить у вас на спині. Якщо не вживете необхідних заходів, буде пізно. І тоді це буде справою всіх нас», помер через рік після запровадження воєнного стану. 

Андропов, який стверджував, що «ми не можемо ризикувати. Ми не маємо наміру вводити війська до Польщі. Я не знаю, як буде з Польщею, але якщо навіть Польща буде під владою «Солідарності», це буде одне. А якщо на Радянський Союз обрушаться капіталістичні країни, з різноманітними економічними та політичними санкціями, для нас це буде дуже важко», помер через трохи більше ніж півроку після скасування воєнного стану. 

Ще за кілька місяців помер Черненко, до влади прийшов Горбачов і час існування комуністичної Польщі, радянського блоку та самої «імперії зла» пішов на місяці.

Ще за шість років нічого вже не було. 

Між запровадженням воєнного стану в Польщі та зникненням з політичної карти світу Радянського Союзу та «соціалістичного табору» минуло рівно одне десятиліття.

 

Віталій Портников, спеціально для Infopost.Media

Фото з сайту журналу Фокус

* Цей текст є авторською колонкою, відтак у ньому представлені, перш за все, думки автора матеріалу, які можуть не збігатися з позицією редакції InfoPost. Ми публікуємо авторські колонки, насамперед, заради дискусії на важливі теми, бо віримо в силу публічного діалогу. Якщо ви маєте бажання написати для нас авторську колонку, напишіть нам на editor.infopost@gmail.com


Що таке Infopost.Media?

Це суспільно-політичне видання, яке розповідає українській аудиторії про національні меншини, а їм – про сучасну Україну. Ціль Infopost.Media – посилити національний діалог та згуртованість, протидіяти дезінформації та маніпуляціям, а також повернути Україну в її рідний дім – вільну спільну мультикультурну Європу.

 

Коментарі